Миротворец, днище, стыд: журналисты отреагировали на публикацию персональных данных коллег
Вчера сайт «Миротворец» опубликовал сведения о более чем четырех тысячах журналистов, аккредитованных при так называемом «Министерстве информации ДНР». Среди них и сотрудники зарубежных СМИ, в том числе Германии, Франции, Великобритании, США, России, Италии, а также сотрудники украинских СМИ – в частности, канала «Интер», «17 канала», «Вести. Репортер», «Зеркала недели». В базе, которая была взломана украинскими хакерами, содержатся имена, фамилии, должности, а также телефоны и е-мейлы всех, кто получал аккредитацию у властей самопровозглашенной «ДНР».
Публикация, за которую сайт «Миротворец» похвалил депутат Антон Геращенко, презентовавший результаты «слива» в своем фейсбуке, вызвала шквал комментариев – в первую очередь от профессионального сообщества. Было опубликовано заявление журналистов с требованием убрать с сайта персональные данные, «Репортеры без границ» призвали судить тех, кто опубликовал эти данные, МИП со своей стороны просит удалить данные, но пока безрезультатно.
Многие журналисты считают, что публикация персональных данных - способ давления на них, а не борьба с сепаратизмом:
При новой украинской власти травля журналистов продолжается. Просто под новым соусом.
Полностью солидарен с позицией журналистов, возмущенных обнародованием персональных данных репортеров, аккредитированных ЛНР/ДНР.
Особо возмутительно, что вброс сделан, манипулируя термином "прозрачность". Потому это никакая не прозрачность, а попытка устроить охоту на ведьм. И потому что во вторник парламент провалил (!) закон об усилении ответственности чиновников, которые не выполняют закон о доступе к публичной информации. А в среду опять же парламент не принял закон о собственной (!) прозрачности.
Похоже, мы уже даже не замечаем, как пробиваем днище каждый день.
Текст з сайту "Миротворець" - це щось. Навіть не "Почему-то у многих не российских изданий (CNN? BBC? AFP?) журналисты с российскими фамилиями и именами" (цю маячню навіть коментувати не хочеться). А передовсім, звісно, оце: "Не знаем, какие последствия будут после публикации этого списка, но знаем наверняка: публиковать его необходимо исходя из того, что эти журналисты сотрудничают с боевиками террористической организации".
Хтось, схоже, загрався в Євразію-Океанію-Міністерство правди.
Ждали с Gulliver Cragg в Раде нардепа Антона Геращенко. Хотели, чтобы он рассказал, что думает об опубликованных списках журналистов, которые ездили в ДНР, с их личными данными. Гулливер хотел спросить считает ли Геращенко, что иностранные СМИ не должны работать в ДНР, а я - понимает ли он какой вред нанес имиджу Украины этими списками. Геращенко сказал, что пусть иностранные СМИ работают по обе стороны конфликта и что списки журналистов он не публиковал. Это все сайт Миротворец и анонимные хакеры. "А если журналистам будут поступать угрозы или им будут взламывать почты?", - спросил кто-то из журналистов. "Если будут поступать угрозы, пусть обращаются в правоохранительные органы", - ответил он. Слабое утешение, если честно.
Я вже телефонувала Антону Геращенку, котрий анонсує списки з особистими даними 5 - ти тисяч журналістів із сайту Миротворець. Вони опублікували телефони, адреси кращих журналістів з усього світу усіх найрейтинговіших медіа, котрі були в різні часи акредитовані в ДНР. Антон Геращенко каже, що от журналісти ж публікують якусь суспільно-важливу інформацію. Ну і от сайт Миротворець опублікував. Особисті дані журналістів, котрі, ризикуючи життям намагались розповісти, що відбувалось по той бік, і тепер деяким з них вже дзвонять різні "милі" люди і шлють прокольни - це так "патріотично", так суспільно важливо.
Там є адреси тих, хто розповідав про батальйон "Восток", з кого він складається, про боїнг, про злочини проти людяності Мотороли. там є ті, хто сиділи в підвалах, кого катували, але давайте запишемо їх всіх до сєпарів.
Я от дуже переживаю за всіх нас, за те, що ми, ніби маючи світлу мету влаштувати пекло російським пропагандистам робимо якісь неадекватні речі і все під соусом "патріотизму".
