Девід Лінч - transformation
Войдя в кабинет, я спросил у доктора: «Как вы считаете, может ли этот процесс повредить моему творчеству?», и он ответил: «Что ж, Дэвид, буду с тобой честен - может». Я пожал ему руку и вышел
(Дэвид Линч, «Поймать большую рыбу»)
Девіда Лінча я чекала цілу годину. Зала поступово заповнювалася, преси було зовсім небагато, на столику перед сценою продавали його книжку «Поймать большую рыбу».
Зустріч відбувалася в Національному авіаційному університеті... Чомусь... Раціонального пояснення я вирішила не шукати. Лінч все ж таки.
Затримавшись у заторі, режисер вибачився і одразу віджартувався. Мовляв, це ж авіаційний заклад, могли б і літачок за мною вислати. Таким легким і дотепним він був усю годину спілкування. Питання українських знавців Лінча виявилися куди цікавішими, ніж їхніх московських колег (я встигла прочитати напередодні). Дехто з присутніх так добре підготувався, що, здавалося, знає про фільми більше, аніж сам автор. А якась молода акторка безпосередньо і зворушливо поцікавилася, що їй зробити, аби потрапити в його фільм. На що режисер напівсерйозно сказав, що, можливо, розгляне її кандидатуру для наступної стрічки. І вже традиційно для Девіда Лінча прозвучало питання (з очевидною претензією на оригінальність), хто ж усе-таки вбив Лору Палмер. Відповідь була теж традиційною: «Ви знаєте, хто її убив». Мені це здалося насиллям - відповідати одне й те ж саме кілька десятків років підряд.
На питання «Що сталося в «Твін Пікс» із китаянкою, яка перетворилася на дверну ручку?» Лінч відреагував непередбачувано лаконічно - «Transformation!».
Кажуть, усе, що стосується найзагадковішого режисера ХХ ст., часто пов'язане з містикою. Наприклад, актор Френк Сілва, який зіграв Боба в «Твін Пікс» і який насправді був не професійним актором, а декоратором, помер у 1995 р. в одязі свого персонажа. Це якось дуже в дусі творчості режисера. Проте за цією дияволіадою публіка часто забуває, що Лінч передусім художник. Кожен його кадр заслуговує на художню автономність. Зрештою, як і його власний вигляд: застібнута на верхній гудзик біла сорочка, надто блакитні, як для такого віку, очі та дивна зачіска, що не змінюється вже багато років - він сам герой в одному з власних фільмів.
На жаль, мета його приїзду до нас не кінематографічна. У Києві Лінч відкриває Фонд свого імені, який займатиметься впровадженням методик трансцендентальної медитації. Про неї він і говорив найбільше. Зізнався, що практикує її вже 33 роки, і саме медитація дозволяє йому занурюватися в глибини свідомості. Я дивилася, і не йняли віри, що цей немолодий красень міг зняти найбільш моторошні сцени в кіні як такому. Хто ще зрівняється з цим милим добродієм у витонченості та естетизаціїї жахіть. Бо де ви знайдете місце, страшніше за шахову кімнату з червоними завісами і танцюючим карликом? І чи є музика фатальніша ніж та, яка звучить у його фільмах. І все це кумедний Лінч, який на прохання прокоментувати у стилі соцреалізму розпис на стіні актової зали НАУ, витримав тривалу паузу і в напружену аудиторію таємничо промовив: «I think its beautiful».
А вже увечері Лінч з'явився в студії Савіка Шустера. М'яко кажучи, розмова не склалася, бо попри всі намагання ведучого внести у неї здоровий глузд, поруч сиділа трійця Сумської із чоловіком та донькою, які не пропускали найліпшого шансу щоразу перенести бесіду у площину сімейно-побутових банальностей: «Наша дочь смотрит телевизор, а там так много крови. А я и не знаю, что ей сказать...». При цьому говорили вони довго, підбираючи слова і втрачаючи суть теми. Зізнаюся, перед телевізором я сиділа буквально уся червона від сорому. Можливо, з Лінчем говорити важко, можливо, важко зрозуміти специфічну образність його текстів, але невже для нього не знайшлося цікавіших співрозмовників. Чому не запросити Андрія Жолдака, Юрія Андруховича, Оксану Забужко, Івана Малковича або, зрештою, Анатолія Ульянова і взагалі будь-яких розумних людей, чия думка може бути цікавою не лише їм самим, а й глядачу з гостем. Останній був помітно не особливо зацікавлений питаннями, на кшталт: «Що зробити, щоб наші діти були менш жорстокими?!». Панове, зверніться до сімейного психолога, гадалки чи просто не сваріться при потомстві, але до чого тут Девід Лінч?! Я не ідеалізую Лінча і не страждаю національною меншовартістю перед його талантом, але мені соромно, що так звана українська еліта не змогла достойно проявити себе при зовсім не перебільшеному у своїй величі режисерові. Чому б не спитати про творчість, про релігію, символи у його стрічках, про роботу з акторами?! Натомість Мустафа Найєм запитав, чи приймав режисер ЛСД. А чи має це значення, Мустафо? Готуючись до ефіру, варто було почитати його книжку: про наркотики і свою неприязнь до них він там пише.
Словом, ось так скуйовджено і якось дивно відвідав нас Девід Лінч. От тільки в бесіді зі студентами він виглядав куди більш цікавим та запальним, ніж перед «хронікерами» відомого шоу.
Фото Любы Цыбульской
