«Коронація слова»: роман с короной и коровой
се вы знаете меня, вашу покорную слугу Дусю как большую любительницу слова, особенно - украинского. Больше, чем слово, я люблю только сладкое - вот почему не могла пропустить церемонию награждения лауреатов «Коронація слова».
Во-первых, это конкурс исключительно украиноязычных
произведений, причем только тех, которые не публиковались, не экранизировались
и т.д. - в общем, только совершенно новых взрослых и детских книг, любовной
лирики и пьес. При этом главная интрига конкурса в том, что никто из огромного состава
жюри не знает, кто автор тех романов, которые они читают.
А во-вторых, спонсором этого конкурса выступает шоколад с
короной на этикетке, так что в сладком и украинском на церемонии недостатка явно
быть не могло.
Я пришла на красную дорожку церемонии награждения, волнуясь, как всегда, за все человечество, и украинских писателей в частности. Но быстро прониклась расслабленной атмосферой торжества: в фойе меня встретила добрая синяя коровка «Милка», на столах грудами были насыпаны шоколадные конфеты, чипсы и бисквиты в форме мишек. Журналисты, высматривающие корифеев слова, попивали пиво из пластиковых стаканов, рекой наливаемого в конце зала, там, где заканчивались крахмальными скатертями накрытые круглые столы на 10 персон.
Соседями моими оказались приятные люди, например, Михаил Брыных с семьей, который от комментариев отказался, но взволнованным не был, хоть и подал свое произведение на конкурс.
Юрьев день: Логуш и Мушкетик
Порядок рассадки гостей, кстати, занимал меня весь вечер: если по вкладу в развитие украинской литературы, то почему практически возле сцены сидел, например, глубокоуважаемый мной господин Яневский? А тот же Брыных - как-то вдали? Если по степени узнавания телезрителями, то не менее любимый мною пан Юрий Мушектик за первым у сцены столиком вряд был явно не на своем месте... В общем, хотите верьте, хотите нет, я действительно очень хотела понять, как формируются компании за столами. До такой степени, что чуть не пропустила начало церемонии, когда на сцену, в смокинге (или фраке? Всегда путаю) вышел под барабанную дробь Юрий Логуш, инициатор проекта, и начал всех поздравлять, пока не передал слово блистательной Ольге Сумской и ее коллеге-ведущему, которые, в свою очередь, передали слово Юрию Мушкетику.
Я вам скажу: ну он и врезал! Про наше неуважение к Тарасу Шевченко, к себе, к украинскому слову, к читателям и телезрителям, когда СМИ и продажные всякие нехорошие люди низводят народ до стада. Короче, сказал, как отрезал. Дальше официальную часть я слушать не стала: под впечатлением пошла разговаривать с членами жюри - уж очень хотелась узнать, как они своих фаворитов выбирают.
Первым я была рада встретить писателя Сергея Пантюка, который, как всегда, был в хорошем настроении и парадной вышиванке:
- Ну що, ви здогадалися вже, хто переможець?
- Ми вгадали тільки одного з учасників конкурсу - і то тільки тому, що минулого року цей текст вже був у конкурсній програмі. І коли ми цього разу читали рукописи, я одразу впізнав і текст, і автора, бо він був відзначений в минулому році, але не переміг.
- А чого ви чекаєте від церемонії? Ви мрієте винайти нову суперзірку української літератури?
- Для мене цікавий самий процес. Я розумію, що до «Коронації слова» дуже багато претензій, зокрема в тому, що вона плодить попсу. Але на моє переконання, в україномовній попсі немає нічого поганого. Вона якоюсь мірою «діє на мозги», і якщо у нас є сто тисяч у гіперінтелектуального роману Шкляра і сто тисяч у Люко Дашвар, - то це нормально.
- Ви всіх номінантів прочитали?
- Чесно, всіх, всі 179 рукописів. І живий. Від деяких навіть отримав задоволення. Прикол зазвичай такий: першими завжди роботи подають самі нездарі, і тому перші десь п'ятдесят - це просто жуть. Їх нумерують і так складають, щоб члени журі читали, тому тільки після п'ятдесяти перших творів з'являються якісь цікаві речи.