Чого власне ми добиваємось цими речами? Ми хочемо, щоб лише російські пропагандисти працювали на нашій терторії (Донецьк і Луганськ це ж наче українська земля, я нічого не плутаю?), щоб лише вони видавали свою перекручену "правду" про те, що відбувається в наших містах? а ми типу будемо казати: та це неправда, правда насправді от яка - і малювали свою пропаганду, бо звідки ми б знали правду, якщо б там взагалі не працювали нормальні журналісти?
Розуму нам усім.
P.S.ті, хто займається сайтом Миротворець, краще зніміть цю базу з вашого сайту. Бо потім і судові позови, і взагалі соромно буде перед людьми з цивілізованого світу. Ну і найгірше, ви ж не подумали, але шкодите хорошим людям.
Интересно, что в комментариях к посту Станко главный редактор сайта «Цензор.нет» Юрий Бутусов неожиданно сообщил, что журналистам вообще не нужно туда ездить – достаточно пользоваться информацией от «беженцев» и СБУ:
Почему бы не публиковать списки вообще всех, кто посещает оккупированную территорию Украины? В Грузии за посещение оккупированных территорий закрывают въезд вообще. Мы никому не закрываем въезд. Если там есть какие-то хорошие люди - ок, спасибо, но разве не важно знать данные, кто из журналистов посещает ДНР? Мы же не со своей территории списки публикуем. А нашим структурам безопасности надо знать, кто из журналистов с кем они общаются, уже посещал оккупированную территорию и является потенциальным объектом вербовки. Война же. В открытом доступе - чтобы каждый смог проверить.
Они (журналисты) выходят за пределы правового поля Украины, и потому любая информация раскрывающая их данные меня не смущает - а это и является темой статуса. Я не хочу получать информацию с оккупированной территории от журналистов. Меня вполне устраивают сообщения беженцев и наших спецслужб. Нельзя туда вообще разрешать проезд каким-либо иностранцам. Никаким, даже очень хорошим людям. Потому что война, и это не контролируемая нами украинская территория
Леся Ганжа
У дискусії про персональні дані акредитованих в днр журналістів (сайт "Миротворець" вивалив) один редактор відомого видання написав: "Я не хочу получать информацию с оккупированной территории от журналистов. Меня вполне устраивают сообщения беженцев и наших спецслужб". Тримайтесь, люди. Дна немає.
Після звинувачень у "роботі на терористів" та оприлюднення персональних даних, номерів телефонів та емейлів журналістів, їм почали телефонувати та писати з погрозами, а від деяких українських політиків уже пролунали заклики вважати цих журналістів "ворогами України" і взагалі закрити їм можливість працювати.
Подібне ставлення до журналістів є прямим порушенням української Конституції, Закону України "Про захист персональних даних", порушенням Європейської конвенції прав людини, і є ганебним і абсолютно неприйнятним в цивілізованій і нетоталітарній державі, якою є Україна.
Сотрудники сайта Миротворец и ряд украинских политиков опубликовали публичные данные всех журналистов, которые получали аккредитацию в ДНР и ЛНР и назвали их людьми, которые «сотрудничали с террористами». Меня в списках нет, но в них есть много моих коллег, мои авторы, которые в сложное для страны время набрались смелости и поехали в опасную зону, рискуя жизнью, чтобы мы с вами узнали немного правды. Там много коллег-иностранцев, которые все утро высылают мне линки на новости со знаками вопроса. И дело не в том, что кому-то есть что скрывать - плевать, у каждого из нас не те скелеты в шкафу, о которых интересно писать новости. Дело в другом.
Аккредитация это не форма сотрудничества, а способ защиты журналистов и идентификации – на случай, если его ненароком пристрелят.
Простой пример, чему призваны научить такие фокусы – к страху. Кому-то очень важно, чтобы журналисты начали бояться совать нос, куда не следует, браться за темы, которые не лежат на поверхности. Ведь однажды они могут попасть в списки, или они получат на лоб какое-нибудь новое клеймо.
К чему это приведет дальше? Если Киев, предположим, превратят в путинское гетто, обмотав его колючей проволокой, ни один иностранный журналист сюда не сунется. И о том, что происходит за забором спецы в медиа, Порошенко, Геращенко и Ложкин, будут писать самостоятельно, в своем Фэйсбуке.
"ПРОСТЫМ ЛЮДЯМ"
Очень я уважаю "простых людей". У которых всегда "все просто".
В комментариях к дикарскому, нецивилизованному сливу личных данных украинских и иностранных журналистов, пишет один такой:
"Все просто... Получение аккредитации от днр/лнр — юридическое признание их "суверенитета".
