Ми не малороси, ми не хохли...
Ваша Дуся дуже любить своїх авторів, хоча не завжди розділяє їхні позиції. Так сталося і з цим тестом пана Юрія – не зі всіма висловленими в ньому думками я погоджуюся. Проте, моє ставлення до «Злих людей» і їхніх можливостей до декларації своїх позицій виявляється в тому, що я не обмежую політ їхніх думок у власних колонках, незважаючи на те, чи згодна я з напрямком цього польоту. Вибачайте, якщо щось не так. Не винуватая я, він сам...
За що я люблю нашого Президента, нашого дорогого Татуська? За те, що коли його слухаєш, то зі всім погоджуєшся. Україна понад усе - ось що у нього вибито на чолі. І може, навіть ще десь, не будемо деталізувати.
У когось вибито „Кремль", у когось „ФСБ", ще в когось „$", а в цього „Україна" і то великими буквами. Щоб навіть такі добре поінформовані оптимісти, як я, перестали сумніватися в тому, що Татусько продовжує вести нас у світле майбуття.
Як він усе уміє чітко і грамотно пояснити! В якій омані ми всі перебували, гадаючи, що секретаріат президента - це великий і страшний Ґудвін, а по-нашому ве-елике Цабе. А виявляється, це всього лише технічна структура! Таке, що тільки тьху та й розтерти! Пшик на голому місці. Відразу виникає асоціація з техробітницею чи по-народньому прибиральницею.
Татусько так і сказав: не робіть з мухи слона. Свій секретаріат має і прем'єр, і будь-який ректор. Залишається тільки ознайомити нас із головами цих секретаріатів, а то я якось себе незатишно почуваю. Голову секретаріату нашого Татуська знає вся країна, телебачення бере у нього коментарі не рідше ніж у самого Татка, чого не скажеш про голів інших секретаріатів. Мені, наприклад, цікаво, що думає голова секретаріату ректора Поплавського про перспективи зовнішньої політики на даному етапі.
„Ми не малороси, ми не хохли, - твердо наголошує Татусько на сімнадцятому році незалежності і додає: - ми говоримо про те, що повинно укріпити нашу державність".
А що краще укріпить нашу державність за наші ж таки поразки? Берестечко, Батурин, Полтава, Крути, Голодомор - всюди, де триста, як скло, товариства лягло. Дурні москалі укріпляють свою державність на великих, хоч і міфічних, перемогах Олександра Невського, Петра Першого, і завершуючи бравими розвідниками та смершівцями, а ми ні, ми продовжуємо роздряпувати свої рани і переконувати світ, що за битого двох небитих дають.
І в цьому уся президентська премудрість: ану ж пожаліють? Який тонкий розрахунок! Яка дивовижна прозірливість!
А як наш Татусько піклується про те, аби „зблизити дві частини України"! Зі шкіри вилазить! От візьмемо фільми. Якщо робити якісні фільми, бодай на такому рівні, як роблять їх росіяни, то це ж дві частини України ніяк не зблизить, бо добрий фільм захоче переглянути надто велика частина громадян, в тому числі, і ті, що стоять на проросійських позиціях. Тому фільми у нас знімають бездарні індивіди, дивляться їх винятково національно стурбовані українці, а в результаті - тиша і спокій.
А що краще зблизить ті дві частини бідолашної Неньки, за серіал „Смерть шпійонам"? Я відповім: ніщо. Одні дивляться з обуренням, або взагалі не дивляться, інші дивляться з умілєнієм, а в результаті - знову тиша і благодать.
Ось показали у нас документальний фільм про Котовського. І ні слова про те, що на совісті цього бандита тисячі українців. І добре, що не сказали. А якби сказали, то це могло б когось обурити, роз'єднати. А так - усім по цимбалах.
Саме тому наш премудрий карась... тобто Татусько і дбає, щоб і надалі наше телебачення перебувало у руках людей, які перейняті національною ідеєю не більше, ніж розвитком бджільництва на Марсі.
Бо у нас що? У нас, щоб ви знали, поліетнічна держава, як сказав один клієнт у дискусії з Татуськом. Ми далеко не моноетнічні!
Нагадаю, що таку тезу ми частенько чули ще за совітів, а зараз її радо підтримують комуністи і регіонали. Фактично неможливо знайти європейську державу, де б не жили представники ще кількох десятків різних народів, але ж це не означає, що ці держави поліетнічні. Навпаки, вони вперто провадять моноетнічну політику.
Але якщо ми справді поліетнічна держава, то мусять бути і поліетнічна культура і поліетнічні медіа. Тому я пропоную, щоб наші телекомпанії могли очолити і цигани, і удмурти, і чуваші, і чукчі і тих шестеро алеутів у повному складі. Не забути про вепсів, шорців і юкагирів!
Чому я повинен постійно втішатися лише гумором росіян? Де гумористичні шоу комі-перм'яків? Де чукотський „Камєді-клаб"? А «95 квартал» на ескімоській мові? Може, б він мене тоді менше дратував. А „Крівоє зєркало" абазинів і каракалпаків? А „Свобода слова" по-циганськи? І щоб Магілєвская з Таїсією що-небудь нарешті задушевне ханти-мансійське заспівали...
Якщо полі-, то полі- у всьому. А то якийсь російський буржуазний націоналізм виходить. А українці вочевидь найпохмуріша у світі нація, бо не годна жартувати рідною мовою. І тут наш Татусько явно не допрацював. А все чому? Може, тому, що голова секретаріату - русин? І навіть підтримує сепаратистський рух русинів за відокремлення.
Я так підозрюю, що і наш Татусько прихований русин, бо нагородив орденом "За заслуги" III ступеня першого заступника голови Закарпатської ОДА Івана Балогу, який своїх русинських симпатій не приховує і пробив відоме рішення Закарпатської облради про визнання русинів окремим етносом.
В указі так і сказано: "за вагомий особистий внесок у розвиток місцевого самоврядування, багаторічну сумлінну працю і високий професіоналізм". То так виглядає, що коли Татусько програє вибори Президента України, залишиться йому крісло президента Підкарпатської Русі.
А я й не проти. Я б тільки вніс одну пропозицію. Нам треба визнати окремим етносом ще й усіх контрабандистів, злодіїв та хабарників і хутенько їх відокремити. Бо хоча вони у нас іще не визнані за окремий етнос, але їх чомусь у владних структурах більше ніж молдаван і білорусів разом узятих. Хіба це справедливо?
Фото - tomilin-pavel.livejournal.com