Північноамериканська преса захоплюється російською агіткою «Росіяни на війні» і звинувачує українців у погрозах насильством
Скандал з російською пропагандистською документалкою «Росіяни на війні» не вщухає. Його продовжують обговорювати в західній пресі. І здається, нам з вами не вдається примусити північних американців розбиратися в суті, а не у формі.
Нагадаємо, скандал зчинився через те, що в програмі міжнародного кінофестивалю в Торонто був заявлений документальний фільм з очевидними ознаками проросійської воєнної пропаганди. Стрічка «Росіяни на війні» була частково профінансована канадськими фондами, що додало контраверсійності всій ситуації. Віцепрем'єрка Канади Христя Фріланд виступила із заявою про недопустимість показів російської пропаганди на фестивалі в Торонто. Показ скасували, потім знову призначили, в пресі один за одним стали з'являтися матеріали на цю тему.
Про сам фільм, що саме автори намагаються просувати, ми писали тут.
І от, в одному з найважливіших галузевих видань про кіно The Hollywood Reporter вийшов матеріал із позицією CEO фестивалю Камерона Бейлі. Жодного слова про зміст фільму. Але так багато слів про те, як бідолашних організаторів залякують українці. І не абичим, а насиллям і зґвалтуваннями.
Нас зацікавили не тільки цитати самого Бейлі, а й тон тексту The Hollywood Reporter.
Отже, в тексті йдеться:
«Міжнародний кінофестиваль у Торонто (TIFF) заявив, що “сотні” погроз на адресу персоналу призвели до того, що фестиваль ухвалив безпрецедентне рішення вилучити суперечливий документальний фільм “Росіяни на війні” минулого тижня. Погрози включали насильство та сексуальне насильство.
Оголошення з певним скепсисом сприйняли канадські документалісти та медіаспільнота. Кілька видань припускали, що TIFF просто злякався перед лицем громадських протестів і політичного тиску.
Однак у вівторок вдень фестиваль виконав свою обіцянку продовжити роботу з фільмом, організувавши денні та вечірні покази у власному TIFF Lightbox. Презентація документального фільму пройшла під супровід протесту. Генеральний директор TIFF Камерон Бейлі розповів присутнім про “голосні протести”, які його команда отримала після свого рішення про показ фільму.
“Здебільшого все було цивільно і мирно”, — сказав Бейлі. — “Але деякі з погроз були жахливими”.
Бейлі продовжив: “У електронних листах і телефонних дзвінках співробітники TIFF отримали сотні словесних образ. Наші співробітники також отримували погрози насильства, в тому числі сексуального насильства. Це жах, і наші співробітники, зрозуміло, налякані.
Ми також дізналися про плани зірвати покази. Оскільки покази минулого тижня були заплановані в 14-зальному мультиплексі в одні з найбільш завантажених днів фестивалю, ми вирішили, що буде безпечніше їх скасувати».
Далі в матеріалі The Hollywood Reporter йдеться про те, що організаторам кінофестивалю довелося уважно стежити за безпекою знімальної групи «Росіян на війні». Очевидно, щоб розлючені та знелюднені українці на неї не напали.
Також автор пише, що коментарі Бейлі спричинять значний тиск на віцепрем’єр-міністерку Канади Христю Фріланд, «яка зазнала критики за те, що назвала документальний фільм пропагандою».
«"Це неправильно, щоб канадські державні кошти підтримували показ і виробництво такого фільму", — сказала вона пресі 10 вересня, незважаючи на те, що на той момент не бачила фільму».
Тут призупинимо цитування The Hollywood Reporter, щоб іще раз підкреслити ненав'язливий, але такий очевидний тон матеріалу. Поки що жодного слова про те, чому протестувальники вважають фільм пропагандою (спойлер: про це в матеріалі й не буде сказано), чому Христя Фріланд виступила з такою заявою (вона крім віцепрем’єрства ще й міністерка фінансів, а отже безпосередньо відповідає за кошти канадських платників податків). Тільки про погрози.
Але подивімося, куди далі заводить логіка автора матеріалу.
Ми підходимо до того, що нас у редакції «Антоніни» збентежило найбільше.
У статті йдеться, що значна кількість журналістів, які подивилися фільм, одностайно не погоджуються з пані Фріланд. Далі цитата:
«Три національні газети країни — Toronto Star, The Globe and Mail і National Post — від лівих до правих — опублікували статті, в яких хвалили фільм (який бачив і автор цього матеріалу) як потужну антивоєнну полеміку. Фільм зображує російську піхоту як невмілу та невмотивовану, яка відчуває себе зрадженою та розгубленою щодо того, чому вона насправді воює.
““Росіяни у війні” — хоробрий і винятковий документальний фільм”, — пише The Globe and Mail у своїй рецензії. “Без прикрас показує жахи війни, включаючи деякі з найжахливіших кадрів, які ви коли-небудь побачили на великому екрані. Цей документальний фільм жодним чином не прославляє Росію, її армію чи військові зусилля. Цей фільм жодним чином не демонізує Україну чи її народ».
