СБУ, Джигурда, кінокритика. Як заборони фільмів та серіалів перетворилися на фестиваль абсурду і що з цим робити
А ситуація загалом така. Уявімо, що Леонардо Ді Капріо бовкнув якусь антиукраїнську дичину. Ну, я не знаю, щось штибу: «Моя бабуся з Одеси і це — російське місто». Актора вносять у чорні списки і автоматично всі фільми з ним забороняють на території України.
Та це ще лайтовий приклад. Уявімо, що дичину бовкнув американський актор Йозеф К., якого ми з вами особливо не знаємо і, ймовірно, навіть не впізнаємо візуально. Або він нічого й не говорив, а незаконно їздив до окупованого Криму, щоб трохи заробити на якихось російських корпоративчиках. Кар’єра Йозефа К. не вдалася — вся його фільмографія складається з епізодичних ролей. Але бувало, що в непоганих стрічках. І ось, нашого героя вносять у чорні списки й усі фільми з ним забороняють на території України.
Або ще така ситуація. Є українська режисерка, яка знімає трешачкові серіали. Вона — упорота путіністка й ніколи не приховувала своїх проросійських поглядів. На початку війни взагалі звалила в Росію, прожила там кілька років, але згодом повернулася назад. Її з радістю й далі запрошували знімати гівносеріали (бо вони гарантовано давали високий рейтинг) та брати участь у шоу. У чорні списки її не вносили, бо загрозу національній безпеці в ній не бачили. Зараз режисерка тусить у Росії.
І ще таке. Є російський актор, який одразу після окупації Криму невимовно зрадів, що півострів «повернувся в родную гавань». І незаконно туди поїхав. Проте загрози нацбезпеці він чомусь не становив аж чотири роки, і весь цей час українці милувалися ним на своїх телеекранах. Він був одним з улюбленців телеглядачів. А коли до чорних списків його таки внесли, почалася ціла катавасія. Бо ми не дамо простягати руки до улюбленого актора!
Ну, ви зрозуміли. Хоча, ні. Давайте вже доб’ю. Є, приміром, важливий український і, акцентую, підкреслено антиросійський фільм. Але в ньому знявся придурок-українець, який через 20 рочків став нести дичину. Точніше, він це робив завжди, проте зараз почав ще й підтримувати війну. І як ви думаєте, що стається з цим підкреслено антиросійським фільмом?
Загалом, я продовжувати можу ще дуже довго, але основна думка зрозуміла: процедура, за якою в Україні забороняють фільми та серіали, трі-і-і-ішечки неадекватна і потребує перегляду. Хоча особисто ваша Антоніна із самим принципом згідна. Проте є й ті, хто взагалі проти будь-яких заборон, бо вважають, що це якісь комунізми, комсомоли і партсобранія. І що держава не повинна брати на себе виховну, патерналістську функцію та вказувати громадянам, що їм дивитися чи не дивитися.
Держава ж (вустами чиновників, очільників держінституцій) відповідає, що так то воно так, але ми повинні ще й захищатися, зокрема на інформаційному полі. Особливо у воєнний час. Зрештою, у будь-якої держави й повинні бути механізми заборон та стримувань. У США, наприклад, не можна ремонт у хаті робити без офіційного дозволу. А змінювати фасад — тим паче. Комсомол в апогеї просто. Усі, бач, повинні буть однаковими і не виділятися.
Коротенько нагадаю, що то за процедура. СБУ шукає людей, які становлять, на думку відомства, загрозу національній безпеці. Їхні імена передаються в Мінкульт, який додає їх у вже досить довгий чорний список. А далі Держкіно забороняє фільми чи серіали за їхньої участі. Віднедавна — ще і в онлайн-кінотеатрах. Що значить «забороняє» — зараз будемо уточнювати.
Попри явну кривобокість цієї процедури, з 2015 року загальне обурення чи просто стьоб виникали лише двічі. Вперше — коли росіянин Фьодор Добронравов потрапив до списків через ось такі слова:
Внаслідок чого шедевр комедійного жанру «Свати» опинився під загрозою. А його численні українські шанувальники — без свого улюбленого контенту. Це був 2017 рік. Тоді ще не президент, а продюсер зокрема і цього серіалу Володимир Зеленський обурився ситуацією.
