Фестиваль, що пахне грошима: Мінкульт розігрує 4 мільярди на контент
Відбудеться все у травні — якраз норм, уже тепло буде. Хоча ваша Антоніна не до кінця зрозуміла, що мається на увазі під словом «фестиваль», бо саме його вжила одна із мовиць. Але все дізнаємося до нового року — поки ще т. в. о. міністерки культури Тетяна Бережна обіцяє, що всі умови конкурсу, поради, вказівки та роз’яснення товариство отримає у грудні.
А мовилося про це на засіданні Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики. Ось, якщо хочете, дивіться самі: питання обговорюється перші 40 хвилин, а далі голосують за призначення Бережної на посаду не лише міністерки нашого з вами стражденного Мінкульту (який таки позбудеться опіки над стратегічними комунікаціями), але й віцепрем’єрки з гуманітарної політики.
Ну а як не хочете дивитися, то я вам зараз усе перекажу. Нагадаю, що йдеться про програму Володимира Зеленського «1000 годин контенту». Так би мовити, «Вовина тисяча — 2». Найперше — прийшла заступниця Андрія Єрмака Олена Ковальська, яка не так уже й часто десь виступає. Між тим, саме її в тусовці називають людиною, яка в ОП курує культурну політику. Голова комітету Микита Потураєв, як мені здалося, був від цього в захваті.
Саме Ковальська починає говорити про те, що задля розподілу цих чотирьох мільярдів влаштують міжнародний фестиваль у травні. Проте щось вашій Антоніні підказує, що пані Олена має на увазі пітчинг, тобто конкурс. Ну а що, фестивалі нерідко нині називають преміями і не бачать жодної різниці, то я вже звикла. Хоча, будемо чекати на грудневі роз’яснення.
Слухаючи пані Ковальську, Антоніна згадала сцену з фільму «The Big Heat» Фріца Ланга: «Ти маєш працювати на радіо. Аби багато говорити і нічого не сказати». Ось як вона пояснює суть президентської програми і на який саме контент підуть ці чотири мільярди (цитата майже повністю)
«На момент останньої нашої розмови ми провели кілька нарад з різними стейкхолдерами. І в тому числі було декілька зустрічей з ініціатором програми — з Володимиром Олександровичем. Скажу так, що взагалі програма націлена не тільки для того, щоб надати ресурс культурному сектору, а для того, щоб його перезапустити і зробити дуже потужним імпульс для вирішення стратегічних задач держави. Для генерування українського контенту, як сказав один наш співрозмовник, за який не буде соромно.
І ми вийшли на таке загальне бачення, що це буде формалізовано як окрема програма, в якої буде дуже чітка задача, яка буде обрахована і зафіксована фактично як KPI проєкту. Відповідальність за виконання цієї програми і умовно директором цієї програми буде Мінкульт. Але ця програма кроссекторальна, вона йде, починаючи від стратегії встановлення української ідентичності і до конкретних тактичних задач. Тому Мінкульт розробляє і фіксує весь алгоритм виконання цієї програми і відбору проєктів.
Що дуже важливо і за що ми вам дуже вдячні, тому що наша остання розмова дуже вплинула на це рішення, що розподіл грошей, механізм пітчингів буде в себе включати вже наявні демократичні процеси, які напрацьовані в рамках Українського культурного фонду, в рамках Держкіно, в рамках Інституту книги.
Тобто ці механізми і ці експертні ради однозначно будуть як основа, як структура для основних процесів.
Але задача проєкту — зробити його, додати йому міжнародний статус, надати йому більш широке коло для обговорення. Тому на ці процеси буде ще надбудова, яка забезпечить проведення широкого фестивалю з одного боку, а з іншого — розподілить роботу не тільки так широко, як у нас є там три інституції, а взагалі в залежності від жанру.
І власне, гроші, які підуть на ту чи іншу інституцію, будуть вирахувані, виходячи з потреб держави і виходячи з тих пропозицій, які нам дасть ринок. Тобто це буде основа для проєкту. Будуть, як ви правильно казали, наші інституції, наші процеси і на них буде надбудова з міжнародною складовою, яку бачить президент. От таким чином це буде зроблено».
Може, звісно, це дуже суб’єктивне враження, але мені здалося, ніби пані Олена трішки пропустила останні років 10 становлення нашої культури, бо воно цілком дозволяє говорити вже про щось конкретне. Також я щось не зрозуміла, що це за «контент, за який не соромно»? Про це можна було говорити нехай ще у році 2016-му, коли того контенту було небагато і він тільки ставав на ноги. Нині ж у нас трохи інша ситуація, і соромно буває хіба за той контент, який Держкіно возить на Каннський кінофестиваль. Подивіться трейлер — таке реально показували на нашому стенді в Каннах. Але це вже не соромно, це вже істерика.
