«Конотопська відьма»: як подивитись треш-горор і отримати ретравматизацію
Вважайте цей текст попередженням. Бо автори цього зробити не спромоглися.
16 Лип 2024
0
2356
Я останній раз плакала у березні 2022-го. Бо виїхала з пекла, всі бісили й думала, що в мене більше немає де жити. Другий раз за час повномасштабної війни — нині. На Одеському кінофестивалі подивилася горор «Конотопська відьма», який вийде в прокат у серпні.
І це не стандартна сльозовитискачка про «так щемливо — ми всі плакали». Це була сцена зґвалтування росіянами дівчини в будинку на окупованій території.
Два слова про мої реакції загалом. Я не схильна до екзальтації, надмірних емоцій, чутливості, сліз і сентиментів. Не можу пригадати жодної жорстокої натуралістичної сцени в кіно, яка мене б хоч якось тригернула. Навіть у «Незворотності» Гаспара Ное. Понад те — тема насильства одна з тих, яка мене цікавить як предмет дослідження авторів чи не найбільше. Від Квентіна Тарантіно до Міхаеля Хенеке.
З початком повномасштабної війни я ще більше заблокувала свої емоції, бо, напевне, психіка так спрацювала: ось тобі нова реальність — живи в ній як хочеш. Тому спокійно дивилася на мертві тіла на вулиці, а всі подальші трагедії сприймаю більше розумом, ніж почуттями. Це дуже полегшує становище, якщо чесно.
Коли почалася колотнеча з фільмом «Буча», ми всі багато говорили про ретравматизацію, якою вона буває неочевидною і як нам не можна її допустити. В цьому фільмі, на щастя, я таких моментів не побачила, бо він, взагалі-то, і не про Бучу. А ще, можливо, автори хоч трохи дослухалися до критики. Та біда прийшла звідки не чекали.
Отже «Конотопська відьма». Маємо коротку сцену, в якій росіяни доволі натуралістично (як для цього трешака, але про якість — згодом) ґвалтують дівчину, яка спочатку знаходиться без свідомості. Я не знаю, що зі мною трапилося, — це абсолютно дивна і не характерна для мене реакція. Я почала неконтрольовано плакати, мною трусило і я не могла зупинитися ледь не до кінця фільму, хоча далі таких сцен вже не було. Ні, стривайте, була в кінці, і я вже зібралася виходити, але то такий жарт виявився.
В «Конотопській відьмі» дають дисклеймер: «Фільм містить сцени страждань та мученицької смерті окупантів. Приємного перегляду». Про зґвалтування — жодного слова. Хоча саме воно мало значно більш справжній вигляд, ніж мученицька смерть окупантів. Яка, якщо чесно, не принесла жодної сатисфакції.
Я йшла на це кіно, скажу чесно, поржати. Бо ще трейлер нам обіцяв відбірну кринжатину. Так воно і трапилося. Але навіть якщо поставитися до цього фільму лояльно, то його позиціонували як горор для масової аудиторії, наголошувалося, що він принесе задоволення, бо ворогів буде покарано. І вся промокампанія, включно з візуалом, навіть не натякала, що там будуть такі травматичні моменти. Головна героїня (відьма) буде мститися за смерть свого коханого. Тому я і приготувалася рівно до того, що мені обіцяли.
Звісно, я свідома того, що так, як мене, поплющить далеко не всіх. Але багатьох дівчат, які були на окупованих територіях, — легко. Я вже бачу відгуки, які схожі з моїм. Мені вдалося уникнути сексуального насильства, бо просто тупо пощастило. Але цього я боялася, напевне, найбільше. Півтора тижня, кожен день. Росіяни весь цей час стояли за парканом. А тепер уявіть, що буде з глядачками, які пережили.
Їх же про цю сцену ніхто не попереджає. Вони підуть на «терапевтичну» жахалку, щоб побачити, як убивають ворогів, а побачать себе в цій персонажці. Так це працює. Ти просто в одну секунду емоційно включаєшся та починаєш асоціювати себе з героїнею. Можеш блокувати свої травми скільки хочеш — а вони візьмуть і вилізуть. Для попередження таких випадків і вигадали дисклеймери. Щоб людина бодай могла зробити вибір чи підготуватися.
