Творці треш-фільму «Юрик» отримали 20 мільйонів гривень від Держкіно на стрічку про Павла Вірського
Нині різними медіа шириться інформація про те, що Держкіно виділило стільки-то грошей на черговий фільм. Ми в редакції фіксуємо випадки обурення та нерозуміння з цього приводу, тому відправляємо пояснювальну бригаду.
Ще на початку червня Держкіно провело 19-й пітчинг. Людською мовою — конкурс. І ось зараз відомство підписує з переможцями угоди. Тобто, жодних несподіванок. Але конкурс був скандальним.
Проти нього протестувала значна кількість кіношників, просили його не проводити і віддати краще гроші на сили оборони, аргументуючи це недовірою до Держкіно.
Іронічно, що більшість протестувальників чудово розуміють вагу і значення кіно, опікувалися його розвитком та формували своїми творами імідж країни у світі. Але нині роботу Держкіно вважають настільки неефективною та непрозорою, що сумніваються в результатах конкурсу.
Ми про це писали мільйон разів. А також робили огляди цих пітчингів, чим заробили для себе чергові ментальні травми. Але згорів сарай, гори і хата.
Багато талановитих авторів на конкурс не прийшли через бойкот. Зате завітали люди, які відзначилися або провальними роботами, або взагалі до кіно стосунку не мали. Тут вчергове нагадаємо: телевізійні серіали — це не кіно. Хоча не будемо заперечувати, що бачили серед конкурсантів і тих, хто справді може зробити щось пристойне.
Серед переможців можна знайти продакшени, діяльність яких викликає запитання. Ну, приміром, 19 мільйонів отримала друга частина фільму «Крашанка», перша частина якої з тріском провалилася у прокаті. Хоча була знята як комерційна комедія без претензій на мистецько-інтелектуальні витребеньки. За два вікенди стрічка зібрала всього три мільйони гривень, це дуже мало для такого фільму.
Тому у вашої авторки запитання: навіщо фінансувати другу частину стрічки, перша частина якої не мала успіху? Ну і таких прикладів ще багато.
І ось — «Юрик». Ой, даруйте, «Імені Вірського». Держкіно уклало угоду з виробниками на 20 мільйонів гривень. Загальний бюджету стрічки — 25 мільйонів. Тобто «Основа фільм продакшен» збирається шукати лише 5 мільйонів від себе. І тут ми мусимо розповісти дещо для наших читачів, які не надто заглиблені у вітчизняні кінопроцеси.
Різні брехуни та чорнороті хвеськи розповідають, що багато наших продакшенів послуговуються наступною схемою. На конкурсі заявляють бюджет свого фільму у, наприклад, 40 мільйонів. У держави просять 20 і кажуть, що іншу половину знайдуть самі. Але насправді нічого вони не шукають. І знімають за 20 державних, а в документах просто вдвічі підвищують витрати.
Ваша Антоніна нізащо не зможе повірити в таке нахабство. Ні. Ні. Це неможливо.
Та все ж згадуються слова Богдана Батруха. Це засновник однієї з найбільших в Україні кінодистриб’юторських компаній «B&H Film Distribution» та студії дубляжу «Le Doyen Studio».
Колись на одному з івентів він почав тролити частину наших кінопродюсерів. Мовляв, що за дивовижні люди! Приходять на пітчинги, виграють гроші одразу на кілька фільмів, вкладають у них десятки своїх мільйонів, провалюються в прокаті, нічого не заробляють, втрачають колосальні суми, але знову йдуть на пітчинг. І так роками. Ну просто меценати з великої букви М. Куди там Чикаленку.
Так ось, на байопік про Вірського «Основа фільм продакшн» від держави отримують 20 мільйонів, самі шукають 5. Зафіксували. Хоча одразу поясню, що це за сума. В принципі, для справді хорошого байопіку це мало. Просто для прикладу ось кілька бюджетів різних стрічок: «Таємний щоденник Симона Петлюри» — 47 мільйонів, «Памфір» — 40 мільйонів, «Кіборги» — 48 мільйонів, «БожеВільні» — 20 мільйонів, «Довбуш» — 120 мільйонів.
