Трохи цинізму в холодному екрані
Холодно, холодно… Тепліше, ще тепліше, ой, я відчуваю тепло. Гаряче, курво мамо! О, великий Батхісатво, дай мені сили відчути це ще! Так, я бачу, бачу! Потоки туди, потоки сюди. Кілька пасів руками, зараз я ще раз прискіпливо примружуся на ваше відображення у дзеркалі… Все, мені все ясно – у вас цироз печінки, від якого ви помрете у лютому наступного року в Першій клініці МДУ, а ще запалення середнього вуха, про яке ви знаєте та нікому не кажете. А глибше я дивитися не буду, бо втрачу свідомість, і взагалі більше нічого не скажу, бо ви гадюка. Що, з’їли? І не треба так на мене дивитися, ліпше дайте грошима. Бо зараз як втрачу свідомість від вашої зіпсованої енергетики, матимете клопіт із моїм тонкім тілом. А з ним навіть я не наважуюся вступати у діалог. І взагалі я цілитель, я травами відпоюю і діагностую карму за допомогою Святої Трійці. Мені грошенят би на розвиток приватного кабінету. А то я зараз пасами, пасами. Руками поведу, і всі тут у мене ляжете, а встанете з відключеним будильником і будете цюняти під себе до гроба.
До речі, про гроб. Тут хтось помер, наглою смертю. Я відчуваю пекельний біль, розпечену магму, от, курво мамо! Спалах, спалах! Щось на голову сиплеться, сяюче… Це… Це… Матінко, допоможи синочкові, підкажи, до тебе звертаюся, стара курво! О… О… Стара шкапо, вона такого слова не знає. Зараз, зараз… Що це – хлоп із бляшанкою у руці, з якої світло ллється? Матінко, ви що, у своїх райських кущах із ганджубасом познайомилися? Підказуйте конкретніше. А, ..ля, мамо, доки сам не зробиш, ніхто не зробить. І хто тут у нас помер, із сяючою бляшанкою у руці? Та ось хто, знаю, знаю, в цій студії минулої середи вбило током освітлювача, на нього «бебік» впав. Не тільки током вбило, але й ногу віддавило. Посмертна травма. І звали його Герман, прізвища не бачу, не бачу, щось таке коротке, на «П». Що значить, такого не було?! Я вам екстрасенс чи хто?! У мене всевидюще око, і крізь пальці йдуть усі астральні потоки. Що? Не током, а кросівкою? І не впало, а розчавило? І не на «П», а на «Т»? І не освітлювача, а таргана? Ну так я і кажу, тут загинула жива істота, а перед Буддою і Велесом всі рівні, тварі божі, і освітлювачі, і таргани. Коли я гроші отримаю, я серед цих шарлатанів просто Фольф Месінг. У мне там дома пацієнтів ціла купа залишена, а в них різне в останній стадії. Я від раку лікую, і від СНІДу, і від педікульозу. Воші лише від мого погляду розбігаються. Головне – потім негативну енергію стряхнути і руки помити, дьогтярним милом. А на ваш кошик я і дивитися не буду, я спинним мозком відчуваю, що в ньому, ви його хоч ганчіркою, хоч свинцевою плитою накривайте. У мене око – рентген, лічильник Гейгера. В кошику сто баксів! Що значить, «Подумайте ще, даю підказку?» Що значить, там їстівне? Яблуко? А я що кажу, ви знаєте, скільки тих клятих яблук можна купити на сто баксів?! До речі, коли я отримаю свої гроші? І так ясно, що я переможець. У мене енергетика знаєте яка, я вам не тільки якусь воду можу заряджати цистернами і перетворювати її на нафту, я можу прямо зі студії, дивлячись крізь камеру, передатися на ваші блакитні екрани і поставити одразу всім глядачам, що зараз на мене дивляться, діагноз. У всіх мозкова гарячка. Так коли віддадуть мої гроші?
Це, як ви вже зрозуміли, злостива інсинуація. Звісно, такого не було. Все було пристойно та інтелігентно. Без фокусів в кабаре, але з пасами руками. «Битва екстрасенсів» називається, «країна надможливостей» на каналі СТБ. Хоча я наївно гадала, що опісля веремії чумаків та кашпіровських в соціумі виробився стійкий імунітет до публічних пасів над баняками і моторошних поглядів у душу. Адже ні. Все це перевели в інший, розважальний формат. Купка чи то шарлатанів, чи то осіб із психічними відхиленнями беруть участь у дивовижних циркових конкурсах – вгадай, в якому кошику зі зміюками яблучко чи в якій пробірці твоя власна кров. Той, хто програв, залишає програму, переможцю – приз у студію. Кілька тисяч гривень. Та якби цими фокусами справа і закінчувалася, то нехай. Хоча абсолютно не зрозуміло, навіщо взагалі городити город із такою програмою. Щось я не петраю в тому шоу. Та нехай, є екстрасенси чи нема, науці достеменно не відомо. Ясно тільки одне: людина, яка дійсно володіє надзвичайними можливостями, на такі забавки не піде. А от охочих засвітитися «по тєлєку», жадібних чи просто божевільних знайдеться вдосталь. Та то їхня справа, хай вважають себе хоч за апостола Андрія. Лякає інше. Кошики із зміями чи сканування стінки – то лише квіточки. А от вигадувати завдання «екстрасенсам» у домі, де маніяк Онопрієнко закатрупив цілу родину, чи чаклувати над ножем, яким зарізали безневинного хлопця, або знущатися над нещасною родичкою зниклої безвісті дівчини, це вже, звиняйте, не шоу. Це називається якось інакше. Безумовно, цей божевільний світ вже нічим не здивуєш, але все ж таки має залишатися якийсь больовий поріг. Ні, начхати. Добре продумане блюзнірство, неприкритий людожерський цинізм заради рейтингів, шок заради розваги натовпу і дурники, які погоджуються за купку грошиків та на потребу своїм дешевим амбіціям приймати участь у цьому вертепі на бійні. Чи не у всіх нас таки мозкова гарячка?
Іда Ворс
(фото - keithwerner.com)