Сумно згадуємо про дружбу з поляками. «Молодість» відкрив фільм «Дві сестри», який зараз видається нереальним
Головною локацією цьогорічної «Молодості» є кінотеатр «Жовтень», але для відкриття й закриття обрали Будинок кіно. І глядачі вчергове зітхнули. Це місце, безумовно, легендарне, цікаве і зручне, але технічні можливості тут такі собі. Особливо звук. Це могли зовсім недавно зацінити відвідувачі Одеського кінофесту, який тимчасово перенесли в Київ. Тому, ясна річ, на самій церемонії мікрофон почав видавати якісь несамовиті звуки. Ведучим довелося віджартовуватися, а керманичу події, Андрієві Халпахчі, бідкатися на першому ряду.
Але, схоже, це був єдиний скандальний момент вечора. Бо минулого року колотнеча спіткала шановне панство як на церемонії відкриття, так і закриття.
Ваша Антоніна прибігла на подію із запізненням, бо намотувала кола з метою припаркуватися. Це виявилося завданням ще більш нереальним, ніж завжди. Частина кіношної публіки стояла під Будинком кіно на перекурі.
Але більшість товклася на третьому поверсі. Та все ж такого смертовбивства, як на прем’єрі стрічки «Як там Катя?», не спостерігалося. Тоді частину людей навіть не пустили — не було куди. Люди, звісно, познімали про це розгнівані сторизи.
Схоже, наші фестивалі остаточно відмовилися від червоних доріжок на час війни. Ось вам фотозона — там і фоткайтеся. Відповідно, ніякого дрескоду (не кажу вже про пафосний фестивальний black tie). Так шо все по-домашньому.
Олекса Гладушевський та Ахтем Сеітаблаєв
Ось так загалом відбуваються обговорення наших кінопроцесів
Андрій Халпахчі
Виконавиця головної ролі у фільмі «Дві сестри» та кастинг-директор Слава Бабенков
Пилип Іллєнко
Андрій Халпахчі приймає гостей. Гардероб, до речі, не працює. Такі воєнні правила
Команда фестивалю «Миколайчук Open»: Олекса Гладушевський, Ліза Сушко та Алекс Малишенко
Ваша Антоніна з гостями обговорювала переважно засідання Ради з держпідтримки кіно. Нагадаю, серед іншого, там затвердили результати 19-го пітчингу. І яким же було моє здивування, коли я виявила, що далеко не всі переможці взагалі про це знають. Читайте наше видання, любі друзі. Ми вам будемо розповідати все про ваші проєкти.
Зловила в коридорі на смолток і Аліка Шпилюка, який теж нині засідає в Раді і єдиний, хто голосував проти затвердження пітчингу. Володимир Мула (фільм якого є серед переможців) утримався. Інших це питання не хвилювало, судячи з голосування. А все тому, що вони не розуміють, а що ж таке конфлікт інтересів, як його трактувати, що взагалі відбувається. А тому вирішили направити запит аж до НАЗК.
Також зустріла акторку Ірину Островську, яка заінтригувала мене польською короткометражкою, в якій вона знялася разом з Оксаною Черкашиною. Пообіцяла нікому не казати, але, схоже, там буде ого-го. Піде у список яскравих еротичних сцен, які наші актори та акторки грають ще не так часто.
Сама церемонія починається із запізненням. Як і багато інших церемоній — людей завжди важко відтягти від розмов за келихом, але доводиться йти.
Подія передбачувано була доволі скоромною. На промові в. о. голови Держкіно Юлії Шевчук, особливо на словах про експерименти в кіно, мікрофон почав вищати вже зовсім нестерпно, що викликало смішки в залі. Вона також вручила звання заслуженого працівника культури продюсеру, голові Асоціації «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — Дивись українське» Андрієві Різолю.