З того часу «Квартал 95» почав гучну боротьбу за «Сватів». Уже в статусі президента Зеленський продовжував обурюватися.
«Ось, наприклад, "Свати". Серіал був знятий ще до війни з Росією. Там були улюблені актори. Один з цих акторів сказав неправильні речі щодо окупації Криму. Неправильні з точки зору українського громадянина. Його за це не пускали в Україну. Я вважаю, що ці санкції правильні... А що робити з фільмом, де є, наприклад, Ахеджакова, яка підтримує незалежність України? Яка знімалась у радянському фільмі і поруч стоїть із актором, який заборонений? Вона ж не винна в тому, що фільм був знятий 30 років тому, а зараз хтось зійшов з глузду», — зауважив Зеленський.
Клікайте на 37:04.
В результаті Добронравова зі списків витягли, а сьомий сезон «Сватів» таки показали у 2021 році. Антоніна це все мусила зі сльозами на очах і тазиком в руках дивитися й писати огляд. Знімали в Білорусі. Там і матрьошки були, і закон «про пропаганду гомосексуалізму», і ще багато чого. Загалом «Свати-7» уже навіть не прикидалися українським серіалом (яким формально були). Це була абсолютно російська історія без жодного українського контексту. 31 грудня, за два місяці до повномасштабного вторгнення Росії, канал «1+1» зробив глядачам новорічний подарунок і показував «Сватів» майже весь день.
А через шість місяців Добронравов уже навідував російських військових у шпиталі та розповідав, як атмосфера «Сватів» йому до болю в серці нагадує вайб рідного Таганрогу. Ну а трохи згодом Валюха (дружина Ванюхи, ну) на білоруському телебаченні висловила дивовижну ідею:
«Можна показати конфлікт у нашій багатонаціональній родині й те, як ми після нього примиряємось. Думаю, вийшла б хороша аналогія. “Свати” могли б виступити об’єднавчою історією про те, що рідні люди й у складній ситуації завжди знайдуть точку дотику, бо вони — сім'я. Мистецтво підказало б, як зосередитись не на злості, а на любові — кровній, історичній. Ми з Федею готові знятися в “об’єднавчому” сезоні “Сватів”».
Антоніна ж вкотре попереджає: алкоголь шкідливий для вашого здоров'я.
Звісно, після повномасштабного вторгнення Росії «Сватів» більше не показували і суперечок це вже не викликало. А ось тепер серіал вилучили і з онлайн-кінотеатрів. А також із сайту «1+1».
Нині ж бачимо другу хвилю обурення. На «Сватів» уже плювати навіть колишнім їхнім захисникам. Інша справа — зі стримінгів прибрали «Гру престолів», «Білий лотос» і «Тенет» Крістофера Нолана. А все — через ось цього пана.
Це російський актор Юрій Колокольніков, якого кілька місяців тому внесли до чорних списків. А прокатники фільму Даррена Аранофські «Спіймати на гарячому» в серпні так і не змогли показати його в кінотеатрах саме через участь цього актора. Кажуть, він там зіграв нормальну таку мразоту.
А особливо образливо за «Білий лотос». Не лише тому, що це один із найяскравіших серіалів останніх років, а й тому, що Колокольніков там теж в образі росіянина-шахрая-довбограя. Обурення людей зрозуміле: заборонили хороші, не пропагандистські, не антиукраїнські, не ще там якісь серіали просто через невеличку участь у них росіянина.
Ну а зовсім недавно на фестивалі «Київський тиждень критики» зібралися показувати «Молитву за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка. Який серед усього іншого колись був розмазав в ефірі Дмітрія Кисельова.
«Молитва» вийшла у 2001 році, і там знімався Нікіта Джигурда. Фільм колись заборонили в Росії (через антиросійськість), а тепер ще й в Україні (через Нікіту Джигурду). Якесь «Шоу довгоносиків», чесне слово.
