Навіки разом
Найпопулярніша останнім часом тема усіх ток-шоу на телебаченні – вибори київського мера. Але ніхто чомусь не глянув на ці вибори з іншої точки зору. Вони мали одну дуже цікаву особливість. Комусь, може, здавалося, що то було змагання ідеологій або партій, але насправді то була битва сект. Пастор Аделаджа проти пастора Турчинова. Кульок гречки проти кулька рису, пляшка олії проти пачки маргарину, рибний паштет (хвости, голови, хрящі) проти м’ясного (вухо-горло-ніс, сіська-піська-хвіст).
Сектанти, розбиті на дисципліновані десятки і сотні, пішли на штурм київських хрущовок, несучи разом зі словом Божим і слова своїх пасторів. Перемогла убогість. І хтозна, чи не гряде подібний сценарій для всієї України.
А в п’ятницю на «Свободі Савіка Шустера» глядачі могли особисто переконатися, що я мав рацію, коли казав: Каськів – пупсик проти Жиріка. Але або Каськів «Дусю» не читає, або проігнорував моє мудре попередження і сміливо вийшов на прю. Більше того: набрався такої самовпевненості, що вирішив дискутувати російською. В результаті мали ми плутання у словах, невпевнені аргументи і джентльменські розшаркування перед відвертим хамством. Стріли Амура, а точніше, Амурчика, протистояли гарчанню Цербера, що мав усмішку Чеширського кота. Каськів, мов заклинання, повторював «Владімір Вольфовіч! Владімір Вольфовіч!», але словесний понос лився, як із відра, на його інтелігентну голівку.
Просто давати відсіч Жиріку повинен був хтось, хто вміє говорити речі такі ж гострі і такі ж хамські, причому це не конче має бути щось, із чим погодився б український глядач. Ну, скажімо, щось таке, як сказав Корчинський. Багатьом це не сподобалося, але воно було в тій ситуації цілком логічне.
Тим часом джентльменські фрази лунали не тільки з вуст Каськіва, майже всі, хто брав слово, намагалися сказати Жиріку і щось приємне. «Я знаю вас как мудрого человека», – засвідчив Д. Гордон. І ніхто не заперечив. А ще Гордон запропонував Жиріку «ухаживать» за Україною, як за дівчиною. Та от біда. Кожен чоловік дивиться на жінку, як на обідній стіл: одними очима до обіду, а вже іншими – після. Якими очима дивиться Росія на Україну, уже давно «атабєдамши», можна здогадатися.
Таке враження, що Савік ніколи в душі не покидав Росію і продовжує працювати на неї і тут. Бо на передачу, де треба змагатися з якимсь імперіалістичним монстром, запрошуються або якісь політичні маргінали, або недоріки. Ну і маємо черговий нокаут.
Але не все так погано у нашому королівстві. Є і приємні новини. Заступник міністра охорони здоров'я Валерій Бідний заявив, що буде продовжувати вакцинацію. І як тут не тішитися – завдяки тому, що тендер виграла Індія, він уже не бідний! І я не розумію тих, хто обурюється. Адже найрозвинутіші країни Центральної Європи, такі як Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Туркменія і т. д., теж вибрали індійський препарат. А ми чим гірші?
А спікер Яценюк хотів би, щоб у кожної людини був стержень. Я, правда, не зрозумів, чи мав він на увазі і жінок. І де цей стержень слід ховати, аби він не віддувався.
У суботу мадам Бабкіна демонструвала нам на «Інтері» майже три години русскіє пляскі, схожі на ярмарковий балаган, і пісні, сповнені неймовірного вереску. Прослухавши двадцять вісім разів приспів «Валєнкі, валєнкі, нє падбіти, старенькі», я подумав, що людині зі здоровою психікою дивитися це неможливо. Але помилився. Зал був повен народу. Правда, молоді обмаль. І це тішить.
Навіщо цей жах демонструвати українському каналові, я ніяк не второпаю. Тим більше, що українські народні ансамблі і хори дуже рідкісні гості на нашому телебаченні. Не кажу вже про спектаклі за творами українських класиків. Вочевидь, за Совітів усе це можна було побачити куди частіше.
А спонсором показу ювілейного концерту Бабкіної виявилася не яка-небудь тамбовська фабрика «Масло-гвозді», а наша таки українська (хе-хе) «Золота Амфора». Це той вітчизняний виробник, якому вступ до СОТ, як більмо в оці. Ну як же! «Зниження ввізного мита на вино підірве українських винарів!» А от я тільки й мрію: щоб уже таки підірвало! Бо як людина, яка п’є тільки вино, робить вино і розуміється на вині, авторитетно заявляю: в Україні нема доброго вина. Та «Тамянка», яку так посилено рекламує «Золота Амфора», – тільки печальна пародія на відоме болгарське вино.
Добрі вина у нас можна скуштувати тільки на винних фестивалях у приватних аматорів. І я тільки тішуся, що різні фірмочки, які продукують юшку з додатком імпортних порошків, зникнуть. І правильно казали незабутній Леонід Данилович: «У нас же ж роблять вино там, де й виноград не росте».
Оце вам, русифікатори, за Бабкіну у валєнках.
А в неділю, перемикаючи канали, – о жах! – натрапляю знову на концерт Бабкіної. Це ж треба! А згадайте-но, який український концерт у нас двічі підряд демонстрували? Правильно − тільки Поплавського. Не встиг я тричі сплюнути, як на Першому національному у цей же час, як наврочив: Поплавський. Ну нема у нас іншої естрадної звізди. Тільки безголосий ректор в оточенні студенток, які танцюють не за гонорар, а за залік.
На 12 каналі (Львів) проповідь баптиста чи євангеліста, який розповідає про те, з якою метою приходить до нас дух святий. «Хто зруйнує храм, того покарає Господь», – попереджає він. Еге ж, хотілося би, щоб поскоріше Господь покарав тих, хто руйнує храми наших душ.
А коли на «Інтері» у неділю в «Подробицях тижня» дали великий сюжет про нащадків Пушкіна, я остаточно переконався, що хоч із Росії ми вийшли давно, але Росія з нас так і не вийшла.
(фото Дмитра Стойкова)
