Як Розстріляне відродження перетворюється на попкультуру. У Києві презентували фільм «Будинок "Слово". Нескінчений роман»
Цей фільм — один із наших довгобудів, його створювали цілих 10 років. Знаю, що багато людей уже встигли заплутатися. Тарас Томенко у 2017 році випустив документальний фільм «Будинок “Слово”» про митців, що жили у знаменитому харківському будинку, який для них збудувала радянська влада.
Паралельно Тарас разом із письменницею Любов'ю Якимчук працювали ще й над ігровою стрічкою на цю ж тему зі схожою назвою. В Україні її запрем’єрили ще у 2022 році на фестивалі «Миколайчук Open», але з прокатом все тягли. Тому нині, коли його, нарешті, оголосили, дехто подумав, що це вже якийсь третій фільм про «Розстріляне відродження».
Тарас Томенко ще пожартував на пресконференції. Колега (чомусь) запитала, чи вийде кольорова версія фільму, на що режисер відповів: «Ні, слава богу, що ця вийшла».
Але, скажу вам, мусите готуватися. Те, що відбувалося в українському мистецтві у 20-ті роки минулого століття, перетворюється на грандіозний тренд. Хоча, як кажуть автори (та й і ми самі знаємо), ще 10 років тому мало кому було діло до Хвильового, Тичини чи Курбаса.
Останнім часом наші кіношники внадилися робити покази своїх стрічок в Українському домі. З одного боку — зрозуміло. Там багато місця і це мінус перший поверх, в якому можна залишатися в разі тривоги. Тобто з погляду світського заходу — цілком норм, бо можна запросити багато людей і вони не сидітимуть одне в одного на головах, а нормально спілкуватимуться. Як-от режисер Валентин Васянович і продюсери Юлія Сінькевич та Пилип Іллєнко.
З іншого — зал в Українському домі абсолютно не призначений для переглядів кіно, тому оцінити його там дуже складно. Я особисто піду дивитися ще раз на більшому екрані. Люди кажуть, що причина ще і в оренді: це місце дешевше, ніж кінотеатри.
Але в кожному разі передпрем’єрний показ стрічки «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» виявився однією з найбільш пафосних цьогорічних кіноподій. У хорошому сенсі. Поважних людей запросили — море. Вони спочатку тусили в холі, а згодом перейшли в інше приміщення з червоним освітленням, імпровізованою сценою на сходах.
Виступ гурту Nazva
Фотозон було — до кольору, до вибору.
Виконавець однієї з центральних ролей Миколи Хвильового — В’ячеслав Довженко. Саме той актор, про якого кажуть: «та він просто скрізь». Поспішаємо привітати В’ячеслава з такою небаченою популярністю.
Соня Кошкіна, мені здається, покине стежити за політикою та попами московського патріархату й повністю перетвориться на культурну журналістку. Підписуйтеся на її фейсбук — і знатимете про всі культурні заходи столиці (вона якось потрапляє навіть на дефіцитні вистави). Компанія в неї відповідна — голова наглядової ради УКФ Наталія Кривда.
А кого ми тут бачимо? Це ж скандально відомий реформатор книжкової галузі Дмитро Феліксов! Стережіться, кіношники. Можливо, Дмитро саме зараз вигадує революційні зміни для прокату фільмів.
Світські заходи в нас часто критикують: мовляв, не дуже ваш цей гламур зараз доречний. З іншого боку, це хороший майданчик, щоби привернути увагу до важливих питань. Актор та військовий Володимир Ращук нагадує про дуже дивну судову справу розвідника Романа Червінського. До речі, акторка Наталія Васько активно про неї нагадує в соцмережах.
Маркетинг-директорка компанії Megogo Валерія Толочина мені по секрету розповіла одну цікаву штуку, яку вони готують зовсім скоро. Вам точно сподобається. Стежте за нашими новинами.
Продюсер та режисер Олексо Гладушевський трохи відволікся від чергових театральних постановок і приготувань до фестивалю «Миколайчук Open». Ох, там таке покажуть цього разу, що страшно й сказати. Еротичний горор. Скоро напишемо про нього окремо.
Переходимо до іншого приміщення. Просто якісь «50 відтінків сірого» і червона кімната болю. Таке освітлення додає гостям певної демонічності. Подивіться тільки на вираз обличчя медіаюриста Ігоря Розкладая. Нагадаю, він ще й спеціаліст у сфері роботи і впливу соцмереж.
А ось і сценаристка стрічки Любов Якимчук.
Ірина Данилевська була, як завжди, з чоловіком Володимиром Нечипоруком. Але було стільки народу, що зловили лише її.
Акім Галімов та Ярослав Лодигін щось дуже емоційно обговорювали.
До речі, гості мусили прийти в цікавому дрескоді. У чорно-білому вбранні та з книжкою. Їх зібрали та відправлять військовим на фронт.
Нарешті в люди вийшов кінокритик Олександр Гусєв. Колишню директорку «Жовтня» Людмилу Горделадзе бачимо регулярно — вона з процесу не випадає ніколи.
З Тарасом Томенком таки вдалося швиденько поговорити. Зійшлися на тому, що аж занадто часто чули скарги знайомих на жахливу систему навчання української літератури в школах. І вчительок (бо на філфаках переважно навчаються саме дівчата), які відбили інтерес зокрема й до митців 20-х років. Уже сучасні митці цей інтерес, слава богу, успішно повертають.
Сфоткатись можна було біля ось таких декорацій з фільму. Що більше фотозон — то краще. Воно вже все в інстаграмі.
На самому урочистому відкритті члени та членкині знімальної групи спускалися до глядачів освітленими сходами.
Кожен розповідав про свого персонажа, а автори — про процес зйомок.
Так захопилися, що забули про т. в. о. міністра культури та інформполітики Ростислава Карандєєва, який чекав на свій виступ. Оце невдобно получилося.
Що ж, це було правді яскраве відкриття. Фільм, на наш погляд, дуже цікавий, глядацький, розумний і цілком заслуговує на хітовість. Бо ми явно спостерігаємо перетворення «Розстріляного відродження» на явище в попкультурі. Ще кілька років тому про це не можна було і мріяти.
Фото: Максим Поліщук