Ми ж вимушені визнати: західний світ не навчений розпізнавати завуальовану пропаганду. З огляду на цитати оглядачів, для того, щоб визнати, що їм нав'язують російські наративи, вони мали би побачити на екрані півтори години промови Путіна.
«Посилаючись на зауваження міністерки Фріланд, Бейлі сказав присутнім: “Я вважаю, що чинення тиску з боку деяких членів громадськості або уряду, коли справа доходить до презентації будь-якого культурного продукту, може стати руйнівною силою в нашому суспільстві. Коли ми вибирали фільм, ми керувалися місією TIFF та його цінностями, і я вважаю, що ці принципи — і принцип незалежних медіа в Канаді — варті захисту».
Бейлі повторив, що фільм Трофімової (який є спільним виробництвом Франції та Канади і має намір отримати міжнародний прокат) пройшов “суворий процес відбору” і був запрошений на основі його “мистецьких достоїнств” і його “значущості для жахливої, триваючої війни, викликаної незаконним вторгненням Росії в Україну».
В матеріалі також згадується, що в програмі TIFF упродовж кількох років були й українські фільми, тому, мовляв, точка зору цієї сторони теж демонструвалася. Ну і даруйте, але доб'ємо вас ще однією цитатою:
«"Ми глибоко співчуваємо болю, який відчувають українські канадці через насильство та руйнування, спричинені вторгненням Росії», — підсумував Бейлі. Але словесні образи та погрози насильства у відповідь на показ фільму переходять небезпечну межу. Ми представляємо "Росіян на війні", щоб протистояти цим зловживанням, цим загрозам, а також за важливість медіа та незалежності кураторів».
Підозрюємо, що у вас, як і в нас, з'явилися певні емоції після прочитання цього матеріалу. Але подумаймо разом, що пішло не так і яким чином варто боротися з російською пропагандою надалі. А її, як ми всі з вами розуміємо, ставатиме дедалі більше. Як від «хороших русскіх», так і від агентів на ефесбешному фінансуванні.
Від самого початку повномасштабного вторгнення українська культурна спільнота бореться з представленням російського продукту на міжнародних майданчиках. Зробити це правилом так і не вдалося — тотального кенселінгу не сталося. Щоразу, коли в програмах фестивалів, виставок чи форумів з'являються росіяни зі своїми наративами, доводиться розпочинати нову кампанію за скасування їхньої участі. І дедалі рідше вдається досягти успіху.
У випадку з фільмом Трофімової і кінофестивалем в Торонто, нам здається, варто визнати: ми зазнали поразки. Принаймні в інформаційному просторі Північної Америки. Більше того, добро і зло помінялись місцями. Тепер слова «насилля, зґвалтування» вжито не про «них», а про «нас».
Один із беззаперечних аргументів — те, що більшість протестувальників проти показів (включно з віцепрем’єркою Христею Фріланд) самого фільму не бачили. Прочитаймо між рядками: «безумовна правота української сторони вже не працює, ми не слухатимемо ваші застереження, ми робитимем висновки самі». Ну а які висновки вони роблять, ми вже почитали у схвальних відгуках канадської преси.
Ось, наприклад, уривок інтерв'ю канадської продюсерки фільму Корнелії Принціпе одному з телеканалів Канади. На запитання ведучої «Чому люди мають подивитись цей фільм?» вона відповідає так:
«Як у кожній війні, так і в Росії, ці люди не хочуть там бути, солдати не хочуть нікого вбивати, вони не хочуть вмирати, вони хочуть додому, вони хочуть, щоб українці пішли додому, вони хочуть, щоб війна скінчилася. І я думаю, що це те саме вікно, через яке ми бачимо те, чого досі не бачили. Ми бачили багато неймовірних українських фільмів. “20 днів в Маріуполі” — прекрасний фільм. Але ми нічого не бачили з російської сторони. Для нас важливо розуміти, що відбувається з того боку. Для того, щоб зробити висновки, щоб знайти, як це все закінчити».
І тут можна згадати про декілька дискусій у соцмережах, де наші біженці за кордоном обговорювали відмінність поведінкових кодів українців і представників славнозвісних, прости господи, «англо-саксів». Ішлося про «заводські налаштування» базової недовіри в українців (у випадку з росіянами — це просто досвід десятка сторіч) і про «базову довіру» західної спільноти.
На наш погляд, саме ця «базова довіра» призводить до того, що вони довгий час неспроможні вловити приховані змісти пропаганди.
Отже, що ми маємо і що пропонуємо до обговорення. По-перше, протести за «кенселінг» якщо і працюють, то викликають роздратування й налаштовують проти нас. По-друге, розкладати по поличках, чому саме той чи інший продукт — це пропаганда, немає сенсу до того, як вони самі побачать продукт (уже апелюючи до конкретних прихованих наративів, було би легше достукатись), навіть якщо вони після перегляду впадають у делірій, заковтнувши російський посил. Ну і останнє: «наша русофобія недостатня».