У серіалі «Оленя» на початку одного з епізодів поставили навіть додаткове попередження: тут буде сцена сексуального насильства, якщо це потенційно для вас травматично — задумайтеся, чи воно вам треба. Мені та сцена видалася навіть лайтовою, але впевнена, що для тих, кого колись накачували наркотою з усіма подальшими наслідками, вона такою точно не була. Хоча стилістика серіалу і його сюжет, у принципі, передбачали, що щось таке можуть показати. Проте глядачів все одно ще раз попередили.
Позиціонування «Конотопської відьми» аж ніяк таких сцен не віщувало. Такий ось сюрпрайз-сюрпрайз. Хоча це якесь елементарне питання етики та емпатії. Припускаю, що автори (компанія «Film.Ua») про це все навіть не подумали. Хоча думати взагалі буває непогано. Я пишу це, щоб сотий раз зауважити, що в нас глибоко травмоване суспільство і кожен ось такий необдуманий і легковажний крок може дати неприємні наслідки. Щонайменше.
Дисклеймер, напевне, зменшить кількість охочих на це кіно піти. Але вибір між грошима і повагою до глядачів завжди був нелегким.
Що ж до художніх чеснот стрічки, то їх я можу відшукати небагато. Хоча життя змушує мене дивитися купу українських телесеріалів, а отже відчуття прекрасного в мені вже давно, схоже, зламалося. Режисер, до речі, теж серіальний — Андрій Колесник. Це в його фільмографії перше кіно, хоча за формою воно більше схоже на телевізійний проєкт.
Раніше Андрій знімав для «Плюсів» «Жіночого лікаря. Нове життя», для «України» — «Чергового лікаря», ну а для «Інтера» створив «Життя на межі», це щось типу «Сімейних мелодрам», але не таке жалюгідне і з ведучою у студії. Ну і «Речовий доказ» для НТН — схожий формат, але про кримінал.
Отже, що в нас із героями? Це купка росіян (і один башкир), яких у лісі починає вбивати наша головна героїня. Саме цей процес повинен принести глядачам радість шляхом розлюднення. Проте досягти цього важкувато, бо відьма вбиває росіян, як часто і притаманно страшилкам, трохи комічно. А в нас тут ще й магія. У ґвалтівника з члена вилазить якась сороконіжка, іншому виривають серце, ще один під вливом чарів переїздить ноги колеги.
Сама ж героїня є доволі схематичною та безликою, на відміну від росіян. Вони — навпаки, добре (відносно, звісно ж) прописані та зіграні. Ці люди переживають трансформацію, в них є якісь взаємодії, характери, бекґраунд і дехто навіть наприкінці доходить висновку, що щось у його житті пішло не так. Ну, тобто маємо фактично стрічку про росіян, у якій українці існують лише тлом. До деяких із них навіть трішки співчуття виникає.
А тепер буде спойлер.
Автори зі своїми глядачами вчиняють у наступний спосіб. Як уже було сказано, підігрівають інтерес до фільму темою задоволення від вбивства російських військових і впродовж самої історії показують процес сповна. Ось навіть гляньте яку картинку зробили.
Проте в кінці нам кажуть, що все це ми робили неправильно, бо всі ці кишки на деревах приводять лише до саморуйнування і, звісно ж, розлюднення. А тому учениця головної героїні вмовляє її отямитися, перестати бути такою жорстокою та одержимою помстою. Бо краще це будуть робити професійні військові.
Наостанок нагадаю, від чого саме багато українців отримали справжню сатисфакцію. Безумовно, від прожарки Віталієм Портниковим росіянки Юлії Литиніної. Журналіст просто зробив те, що дуже хотіли зробити мільйони, але не могли — натикати носом когось із «хороших росіян» у факти і продемонструвати інтелектуальну й моральну вищість. «Конотопська відьма» такого відчуття не дає і близько, натомість разом з іншими огріхами дає особисто мені зрозуміти, що це просто черговий проєкт, знятий нашвидкоруч, непродумано і з єдиною метою — заробити грошей, спекулюючи на війні й емоціях людей.
Не вперше і, думаю, не востаннє.
Фото: Film.Ua
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМІнше у цій категорії
«Антоніна»
Не лише зняв, а її зовсім скоро покажуть на фестивалі «Темні ночі» у Таллінні.
09 Лист 2024 17:00
3 348
«Антоніна»
Якби я на власні очі не бачила схожих сцен, як у фільмі, то зараз і не повірила б.
28 Жов 2024 15:46
1 464
«Антоніна»
Головними питаннями, звісно, були затвердження результатів 19-го пітчингу та вибір голови Ради.
25 Жов 2024 11:00
1 416