Барометр радості
Ми живемо в радісній, спокійній і стабільній обстановці. У нас все добре, настільки добре, що ми можемо не хвилюватися навіть через деяке зниження курсу долара. Це так, дрібна прикрість, у глобальному ж сенсі це нас має турбувати як укус комара – почухалися і забули. Бо насправді ми щасливі, і все у нас гаразд. Такі висновки я роблю, дивлячись телевізор. Ні, ніхто нам такого, «про добре», з нього не каже, навпаки, всілякі інформаційні та аналітичні програми переконують, що загальна ситуація фігова, політична ще фіговіша, і взагалі з такими показниками нас не візьмуть до НАТО. Але ті програми і повинні доносити саме таку інформацію, то в їхній питомій парадигмі. На них можна не зважати. А дивитися треба ширше, на все програмування нашого ефіру. І саме із загальної картинки стає зрозуміло, що у нас все ого-го-го як ОК. Бо якщо спробувати посортувати програми різних форматів на купки, то виходить, що здебільшого наш ефір насичений кримінальними документальними програмами вітчизняного виробництва і нескінченними детективними серіалами виробництва різного, але здебільшого якісного. Їм на противагу стає щільна маса програмок про зірок, що теж страдають (народжують, п’ють, кохаються, розлучуються) і комеді-клабів, все російського виробництва. Так от, висновок звідсіля такий, втішний – у нас все класно, у москалів кепсько до кошмару. Бо, щоб відволікти від ницості існування російське народонаселення, його годують з ранку до вечора дотепними жартами про сраку, тещу і тупих американців і переводять увагу на такі макабричні та спокусливі зіркові проблеми вселенського масштабу, за якими свої власні якось не так помічаються.
У нас все навпаки. Ми маємо пишатися, що маніяків на наших теренах на кілька порядків більше деінде, нам показують, як весь час десь грабують, палять базари, крадуть автівки і чистять мармизи, Еркюль Пуаро легко виводить на чисту воду отруйників, а хлопці і дівчата з «Місця злочину» копирсаються у кримінальному лайні і дотепно шуткують. І таке – майже по всіх каналах цілий день. Нещасним людям у бідній країні такого і в такій кількості показувати не можна. Вони остаточно збожеволіють або заколот втнуть. Тому таким показують щось веселеньке, ненав’язливе і, бажано, на «межі фолу» – ніщо так не відволікає від гіркого сьогодення і непевного майбутнього, як анекдоти про «цицьки і пуцьки». Щасливим людям показують «страшненьке», задля розваги, щоб нерви полоскотати і для балансу, аби на захлинулися у патоці рожевого життя. І що, дивимося дійсно із задоволенням.
Більш того, все це підтверджується глядацькими висновками. Коли змученій і забембаній людині показують, як у черговому селі черговий підліток зарізав чергову бабуню за кілька купюр, вона каже – «ось до чого країну довели, вбозтво суцільне, втрачаємо майбутнє покоління, яке від голоду і відчаю убиває за копійки». А що на такий сюжет каже щасливий народ, попиваючи ліпше по найближчих світах пиво перед телевізором? – «От вишкварки шмаркаті. З жиру казяться»! Зауважте, з жиру. І продовжує пити пиво із замріяною посмішкою про завтрашній не менш щасливий день. У нас все добре, а нещастя... так із ким не буває, он є місця, де взагалі такі жахіття кояться. І переключає телевізор із кримінальних новин на улюблений, з високохудожніми трупами, серіал. Отримати ще одну порцію задоволення перед сном. Із ранку ж все одно не згадає всі ті жахи, адже життя – така класна річ. Як не крути. І коли хтось із наших каже, що все навпаки, гірко і важко жити, то нещире кокетування. Або дурість, нерозуміння того, що щастя свого не знає. І тому, доки наш рідний ефір буде насичуватися саме в такому напрямку, спати можна спокійно, у нас все добре. Головне, щоби так лишалося і надалі. Слідкуйте за ефірною політикою, бо, не дай Боже, раптом що. Але, принаймні, дізнаємося про це першими.
(фото Андрія Скакодуба)