Чи перетвориться грандіозна програма Зеленського «1000 годин контенту» на черговий зашквар?
Тим часом як наш президент налаштований на дійство офлайн. Адже саме він запропонував роздати 4 мільярди державних грошей не на якомусь нудному конкурсі, про який ніхто, крім вашої Антоніни, не схоче писати. А на цілому фестивалі-пітчингу!
Про нього я вперше почула від міністерки культури Тетяни Бережної та заступниці керівника ОП Олени Ковальської, які прийшли на Комітет ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики ділитися творчими планами. Ковальську, нагадаю, називають людиною, яка в цій країні курує питання культури. До речі, про це далі ще поговоримо.
Боже, чого мені лише не розповідали різні людоньки, які пробували дізнаватися про цю ідею більше. Бо нормально ж не пояснили — просто якийсь загадковий фестиваль-пітчинг. Якщо узагальнити всі мої розмови з учасниками індустрії, то йдеться справді про велике дійство, посеред якого проводитимуть конкурс. Із телевізійною фенсі-зйомкою. Спочатку мені говорили про ВДНГ, а потім — про одне із західних міст. Мовляв, іноземні члени журі погодяться приїхати лише в безпечне місце. І так, обирати, кому дати грошей, а кому — ні, будуть, зокрема, профі з інших країн. Мої співрозмовники вже стібуться, що хотіли б побачити, скільки балів дасть шановний експерт з Польщі проєкту про діяльність ОУН чи УПА.
Спочатку називали травень, затим — червень. Тепер і міністерка культури підтвердила останнє. Місто поки не називає, але є припущення про Буковель. Або Чернівці — близько до кордону, є сучасний красівий культурний центр Миколайчука та кінотеатр. Локації вже випробувані кінофестивалем «Миколайчук Open», який, до речі, також відбудеться влітку. Тобто, як виходить? Уся наша культурна тусовка у червні масово повинна попертися в Буковель або Чернівці? Ну, або, не знаю — в Мукачево. Що там по локаціях? Якщо що, пропоную проводити фестиваль на водах у Косино, там недалеко.
Кадр з фільму «Мої думки тихі»
Я тут абсолютно серйозно — як і Вадік, я була там із мамою. І, на відміну від нього, лишилася в захваті. Величезна територія, які завгодно місця: театралів відправимо пітчитися в ось цю зелену мінеральну воду, кіношників — на величезні водяні гірки, музиканти хай під гірками ловлять широку хвилю, літераторам дістанеться місце в контрастних басейнах з гарячою і холодною водою, арттусовка сидітиме на фудкортах, а експерта з Польщі поставимо під пляшку з ігристим. Рано чи пізно мусить погодитися на байопік про Бандеру.
А якщо ні, то там є тунель із швидкою течією. Вважаю, що ідея — шедевральна. Володимире Олександровичу, не дякуйте!
Звісно, усіх цих фантазій не було б, якби нам чітко проговорили цей формат, але ніт. Зрештою, я вже кілька разів чула, що й у Мінкульті, й у Держкіно, і в інших установах дійшли висновку, що цей фестиваль-пітчинг — ніщо інше як просто гігантоманський і нежиттєздатний концепт. Але президенту про це сказати бояться. Бо шо? Натомість вигадують різні способи якось це людям подати, аби звучало адекватно.
Обговорення всілякі влаштовують за участі однієї відомої рекламної агенції. Коротше, нічим хорошим поки це все діло і не пахне. Також я отримала інформацію, що ці 4 мільярди гривень — це макрофінансова допомога від швейцарських платників податків. Тобто, іноземна допомога, яка не може йти на війну. Згодом міністерка це підтвердила, щоправда, про країну не уточнювала.
Аби хоч якось розібратися в усьому цьому загадковому дійстві, нещодавно на Конгресі культури у Львові провели розмову на цю тему. Ось трансляція, але я вам усе зараз перекажу.
Запросили міністерку культури Тетяну Бережну, менеджерку проєктів Вероніку Селегу (одна з екскандидаток на посаду міністерки культури, між іншим) та виконавчу директорку УКФ Анастасію Образцову. Модерувала розмову моя колега по клубу «Чорний рот» Настя Платонова.
Тетяна Бережна сказала, що «найбільшою метою цієї програми є створення великої кількості якісного українського контенту, який допоможе нам більш чітко, вдало, гучно транслювати власну ідентичність, говорити про нашу історію, боротися з відчуттям меншовартості у певному сенсі, популяризувати українську культуру, мову, мистецтво в Україні, так і за її межами».
А також «розвінчувати міфи, спростовувати фейки і показувати справжню Україну як сильну, різноманітну і талановиту». І ваша Антоніна вже навіть знає, як цю справжню Україну можуть показати деякі потенційні конкурсанти.