У мене особисто виникли труднощі з вибором десятки: з першим місцем проблем не було, бо цей твір був єдиний, а ось там, де треба було проставити місця від дев'ятого до другого, я розгубився. Бо тексти приблизно одного рівня, а ти мусиш поставити комусь дев'ять, комусь два. За процедурою голосування всі члени журі з початку мають вибрати свої особисті топ-десятки, а потім їх за рейтингом обліковував комп'ютер.
До речі, судді сперечалися через радикально протилежні точки зору: комусь здавалося, нібито це гарний текст, а комусь, що той самий текст - кака.
На этой оптимистичной ноте я оставила Пантюка в компании его друзей и пристала с вопросами к еще одному члену жюри, Светлане Скляр, главному редактору издательства «Клуб семейного досуга»
- Світлано, ви все прочитали?
- Ні, цього року до фіналу потрапило 22 рукописи, один - на тисячу сторінок, а два десь по п'ятсот. Це нереально прочитати одній людині. Тому я взяла дві експертні групи, які читали 120 рукописів, з яких ці групи зробили лонг-листа по п'ятнадцять робіт з відібраних. Деякі з них потрапили до фіналу. Можу сказати, що одна з груп експертів була дуже сильною і відібрала більш ніж два десятки робіт, які ми хотіли б бачити у списку домінантів. А інша група відібрала лише десять творів. Одній люди прочитати всі двадцять дві роботи також нереально, але в мене є копірайтори, редактори, рецензенти, які читали всі тексти. А з тієї двадцятки я вже прочитала твори, що посіли в нашому рейтингу перші три місця.
- І хто вам сподобався найбільше?
- Можу сказати, що та робота, яка посіла в нашому рейтингу перше місце, отримає гран-прі. Я буду сидіти до останнього тут на церемонії, бо мені дуже цікаво побачити автора цього роману. По-перше, ми хочемо його видавати. По-друге, мені особисто здається, що цей роман, який є чимось середнім між книгами Люко Дашвар і Ірени Карпи, написаний жінкою, досить молодою і перспективною. Ця суміш Дашвар, Карпи і навіть Кінга є дуже цікавою, і я впевнена, що авторка - як мінімум професійний журналіст, чия українська дуже природна. Я сподіваюсь, що це дівчинка.
Удовлетворившись мнением жюри, я решила предаться пиву и общению с коллегами, и насладиться интригой вечера. Могу сказать, что госпожа Скляр оказалась права: гран-при за дебютный роман «Мантра-омана» получила винничанка Виктория Гранецкая. Жду не дождусь, когда ее книгу издадут, уверена, что она мне понравится. Остальных номинантов так много, что проще их на сайте «Коронації слова» посмотреть.
В остальном вечер прошел прекрасно: танцующие дети, полные пластиковые стаканы пива и чипсы, коллеги и первые лица украинской литературы, музыки и журналистики - от Ирэн Роздобудько до Ларисы Денисенко, от Макарова до Яневского, от Златы Огневич до Сашка Положинского. Кстати, вечер завершился концертом «Тартак».
Ну это просто праздник какой-то!
Павло Вольвач грустит перед началом церемонии
Журналист Григорий-Георгий и Александр Ярмола нашли общую тему для разговора
Олесь Доний сотоварищи из "Останньої барикади"
Лариса Денисенко скептически смотрит на перспективы украиской литературы
Сергей Архипчук очень убедително доказівает немалій масштаб украинской режиссуры
Типичные любители укрлита
В фойе можно было купить книги предыдущих лауреатов
Долгоносик Виктор Андриенко предрекает победу украинскому слову
На каждую литературную звезду приходится по три журналиста
Писательская чета: Алексей Никитин и Евгения Чуприна
Андрей Халпахчи тоже любит и украинское слово, и украинское пиво
Ваша Дуся
Фото Ганны Ярошевич
