Епоха психоделічних бульбашок
Кілька днів тому, у віці 102 роки помер швейцарський хімік Альберт Хофманн. Велика людина, яка змінила, сама того не очікуючи, світ. І плоди тих змін герр Хофманн бачив ще за життя, багато років поспіль. Бо саме він у далекому 1938 році синтезував феєричний галюциногенний препарат – ЛСД. І перший відчув його незвичну дію на собі (може, тому і прожив так довго. Хтозна-чому). Досліджуючи властивості лізергінової кислоти, Хофманн аж ніяк не сподівався, що його препарат докорінно змінить механізм світосприйняття, і це як наслідок породить нову Культуру. Саме з великої літери. Польові експерименти з ЛСД, що вирвався з лабораторії на соковиту травичку у середині минулого століття, породили божевільне життя у стані розширеної свідомості, експериментальну поезію Тімоті Лірі, великого популяризатора «кислоти», і контркультурну літературу, психоделічну музику і нові шляхи візуального мистецтва, комп’ютерну графіку і ЛСД-терапію доктора Грофа як систему медикаментозно-психологічної допомоги смертельно хворим на рак… Коротше, сучасний світ вийшов із ЛСД Хофманна, як колись російська література з шинелі Гоголя. ЛСД, врешті решт, заборонили як потужний наркотичний препарат, що при тривалому вживанні призводить до руйнації особистості, але було запізно. Джин вирвався і встиг прокричати «Сім-сім, відкрийся!». І таке почалося…
Насправді, до чого я веду. Ми вже просто не помічаємо наслідків ЛСД-прориву і не замислюємося, звідкіля ростуть ноги багатьох явищ, котрі для нас звичайні і буденні. Все незвичайне колись стає звичайним, трансформується далі чи спрощується до інстинктивних дій вживання. І стає непомітним. Ну, наприклад. Як би ми не відносилися до реклами, вона навколо нас, ми її майже не помічаємо, а вона впливає на підсвідомому рівні. Це звичне. Але іноді можна приколотися і поглянути на тривіальне «в лоб», з дитячою цікавістю тубільця, який вперше побачив колонізаторське брязкальце. Цікавий ефект може бути. Мене страшенно тішить уже цілий стильовий напрямок, в якому знімають рекламні ролики, що рекламують здебільшого засоби гігієни та побутової хімії. Це супер. Персонажі ролику, якісь бідаки, отримують казковий порошок. (Прямо початок гіпової казки.) Порошок ніби пральний, але опісля того, як відкривають пуделко із засобом, героїв починає, вибачте за вульгаризми, просто «плющити, ковбасити і тулити». Реальний простір змінюється на паралельний, з’являються якісь «звірятка, що розмовляють», усе вкривається квіточками і веселковими бульбашками, відбуваються інші «мультяшні» зміни. Одним словом, нам показують, як персонажі відверто ловлять «глюки», хоча вони хотіли лише щось там випрати. І пики дебільно-просвітлені. Ви подумайте, тільки пральний порошок, а так докорінно змінив життя на краще. Свідомість розширюється на очах, і контури її зникають за межами екрану. Така ж фігня трапляється із замріяними споживачами швейцарського (хе-хе) шоколаду, які бачать фіолетових корів і балакучих бобрів; із кобітами, котрі мали необачність звільнитися від запаху поту за допомогою кулькового дезодоранту; із клімактеричними тітками, що мріяли до ладу посуд помити, натомість починають спілкуватися із м’язистими суперменами «з пляшечки». І виникають страшні підозри, що в кожен із цих патентованих препаратів добавлено того самого пріснопам’ятного ЛСД. Бо звідкіля ж такий ефект? І лячно стає, ото купиш засіб для чищення унітазу, і все, привіт. Почнуть шикуватися співаючі мікроби. А потім доведи, що ти не верблюд, лише туалетного засобу нанюхався. Головне, не класти пральний порошок у чай, бо раптом хтось подумав, що то не його насправді рекламують.
Звісно, виробники реклами не замислюються про «ЛСД-ефект» своїх роликів, хто й там пам’ятає, як той ЛСД смакує. Це вже звичайна візуальна естетика, що була задана ще анімацією бітлівського «Жовтого підводного човна». Тільки от полярність меседжу змінена. Колись адепти «квіткового бунту» хотіли змінити світ на краще, знайти ШангріЛа, і ЛСД вони вважали одним із засобів змінення людської природи на краще. Тепер, використовуючи спрощені поверхневі ошурки контркультурних здобутків, нам пропонують простеньке солоденьке щастя негайно. Для цього не треба жахатися, боротися, змінюватися і змінювати, треба просто купити пральний порошок. І життя миттєво вкриється рожевими квіточками. І родина буде міцною і задоволеною, бо її об’єднають м’якенькі халати, і є магічна пральна машина з віконцем у казковий світ див, у якому шкарпетки перетворюються на екзотичних рибок. Навіщо ж дивитися у вікно, коли є така пральна машина? Та й ЛСД приймати не варто, потрібно лише ввімкнути телевізор. Солодка філософія «все буде у шоколаді», головне – не рипатися, адже хтось уже знає, як нам бути щасливими, і ділиться рецептами. Головне – хавайте.
Хофманн просто синтезував черговий препарат, цей препарат дивовижним чином змінив світ, але час змін не може тривати вічно. Коли починають гендлювати здобутками і мріями великих епох, усе перетворюється на «ширпотреб», процес масового вжитку стає панівною ідеологією.
Від великого до смішного один крок. А від смішного до страшного – ще менше.
Іда Ворс
(фото - socialfiction.org)