Все просто, отважные фейсбучные "патриоты", у вашей жены во щах, да и то немало нюансов. А тут все непросто. Журналисты люди особой, общественно важной профессии. Они работают в экстремальных, не описанных ни в каком законодательстве обстоятельствах.
Если бы все было так "просто", мир не увидел бы ни одного репортажа ни из одной горячей точки. Нигде и никогда.
С журналистикой — все сложно. Особенно в условиях гибридной войны, которую даже само государство войной не признает. Потому что, видимо, не "все просто".
Идите-ка вы, граждане простаки, своей профессией заниматься. А журналистам оставьте их дело, очень важное для свободного общества. В том числе и для вас.
А то коснётся вас, не дай бог, какая чрезвычайная ситуация — и к журналистам прибежите. А они вам скажут: все просто, не можем мы об этом писать, нам закон и власть запрещают.
А еще я люблю логику.
Если чиновники начали патриотическую кампанию публикации личных данных журналистов, и это признаётся за норму, то и журналисты – с патриотической целью повышения ответственности власти перед обществом – могут собрать и опубликовать все личные данные чиновников.
И пусть граждане ими пользуются, кто как хочет.
Это будет нормально?
Согласен
Как минимум, мне кажется неправильным посыл, который сопровождал публикацию этих данных. С общей интонацией "вот они, сучьи дети, ату их".
Хакери сайту Миротворець нанесли реальний удар по іміджу України одразу на кількох рівнях. Взяли і вивалили персональні дані коло 5 тис.журналістів, які мали акредитацію т.зв. ДНР/ЛНР, деякі надрозумні депутати уже закликають вішати їх на стовпах, а деякі такі самі розумні диванні патріоти уже почали дзвонити з прокльонами.
Я просто нагадаю тут, що у 2014 році ВІСІМДЕСЯТ журналістів, українських і закордонних, так чи інакше пройшли через підвали сепаратистів. Їм простромлювали шпицями, ламали, руки, ноги, ребра, гвалтували, били, кололи наркотики. Тому що, вони працювали на українські ЗМІ, або на незалежні закордонні. І - уявіть - у багатьох з них були акредитації ТОЇ сторони! Я бачила журналістів після цих тортур. На що вони були схожі. І я вважаю що СПРАВЖНІ, а не мальовані партіоти мають бути глибоко вдячні за те, що люди ризикували своїм життям, і завдяки їм світ дізнався - про присутність рос. військових на тій стороні, була зафіксована велика кількість фактів, які допомогли розслідувати падіння Боїнгу. Завдяки їх зусиллям, зявилася в України міжнародна підтримка - бо світ дізнався, ЩО там коїться.
А тепер "патріоти" надзвонюють цим людям з прокльонами. Мені дуже соромно за такий бездумний ... я не можу це назвати патріотизмом, бо це - шкода Україні. Одним махом налаштувати проти себе ключові міжнар.ЗМІ, це ще треба постаратись.
При чому, у базі всі, просто всі працюючі більш-менш журналісти у нас побували в АТО - адже до введення акредитації СБУ у 2015 році, у нас не було системного порядку віїзду в зону АТО, відповідно заїжджали хто як міг. Акредитація т.зв.ДНР/ЛНР - це був хоча б мінімальний захист від тортур.
Просто взяли і всіх одним махом замочили, і своїх, і чужих, і союзників, і ворогів.
Огромный скандал разгорелся вокруг Миротворца. Замечательный ресурс, но... Стоило ли публиковать данные журналистов? В таком виде нет. Но я вам скажу другое. Я бы лично эту аккредитацию никогда в руки не взял. Вот просто из принципа. Хотя было дело - в Приднестровье, Нагорном Карабахе, Абхазии, Сомалилэнде…. Но это было далеко, давно и в общем-то индифферентно. А здесь нет. Потому что здесь моя страна. И это моя война. Хотя на оккупированной территории бывал. Работал. Инкогнито. Это давало максимальную свободу, но в Славянске закончилось печально. Задержали, отлупили, материал стерли. К счастью так и не поняли, что я это я. Согласен, что наличие аккредитации вовсе не есть актом признания и поддержки террористов со стороны журналиста. Но в данном случае будет справедливо различать коллег на три категории. Дальнее зарубежье, украинских и российских. Первым в общем-то пох – здесь они как я в Сомали. Вторых не совсем могу понять, но тут больше дело вкуса и конкретных обстоятельств. Третьи – однозначно преступники. Потому что нормальные российские журналисты заезжают в АТО через Киев. А прямиком из РФ едут пропагандоны. Их задача тиражировать ложь и сеять межнациональную рознь. Вот я бы выложил только их. А получилось всех под одну гребенку... Но что сделано то сделано. Пусть эта история послужит уроком. Война это всегда риск и не всегда обдуманные поступки.