На початку 2025 року Джигурда потрапив до чорних списків. Актор взяв російське громадянство, возив допомогу окупантам, робив показові постріли по території України та навіть грозився сам поїхати воювати. Українського громадянства його досі не позбавили. На цьому моменті десь заплакали два Геннадії.
Попри незначні протести, стрічку Юрія Іллєнка таки показали. Але з невеликою лекцією і великою дискусією. Запросили теперішнього голову Держкіно Андрія Осіпова, колишнього голову Держкіно Пилипа Іллєнка та креативну директорку «Довженко-Центру» Олену Гончарук. Модерувала це все діло ваша Антоніна, а запис ви можете подивитися ось тут. Там купа запитань від аудиторії.
На цій дискусії ми намагалися зрозуміти, а що взагалі з цією процедурою робити? Бо вона не змінюється навіть попри те, що її гаряче критикував президент. Якому, власне, СБУ і підпорядковується. Всі присутні (і мовці, і аудиторія) погодилися, що треба щось міняти. Почали з ось такого допису режисерки Марини Ер Горбач:
Додам одразу ще й про Кіру Муратову, бо це теж показовий приклад. Її роботи не є загальноулюбленими через складність та специфічну кіномову. Тому, можливо, заборони цих стрічок особливо не тригерять суспільство, як та ж сама «Гра престолів». Але Муратова — визначна українська режисерка. Попри російськомовність своїх фільмів, російських акторів та навіть підкреслені пацифістські погляди, вона чітко проговорювала проукраїнську позицію. Режисерка також підтримувала українізацію, розуміла її, попри те, що українською говорила погано і працювати навряд би змогла.
Нагадаю, що останній свій фільм вона випустила у 2012 році. Це було «Вічне повернення», нині заборонене через Олега Табакова. Він же знявся в «Мелодії для шарманки». А в «Трьох історіях» 1997 року можна побачити не лише Табакова, а й Охлобистіна.
Ну а зараз я переповім вам, що говорили запрошені мовці. Дві години не подужаю, але бодай основне.
Пилип Іллєнко
«Коли ми ініціювали заборону російського контенту, спочатку це було вольове рішення Держкіно. Через приблизно пів року почалися рухи вже на законодавчому рівні, і в лютому 2015 року був ухвалений відповідний закон про захист інформаційного простору України, яким вносилися зміни до закону про кінематографію і до закону про телебачення і радіомовлення.
Так-от, цей закон і наші дії були викликані тим, що українське телебачення нічого, крім Пореченкова, Охлобистіна і багатьох інших персонажів, не показувало. І не збиралося добровільно від цього відмовлятися. Тому доводилося вживати радикальні методи.
Коли йшлося про заборону, то найперше — про заборону саме російського контенту.
В результаті виконання цих усіх норм і правил, які з’явилися у формі закону, виявилося, що відрізнити російський контент від українського через величезну інтеграцію української кіноіндустрії і російської… прямо не то, що в дьосна, а дуже глибоко це було інтегровано. І мало є українських кінематографістів, які можуть чесно подивитися на себе в дзеркало і сказати, що вони з цими уродами моральними не працювали.
Деякі працювали і значно пізніше, придумуючи різні головокружитєльниє схеми, копродукції, просто фейки якісь там, дві назви, дозйомки, на комп’ютері домальовки погон, заміна форми… Це все було максимально складно відслідковувати. У зв’язку з цим було безліч скандалів. Всі, хто хотів, на цьому зловживав, спекулював. І в результаті цього так чи інакше ми очистили інформаційний телевізійний простір України від усього цього російського інформаційного мотлоху.
В кінотеатрах заборони були не такі суворі, і треба віддати належне, що там відбулася саме якась ще певна природна така саморегуляція, що говорить про дуже велику різницю між телевізійною аудиторією і кінотеатральною. Просто в 14-15 роках російський контент перестав виконувати роль ментально близького контенту, на який завжди є попит.
І тому з’явився попит на український контент у кінотеатрах, який стрімко почав набирати свою частку.
Пилип Іллєнко у фільмі «Молитва за гетьмана Мазепу»
Це коротка довідка. Окремо, якщо вже згадали фільми Романа Гургеновича (Балаяна. — Ред.), вони не заборонені, зокрема «Польоти уві сні та наяву». Тому що таємно від усіх патріотів ми в один із законів втулили поправку, що це все стосується фільмів, вироблених після 91-го року. Тому заборони на ці фільми не існує.