Водночас постає питання, чому цей проєкт виграв пітчинг? Усе ж, напевне, варто орієнтуватися на попередні роботи команди, щоб зрозуміти, якої якості вони роблять контент. Ось тут, до речі, можете почитати заявку на пітчинг.
Отже, «Основа фільм продакшн» стверджує, що «створює змістовні історії». А ще робить «акцент на якості, а не на кількості. Надаємо перевагу виробництву якісного контенту зі змістом, а не обсягам».
Одна з таких історій — «Юрик», про який ми писали не один раз. Не лише тому, що ця робота стала скандальною, а й тому, що є яскравим прикладом формату «а давайте хайпанемо на гучній темі, не вивчимо її, склепаємо щось нашвидкуруч і знімемо страшну кринжу. А потім обізвемо останніми словами людей, які нас критикують».
Співсценаристка та продюсерка фільму Тетяна Куц (вона колись була гендиректоркою «Дизель-шоу», прости господи, а у 2020-му балотувалася до Київради від проросійської партії «Наш край») у відповідь на обурення маріупольців явними перекрученнями в зображенні окупації міста заявила, що вони «самі пішли на референдум та проголосували за росію». Сюр, правда? Потім вона перепросила за ці слова. Але, як ви розумієте, вони, вочевидь, зовсім не є ознакою емпатичного ставлення авторки до своїх співгромадян.
Нерідко такий контент стає дуже популярним. Приміром, той же «Юрик» дуже швидко набрав більше мільйона переглядів на ютубі і отримав купу захоплених відгуків. Те саме відбувається із серіалами та конвеєрними комерційними комедіями. Часто виробники чудово розуміють, що це не шедеври, але дуже тішаться рейтингами та касовими зборами. Мовляв, можете критикувати скільки завгодно — ми самі знаємо, що це лайно, але люди дивляться і саме це ми вважаємо успіхом.
Також «Основа фільм» зняла два сезони серіалу «Хазяїн». Теж дуже популярний серіал, але ми ледве додивилися. Ось робили огляд.
Серіал «Ботоферма». Теж ми дивилися.
На нашу думку, справді пристойний, як для серіалу, проєкт цього продакшену — «Мама» і «Мама 2» з Олесею Жураківською.
Сценарій до «Імені Вірського» писатиме, зокрема, Валентина Руденко. Вона з колегами писала також і «Юрика», навіть була авторкою ідеї. Серед сценаристів — і Микола Рибалка, який теж працює над новим проєктом.
Але. Не все так просто, друзі. Бо пані Валентина за плечима має не лише виробництво такого штибу контенту. І людина вона, взагалі-то, талановита. Її стрічка «Гагарін, я вас любила» (1992 рік) — чудовий зразок якісної авторської документалістики.
Також вона була причетною до створення «тих самих "Плюсів"», які ваша Антоніна ніжно любить та ностальгує.
Тобто, зафіксуємо собі. Цього «Юрика» робила людина з інтелектом, смаком і талантом. Що ж пішло не так? Чому вона разом з колегами нині виробляє такий лютий трешняк? Це, якщо що, питання в порожнечу.
Режисером «Імені Вірського» буде Заза Буадзе. Саме він знімав провальних «Червоного» та «Позивний Бандерас». Але й тут є «але». Бо той же Буадзе зафільмував, на мій погляд, чудову комедію «Мій карпатський дідусь».
Якщо чесно, вашій Антоніні навіть особливо не було до чого придовбатися. А першою роботою Буадзе, яку я побачила, була короткометражка «І бог зробив крок у порожнечу». Це теж комедія, добра, але не приторна, з несподіваним фіналом. Ось знайшла уривок.
Тому мій висновок. Заза Буадзе — хороший режисер. Але чи то його жанр — комедії, чи то він кепсько справляється з так званими «патріотфільмами».
Щось мені підказує, що «Імені Вірського» буде саме таким. Є, звісно, надія на те, що продакшн, який робить телесеріали, раптом зніме хороше кіно. Не телефільм сумнівної якості з жахливим сценарієм та карикатурною грою акторів, як у «Юрику». А саме кіно. Надія, звісно, є, але вона жевріє. Так, трішечки.
Усе ж ваша Антоніна вкрай рідко бачила, щоб такі трансформації та несподіванки справді відбувалися.