Що це знову за КРІ (ключові показники ефективності, вочевидь)? Доволі емоційна дискусія (намагаюся трохи відійти від слова «срач») про них була у 2019 році, коли ідею оцінювання ефективності кіношників запропонував тодішній міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський. Ось тут почитайте опитування на цю тему, яке тоді робили мої колеги з «Детектора медіа».
Що це за «потреби держави» і «пропозиції ринку»? Коротше, багато запитань і мало відповідей.
Тетяна Бережна у своєму слові підкреслює важливість цієї програми ось так:
«Дійсно, ми на початку дуже відповідального і важливого проєкту, який має сформувати нове ставлення до виготовлення контенту в Україні, і ми розуміємо, що його важливою задачею буде формувати і зміцнювати українську ідентичність, щоб кожен відчував гордість за своє. За мову, за історію, за землю, за людей, які творять нашу державу. Цілей у проєкту є дуже багато, але загальна ціль — зробити так, щоб увесь цей контент, який ми виготовимо, допоміг нам відновлювати і переосмислювати сторінки нашої історії, повернути собі те, чим варто пишатися».
І тут у вашої авторки виникає ще більше запитань. Так, пані Тетяна пообіцяла, що вся конкретика буде не пізніше грудня — вона розуміє, що із цим не можна затягувати, бо до травня конкурсантам потрібно добре підготуватися. Проте особисто я не можу втямити, що означає фраза «нове ставлення до виготовлення контенту». Бо оці всі промови про пишання, ідентичність та гордість — дуже стара пісня. Настільки, що вже варто, напевне, від неї відходити і спиратися на досить точну й конкретну аналітику результатів.
Якщо коротко, то доволі активний розвиток нашої культури почався десь із року 2012-го, коли Держкіно стало фінансувати стрічки і вже за кілька років спостерігалися перші результати: доволі хітовий «Поводир», успішне фестивальне «Плем’я», згодом і комерційно вдале «Скажене весілля». І, так, друзі, українське кіно почала відроджувати бандитська влада, адже Олександр Янукович раптом виявився неймовірним синефілом. Наш кінопроцес швидко виходив зі сплячки і показував хороші та різнопланові досягнення. Настільки, що фраза «українського кіно не існує» сама практично перестала існувати.
Також ефективним був і Український культурний фонд, який з’явився у 2017-му і спеціалізувався на роздачі грантів для різноманітних культурних проєктів. Доволі швидко він став однією з найбільш динамічних інституцій, а українці отримали безліч контенту: від музичних проєктів до подкастів.
З іншого боку, ось ці постійні розмови про пишання (бо ж про культуру без пафосу говорити не заведено) вплинули і негативно. З’явилося багато творів, які просто спекулювали на патріотичній темі, а їхнім авторам було глибоко фіолетово на (наприклад) тих історичних персонажів, про яких вони робити контент. Було дуже багато ура-патріотизму, картонності, які вже занадто віддавали радянськими традиціями.
Утім, усе це було нормальним процесом — проблеми зростання ніхто не скасовував. Якби воно все розвивалося як розвивалося — поступово (і внаслідок критики теж) ми мали б дедалі кращі результати. Принаймні динаміка була позитивною. Але після 2019–2020 років усе пішло під три чорти, бо загалом культурна політика країни і всі її здобутки посипалися на очах. В інституції прийшли нові керівники, які показували геть інші результати і наражалися на гнів спільноти.
Ми постійно спостерігали скандали, намагання (нерідко вдалі) хакнути ті чи інші інституції. А після 2022 року і взагалі казати нема про що. Лиш два факти: кіноперемоги на міжнародних майданчиках переважно належать стрічкам без державної підтримки (нерідко навіть інформаційної), а керівники різних організацій непублічно, а часом і публічно говорили, що намагання контактувати з Держкіно закінчилося вкрай негативними враженнями.
Я веду до того, що у нас за спиною — цілий процес, але, схоже, при розробці «1000 годин контенту» на цей досвід не спираються. І це дивно, бо наш президент усе ж людина кіно. З іншого боку, Зеленський був успішним продюсером саме комерційного контенту, виробники якого чимось іншим майже не цікавляться. Власне, як і багато виробників більш серйозних, авторських творів навіть знати не хочуть про ці ваші «широкі аудиторії».
Але щось ваша Антоніна розійшлася вже. Нумо далі слухати Тетяну Бережну:
«Коли ми також спілкувалися з президентом про ці проєкти, ми розуміємо, що його важлива задача в тому, щоби повернути талановитих людей в Україну. Оскільки вони будуть розуміти, що дійсно ми можемо створити тут поле для творчості, нові робочі місця, в тому числі обілити індустрію. Ми розуміємо, що якщо це проєкт такого великого державного значення, то всі митці, які мають бути залучені до виготовлення цього контенту на різних етапах, повинні бути офіційно працевлаштовані, заброньовані — і це надзвичайно важливий крок також і для нашої економіки.