І тепер для повноти картини, щоб уже ніхто не зациклювався на Джигурді.
Значить, є такий видатний, ну, по суті, класик українського кінематографу. Звати його Михайло Голубович. Він відомий тим, що він був міністром культури “ЛНР”. Він уже помер. Особисто я з ним знявся в чотирьох фільмах. У тому числі в “Молитві за гетьмана Мазепу”, в мене якраз там був з ним епізод. Також він знімався в “Легенді про княгиню Ольгу”, в “Пропалій грамоті”. В “Солом’яних дзвонах” ми з ним знімалися і ще десь. От, власне, що з цим міністром культури “ЛНР” нам робити? Заборонити “Пропалу грамоту”, щоб уже не торкатися виключно Юрія Іллєнка? І що тоді залишиться від нашої культури, якщо ми заборонимо “Пропалу грамоту”? І давайте ще подумаємо над тим, що нам тоді робити з Олександром Петровичем Довженком».
Андрій Осіпов
«Справа в тім, що в мене були свої погляди на це, бо я з початку 2017 року і ось до червня цього року був директором Одеської кіностудії. І в нас теж там величезна проблема була з російськими акторами, режисерами, взагалі діячами у сфері культури, які там раптом зійшли з розуму. Пилип Юрійович згадав померлих кінематографістів, я теж одного згадаю. Станіслав Говорухін. Так уже сталося, що фільм “Місце зустрічі змінити не можна” був у топі фільмів за переглядами Одеської кіностудії. А Говорухін у 2012 році став головою виборчого штабу Путіна, ну, зійшов з розуму чоловік, що ж сказати. Тому проблема була зі мною багато років.
Я сьогодні зранку з одним зі своїх колег говорив, розповідав про те, що коли ми думаємо, що такі як Говорухін або Джигурда здатні зруйнувати нашу національну свідомість, то мені дуже шкода нашої національної свідомості. Насправді вони не мають такого впливу на Україну. Питання зараз поділити треба на дві частини. Питання ворожої агресії Російської Федерації прямо зараз. Це просто відверто дратуючий фактор, і не хочеться їм додавати зайвих балів. І згаданому Охлобистіну, і тому актору, якого я назвав вилупком. Вони просто не гідні того, щоб бути в нашому просторі.
Проте я сподіваюся, що найближчим часом буде відновлено тривалий мир, і ми зіткнемося з іншим викликом. Що заборона має бути спрямована виключно на ті випадки, які саме порушують нашу територіальну цілісність, загрожують існуванню держави, моралі, суспільства і так далі. Говорячи про теперішній момент, безумовно, потрібно цей список постійно доповнювати. Згідно із законом, імена в цей список за поданням СБУ вносить Мінкульт, а Держкіно відкликає дозвіл на демонстрування цього фільму.
У нас нещодавно був такий фільм з…, як його? Цей… Колокольніков, так. Хоча вже були надруковані афіші і було оголошено про початок прокату. Тому, сподіваюся, що відповів на ваше питання. Заборона потрібна, тільки вона має бути зваженою. І, звичайно, приклад, який ми зараз розглядаємо (“Молитва за гетьмана Мазепу”. — Ред.). Я дивуюся, чому він в нас викликає дискусію. Це наш український фільм. І не такий страшний Джигурда, щоби вже там проти нього було СБУ, Мінкульт і Держкіно разом узяті.
Очевидно, не СБУ має вирішувати, при всій моїй повазі до Служби безпеки України. Я зараз з ними часто контактую. Вони доволі хорошу позицію займають, і документи, які від них надходять до Держкіно, це документи високого рівня підготовки, фахові документи. Однак не спецслужби мають визначати культурний контекст. Є спеціальна комісія, створена в Держкіно, яка перед тим, як вносити фільм до реєстру, визначає різні категорії: вікову категорію, питання щодо наявності заборонених осіб, інші контексти.