Андрій Халпахчі
Андрій Халпахчі після своєї промови вручив нагороду за внесок у кіно іранському режисеру Мохаммаду Расулофу, який не побоявся до нас сюди приїхати. Хоча, чого йому боятися? Він, як і ми, вже звичний до випробувань — на батьківщині йому довелося відсидіти в тюрмі за участь в антиурядових демонстраціях. Режисер запевнив, що в Ірані багато людей продовжує бути в опозиції до влади та підтримувати Україну.
Мохаммад Расулоф
Далі нам оголошували програму, журі та спонсорів. Можете собі про це нагадати в нашому матеріалі.
Ну а далі — дивимося українсько-польський фільм «Дві сестри». Тільки не переплутайте з однойменним серіалом, який недавно вийшов на СТБ.
Розповідає стрічка про двох полячок, тато яких поїхав допомагати в Україну та опинився у шпиталі на Харківщині. Одна вмовляє іншу поїхати до нього. У них явно різне ставлення до батька і вже точно різні характери, які проявляються під час подорожі старенькою автівкою, яка глохне на Київщині.
В око майже одразу впадає те, які чудові стосунки були між українцями та поляками на початку вторгнення. Кіно знімали саме тоді, і на момент зйомок усе це було дуже актуальним, що, на жаль, зараз дуже змінилося. Настільки, що це навіть здається дещо перебільшеним і нарочитим. Дівчата стають біля чиєїсь хати купити фруктів, а українки категорично відмовляються брати з них гроші, ще й бонусом дають пляшку наливки. Коли в них ламається автівка, місцеві радо згоджуються допомогти і пропонують пожити на час ремонту в їхньому частково зруйнованому будинку. Але дівчата відмовляються, бо треба їхати.
Вся їхня подорож показує, наскільки вони не готові сприйняти реальність і небезпеку. Не розуміють, навіть попри попередження, що не можна швендяти узбіччям, бо воно може бути заміноване. Не розуміють, чому таксист відмовляється везти їх на лінію фронту, і зовсім не зчитують тривогу героїні Ірми Вітовської, яка перелякано намагається їм сказати, що в її хаті — росіяни і треба негайно забиратися.
Вони стають свідками, як персонажка Марини Кошкіної, яку вони підвозять до її зруйнованого будинку в Ірпені, начебто спокійно оглядає те, що лишилося від квартири. Вона розповідає про чоловіка, який загинув, про маленьку доньку, яка зараз в Польщі, і про те, що збирається піти воювати. Звісно, цей спокій є просто ширмою, яка приховує абсолютне горе цієї дівчини. У принципі, цей епізод дуже добре показує стан багатьох із нас, які намагаються впоратися із усім цим жахом і бодай частково опанувати свої емоції.
Марина Кошкіна
Не хочу багато спойлерити, але важливо написати, що за одну зі сцен я трохи переймалася. Це сцена сексуального насильства, яка, на диво, була зображена водночас реалістично, емоційно, але етично. Та й росіяни виявилися трохи не такими карикатурними, як в інших українських стрічках. У прокат робота вийде в січні наступного року. Дуже цікаво, як вона сприйметься публікою. Але начебто ця історія доволі цікава та глядацька, тому цілком може зібрати чималу авдиторію.
Кастинг, до речі, робив актор Слава Бабенков. З допомогою вже професійної кастинг-директорки Орини Петрової. Однією з головних умов для акторів була майстерність імпровізації, бо відсотків на 60 це була саме вона.
Кароліна Жепа, Орина Петрова, Слава Бабенков, Олена Курта
Як на мене, цілком вдалося. Сам Бабенком зіграв в епізоді — ось того таксиста на Харківщині, який відмовляється везти дівчат по замінованій дорозі.
Тепер чекаємо на церемонію закриття. Там покажуть стрічку «Під вулканом», яка претендує від Польщі на «Оскар». Не всі поляки, звісно, задоволені, що це фільм українською і про українців. А нам із вами цікава сама історія. Йдеться про сім’ю, яку повномасштабне вторгнення застало на відпочинку за кордоном.
Фото Ігоря Васильєва