Тому, знову ж таки, ми переконані в тому, що маємо підтримувати це поєднання масштабності цього проєкту, міжнародних ознак цього проєкту, водночас суб’єктності українських культурних інституцій, які вже створені і мають свої певні процедури».
До речі, повернення талантів уже потроху відбувається. Наприклад, скандальний Руслан Ханумак, який був виїхав до США, повернувся і навіть зняв черговий сезон серіалу «К.О.Д.»
Ну а всі деталі, каже Бережна, будуть обговорюватися згодом. Щодо цієї міжнародної складової (теж поки непонятно), то міністерка говорить про «експертів, які будуть виконувати також такі функції як промоцію відібраних проєктів на міжнародній арені, що нам дуже необхідно».
А тепер — запитання. Нардепка Євгенія Кравчук запитує, чи будуть ці кошти перехідними.
Тетяна Бережна відповідає ствердно, бо розуміє, що виробництво контенту триває довго. Тут слава богу, що таке розуміння є, бо, наприклад, скандальний пітчинг від Мінкульту у 2023 році такої слави зажив, зокрема, через дуже стислі терміни подання заявок і самого виробництва — фактично наклепати все треба було за пів року.
Микола Княжицький дякує за те, що ці кошти на культуру взагалі виділили, і за врахування частини попередніх пропозицій комітету. Але підкреслює, що головне зауваження вилилося у пропозицію розподілу коштів на етапі формування бюджету між Держкіно, УКФ, Інститутом книги, Українським інститутом, Інститутом національної пам’яті. То пан Микола і питає, чи буде врахована ця пропозиція. Голова комітету Микита Потураєв доповнює це запитання і уточнює, що буде з кінопроєктами, які виграли в пітчингу Держкіно минулого року, і чи додадуть грошей на функціонування апарату Держкіно, бо їм уже виділених 129 мільйонів не хватає.
Раз уже пішли доповнення, то не витримує і нардеп Володимир В’ятрович, який наголошує, що важливо розуміти, як ці 4 мільярди будуть використовуватися, аби все було прозоро, ефективно і знову не почалися голосіння, що культура не на часі, давайте краще куплять дрони. Ну і пана Володимира теж цікавить розподіл цих коштів між інституціями і чи буде він узагалі.
На що Олена Ковальська відповідає, що а дзуськи вам. Ну, точніше так:
«Однозначно розподіл коштів на проєкти буде йти через інституції — це закладено в алгоритм самого проєкту. Існуючі механізми будуть залучені і, як я вже казала, алгоритм відбору заявок буде базуватися на вже існуючих наших процедурах і законах.
Якщо би ми почали цей проєкт не зараз, а десь в червні і зробили би вже домашню роботу зі складання матриці контенту, з отримання заявок, то могли би вже зараз розподілити кошти прямо на інституції. Але без цієї домашньої роботи, якої вимагає президент, розподілити гроші між інституціями в залежності від потреби і заявок, які запропонує ринок у відповідь на запит держави, яка скаже: "Нам потрібні от такі жанри, нам потрібні от такі теми". Індустрія відреагує, дасть пропозицію, і в залежності від цього кошти будуть розподілені.
Якщо в нас було би там шість-п'ять місяців зазору, щоб зібрати заявки і їх опрацювати, ми б могли цю роботу зробити би зараз. А так як сама ідея базується на трошки іншій формулі відрахування цієї пропорції — кому, якій державній інституції що потрібно, то ми вимушені це передбачити у порядку використання коштів на 2026 рік.
Ми розуміємо, що коли Мінфін каже: “Так”, це не завжди означає “Так”. Це “може бути”, “можливо”, “може, ні”. Тому на всіх перемовинах, на всіх наших нарадах з прем'єр-міністром, з президентом присутній Мінфін, який це підтверджує. І ми зараз... ну, не ми, а, вибачте, Тетяна Василівна і її міністерство, відповідає за розподіл порядку використання коштів у рамках цього проєкту, який буде в собі враховувати те, що я вам сказала».
Усе вам ясно, шановні митці? Готуйтеся — зима близько.
А, щодо дофінансування Держкіно, то про це ще раз уточнює нардеп Павло Сушко. Тетяна Бережна погоджується, що питання треба розглянути, і обіцяє вести переговори з Мінфіном. Сушко жаліється, що його нікуди не запрошують, і уточнює, що «може, взагалі ця інституція не потрібна і треба їх розігнати чи як?».
На що міністерка вже починає посміхатися і прогнозує, що пан Сушко зможе, напевне, доєднатися до засідань бюджетного комітету. Спостерігаючи все це, ваша авторка про Тетяну Бережну нині може точно сказати таке: дипломатичності їй не позичати.