І, знаєте, коли ми скасовували прокат цього фільму (“Спіймати на гарячому”. — Ред.), то там сам фільм виявився дуже хорошим. І цей російський актор там грав бандита, зрештою, проявив свою сутність. Але все рівно через те, що міністерка культури, а тепер уже і віцепрем’єр-міністр України з питань гуманітарної політики, видала наказ відповідний, то в нас не було варіантів, ми це виконали. Чи потрібно змінювати процедуру? Звичайно. І також треба ще і поговорити з деякими політиками, що в суспільстві, де настільки багато напруги і складних питань, робити собі політичне ім’я на гучних заявах… ну, щонайменше це шкодити тому суспільству, якому ти покликаний служити».
Олена Гончарук
«У нас в колекції (в “Довженко-Центрі”. — Ред.) є не лише фільми українського виробництва, але і міжнародні фільми. Ну, тобто ми збираємо максимально все, до чого в нас дотягуються руки. Тому що історія говорить про те, що фільми зникають, як і будь-який фізичний предмет. Вони є крихкими. Це перше.
Друге, про що нам говорить розуміння взаємодії, інтеграції України з Росією: держави-гегемони, тоталітарні держави, вони хочуть контролювати все. Не тільки матеріальні речі, але й нематеріальні, такі як пам’ять, такі як знання. І Госфільмофонд (головний кіноархів СРСР та Росії. — Ред.) яскраво цю функцію виконує, тому що чітко визначається, що має піти на екран, що має бути сховано, до чого доступу не має бути, що має бути в доступі.
Ми взагалі мислимо себе зовсім в іншій моделі. Це відкрита модель, коли існує відкритість, коли ми (українські та міжнародні дослідники) самі можемо мати оце збагачення. Коли ті, хто знають, і ті, хто вивчають, можуть мати доступ до інформації й працювати з нею. І тут в цитаті Марини мені подобається не так про меншовартість, як про поразку мислення. Пилип згадав про те, що законодавство необхідно було змінити, щоб вичистити простір. І я підтримую це, тому що вже тоді було зрозуміло, що національна безпека під загрозою
Дуже пізно ми її збагнули, на жаль, але вона була, і це кризові заходи, які необхідно було вживати для того, щоб припинити потік навалювання в голови українцям ворожого контенту. Але коли кризові заходи частково спрацювали, то було би, якщо ми не тоталітарна держава, працювати над тим, як стимулювати власне мислення. Щоб наш глядач не просто тупо споживав те, що йому показують з телевізора або в інтернеті чи ще десь, а був доволі критичним, мав розуміння, що дивитись кіно — це не лише про насолоду. Фільм є складним результатом діяльності дуже різних людей, які придумали, які технологічно його створили.
Можна насправді це цікаво дослідити: як глядачем можна маніпулювати через саундтрек, через кольори, через монтаж. Це така дослідницька, захоплива діяльність, але це і процес пізнання та розуміння. І в ідеалі хотілось би мати і себе таких, і таких глядачів, яким байдуже буде, там Джигурда чи Міхалков на екрані.
Хотілось би, щоб глядач міг сам розібратися, як йому це сприймати, як йому це дивитися. І одним з дуже яскравих прикладів є історія з Лені Ріфеншталь. Я була у двох німецьких музеях. Там буквально років 10 тому почали вже включати історію Третього Рейху в експозицію. Але експонують дуже специфічним способом. Об’єкти не показують відкрито в залі, як картини чи фільми. Вони в шухлядках, за дверцятами, за завісками, і люди можуть побачити це тільки тоді, якщо вони шухляду дістануть і подивляться туди».
Що ж, напевне, вашій Антоніні потрібно тепер поговорити ще й з СБУ. Бо поки процедура лишається такою, якою є, під загрозою перебуває небачена кількість стрічок. Лишається сподіватися, що Леонардо Ді Капріо таки не збирається нічого бовкати. Хоча тут більше варто переживати за Роберта Дауні-молодшого, який точно може наговорити на два чорні списки. Скасування «Залізної людини» ми можемо не пережити.
Фото: Київський тиждень критики, фейсбук Андрія Осіпова, Олени Гончарук, інстаграм Оксани Байрак, кадри з серіалу «Свати»