Також пані Тетяна каже, що в нас досі немає гранднаративу. Такого як в Росії «русскій мір». І йти він має не від державних органів, а зсередини суспільства. Тож ось ця програма «1000 годин контенту» має цьому створенню сприяти. А також заміщенню російського, так би мовити, продукту.
Хочеться нагадати, що різні конкурси в Держкіно, УКФ, Мінкульті тривають роками, маємо вже більш ніж тисячу годин контенту. Чому тоді цей гранднаратив досі не сформувався? Усе це про ідентичність і заміщення російського контенту проговорено незліченну кількість разів. Що було не так досі? І що буде так зараз?
Що ж конкретно до контенту, то це будуть: ігрові та неігрові фільми, анімація, серіали, телевізійні розважальні та пізнавальні шоу, короткі відео для соцмереж, театральні постановки, опери, балети, мюзикли, музичні альбоми, сингли, кліпи, аудіокниги та онлайн-ігри.
Також пані міністерка твердить, що фестиваль-пітчинг на водах має буть максимально прозорим (тому театралів доведеться перемістити із зеленого басейну в басейн з баром посередині — вони все одно набухаються і сваритимуться через театробум). Чіткі правила — головна мета. Вони будуть зафіксовані в постанові Кабміну. Куруватиме програму, до речі, Наталія Мовшович, яка віднедавна стала заступницею Бережної з міжнародного напряму. У Наталі хороша репутація в кіноспільноті й великий досвід, тому це позитивна інформація. Хоча Мовшович тут, напевне, не позаздриш.
Тетяна Бережна та Наталія Мовшович
Одним з важливих питань є період, за який ці кошти повинні бути використані. Бо умовою минулого скандального пітчингу Мінкульту було наклепати контентів фактично за пів року. Про якість тут, ясна річ, не могло йтися з самого початку. Але Бережна ще на комітеті сказала, що кошти будуть перехідними, тобто розраховані на кілька років виробництва. Також контент більше не буде на 100% належати державі, над новими умовами щодо прав зараз працюють.
На початку січня оголосять правила конкурсу, потім — прийом заявок. Це все буде показано на спеціальному сайті. Тобто ми зможемо зайти і дивитися, хто подається, й вишукувати зраду. Заявників і їхню ділову репутацію будуть перевіряти через ресурси українських банків — так працювало у програмі грантів для бізнесу «Власна справа», якою колись опікувалася пані Тетяна. Хоча Антоніна, звісно, перевіряла б у першу чергу контент, який шановні конкурсанти робили до цього.
Також Мінкульт створюватиме комісії на базі Держкіно, Держмистецтв та інших установ, які перевірятимуть заявки на відповідність тематиці, реалістичності бюджету. Ну і, зрештою, сам пітчинг. Бережна підтверджує ще раз, що це буде «великий, масштабний фестиваль».
Вас, напевне, зацікавило, що таке «відповідність тематиці». Так ось, нам представлять уже напрацьовані теми, яким має відповідати контент у рамках програми. Вони, запевняє Бережна, будуть «скеровувати, не обмежуючи свободу творчості». Тобто ось вам, митці, перелік тем, на які орієнтуйтеся під час розробки своїх фільмів, пісень та балетів. Очі сверблять подивитися. Це все буде у вже згаданій постанові.
Загалом, такі пропозиції тем раніше викликали супротив. Можливо, тому, що теми пропонували, скажімо так, неоднозначні, які штовхали творців у національний пафос та ура-патріотизм, породжуючи пластикових, нереалістичних персонажів. Утім, з виступу Вероніки Селеги складається враження, що цього разу, можливо, обійдемося без такого. Вона сказала, що слово «героїзація» взагалі вважає загрозливим. І Антоніна поділяє цю думку. Вероніка каже, що ці теми будуть крутитися, приміром, навколо регіональних особливостей, безбар'єрності тощо.
Але тут питання в темпах: шановні митці на початку року мають почитати ці теми-пропозиції і стрімголов придумати ідею фільму, пісні, балету, розписати заявку і вже за кілька місяців представляти її на конкурсі. Сказати, що таке страшно уявити, — це нічого не сказати.
Коли Тетяна Бережна згадала Олену Ковальську, модераторка Настя Платонова делікатно так запитала про роль ОП у всьому цьому процесі. Бо нині складається враження, що Ковальська — найголовніша людина. До речі, за моєю інформацією, саме в неї чомусь відбувалися співбесіди кандидатів на посади і в Мінкульт, і в Держкіно. Хотіла б вам розповісти кілька офігітєльних історій, але поки не можу.
Пані Тетяна сказала, що «розуміє тон і тональність цього запитання, але зараз треба мобілізувати ресурси». ОП ж, за словами міністерки, відповідатиме за міжнародний компонент пітчингу: запрошуватиме експертів, робитиме пітчинг відомим у світі.
Щодо загроз, то Бережна називає серед них суспільне несприйняття. Та погоджується, що на це є причини, бо інформації про подію мало. І знову згадує програму «Власна справа», якою, мовляв, був дуже задоволений бізнес, бо це ж підтримка, робочі місця, сплата податків. Тому міністерку, за її словами, дивує таке скептичне налаштування. Утім, Антоніна вчергове наголосить і підкреслить, що виробництво контенту, мистецьких творів — це геть інша штука і має свою специфіку.
Вероніка Селега вважає, що справді бракує комунікації, можуть бути проблеми з добором фахових експертів (приміром, через брак часу, суб’єктивність вибору) та якістю самого контенту.
Ну й оскільки була можливість поставити запитання, ваша авторка, звісно, нею скористалася. По-перше, через те що мені в кожному разі на цей фестиваль-пітчинг треба буде їхати робити для вас карколомні репортажі, то я попросила Тетяну Бережну конкретизувати, що це буде за двіж.
Отже, це буде «помітний не лише в Україні, але і на міжнародній арені мистецький, культурний захід, на який будуть запрошені як представники громадянського суспільства, так і міжнародні експерти». В Мінкульті вже розглядають місто, яке потенційно може підійти. Власне, все. Якщо чесно, я досі не розумію, чим це буде радикально відрізнятися від, наприклад, пітчингів у Держкіно. Тим паче, що такий формат зазвичай цікавий хіба представникам кіноспільноти і вже точно не має потенціалу, аби стати помітною подією бодай в Україні.
Тому все ще бачу лише одну можливість перетворити це на феєрію.
Ну а друге моє запитання стосувалося телесеріалів. Пітчинги саме такого контенту тривають з 2018 року, і одиниці зі знімальних груп, на мій погляд, справді спромоглися зафільмувати щось непогане. Зазвичай же серіальники твердять, що їхні глядачі — недолугі телепні, які не хочуть дивитися щось розумніше.
Тому їм невигідно робити якісніше, бо люди не дивляться, рейтинги падають, а нашо воно таке треба. Тому я попросила розповісти, якими можуть бути запобіжники від таких контентмейкерів, які знову візьмуть державні гроші і наклепають шлаку. Не сумніваюся навіть, що панство вже дістає якісь нереалізовані ідеї часів царя Гороха, аби щось на них зараз намутити. Бо
Пані Тетяна каже, що, на її думку, 80% успіху боротьби з ризиками має бути закладено на моменті підготовки нормативно-правових документів, які регламентуватимуть правила. Чим краще будуть виписані критерії відбору людей у комісії, обов’язки заявників, тим ризиків менше. Міністерка згідна, що ризики є, але вважає, що Мінкульт має рухатися «не на запит, а на той стан суспільства, в якому ми хочемо жити, і на ті результати, яких ми хочемо досягти».
Ну що ж, будемо стежити. У розмові з колегами вже після цього обговорення виявилося, що ваша Антоніна втратила колишню міць. Бо, здається, була значно лояльніша до цього фестивалю-пітчингу, ніж решта. Я, звісно, також скептично налаштована (і не на порожньому місці, а через факапи на попередніх роздачах грошей у Держкіно чи Мінкульті в останні роки), але ось що пише член наглядової ради УКФ Володимир Воробей:
Коменти від спільноти:
Кількість лайків на цьому дописі від шанованих людей є доволі показовою, аби продовжувати фіксувати несприйняття цієї ідеї. Точніше, сприйняття її як винятково популістської та гігантоманської.
Я ж напишу, що однією з головних проблем у нашій культурній галузі, як на мене, є тотальна відсутність стратегії. Власне, на таке жаліються й аналітики інших сфер, зокрема і воєнної. Ось тому цього гранднаративу і немає, що б це не означало. А є якісь постійні спорадичні рухи, реактивні дії на все на світі, відсутність ґрунтовного підходу, широкого, комплексного погляду.
Ось у нас є 4 мільярди, треба їх на щось витратити, давайте швидко щось замутимо. А швидко не виходить, бо геть не зрозуміло, куди ми рухаємося. Але любимо жалітися на росіян, які пролазять на всі події зі своєю культурою. А чого ж їм не пролазити, якщо мають цю багатовекторну стратегію ще з кінця 90-х? Так, концепт «русского міра», про який згадує міністерка культури, задумався та інституційно запроваджувався з 1999 року. От і рахуйте
Але хай там як, а фестиваль-пітчинг таки відбудеться. Здається, нема на то ради. Тому до зустрічі на водах. Не забудьте купальники і гумові шапочки.
Фото: Конгрес культури