FAQ:
— А чого вони туди поперлись?
Для того щоб ви і весь світ знали хоч трохи правди, що там відбувається. Переважно вони — одні з кращих в професії (звісно, я кажу про журналістів, а не про Новоросія-ТВ чи лайфньюз), бо працювати там, де ти щохвилини можеш бути вбитий, побитий, пограбований, зґвалтований, закритий в підвал на місяці і т.д., — це дуже не для слабаків. Тим більше для українських журналістів, про яких якщо трохи погуглити, — знайдеться достатньо на смертну кару в ДНР.
Працювати там, не маючи "акредитації", — неможливо. А якби не їхня робота — ми і весь світ не мали б ВЗАГАЛІ ніякої інформації. Все б зводилось (і зводиться у більшості укр. ЗМІ, які не мають можливості послати туди своїх корів) до: а) новин з постів в соцмережах, де можна написати будь-що, бо ніхто не перевірить; наших офіційних речників, які можуть сказати будь-що, бо ніхто не перевірить; новоросій тв, які можуть-сказати будь-що, бо самі знаєте. І все.
— Контакти цих журналістів і так можна дізнатись з інтернету, то що поганого, що їх опублікували?
Найгірше — під яким соусом їх опублікували, як тих, хто співпрацює з терористами. Люди, які не дуже розуміють роботу журналістів, сприймають це буквально і вже зараз всілякі ура-патріоти (напевно щиро думаючи, що допомагають Україні) пишуть і телефонують з погрозами цим журналістам. Я собі навіть боюсь уявляти, як якийсь французький журналіст відреагує на це і чи захоче поїхати знову висвітлювати події в країні, де високопосадові особи перепощують інформацію, де його називають посібником терористів.
— Вони ж самі давали свої контакти сєпарам, то невже розраховували на збереження персональних даних?
Ні, але опублікували ці дані не сєпари, а наші, і, знову ж, опублікували як список тих, хто співпрацює з терористами.
— Та вони просто бісяться, бо тепер СБУ буде знати, хто туди їздить.
Ви думаєте, СБУ не знає, хто туди їздить? Абсолютна більшість наших і іноземних журналістів їздить туди через українські території, тобто проїжджаючи купу наших блокпостів, де їхні дані записують, а іноді й IMEI телефонів переписують. А якщо хтось (знову ж, я не кажу про російські ЗМІ) їде не через нас — то не через те, що має бажання порушити закони України, а через те, що Україна створює купу проблем для них. Як, наприклад, іноземному журналісту заїхати в Крим простіше з Росії, а не з України (бо ми ж так сильно хочемо, щоб світ дізнався, що робиться в Криму, так?). І це наша проблема, що ми не забезпечуємо нормальних умов.
— Чулівська, ти шо, ватніца? Може ти ше скажеш, що нам треба журналістських стандартів дотримуватись і писати про лажі зі сторони української армії, розвідки і т.д.?
Треба.
Я вважаю, що головна заслуга того, що "Україна - не Росія" - це робота журналістів. Після оксамитових 90-х на початку 2000-х в Україні і Росії почалося закручування гайок у плані свободи слова. В Росії прийшов до влади Путін, а в Україні - Кучма пішов на другий строк.
Журналісти постійно тримали країну на краю прірви перед скочуванням в авторитаризм - від вбивства Георгія Гонгадзе, після якого послідували масові акції протесту "Україна без Кучми", від часів боротьби проти темників Медведчука і АП, створення НМПУ - Незалежна медіа-профспілка України, процесів саморегулювання у журналістському середовищі, дискусій про політичну цензуру і телебачення спецоперацій, протистояння джинсі і аналіз балансу в новинах, яке робила Детектор медіа, і до сьогодні. Журналісти, всупереч усьому, доносили правду до українців (тоді як в Росії вони цю боротьбу програли). При корумпованій правоохоронній системі і відсутності справедливого суду паростки свободи слова пробивали асфальт, завдяки цьому люди виходили на майдани.
А от тепер виявляється, що багато кому ця свобода слова не треба. Вони готові шельмувати і звинувачувати у "співпраці з терористами" журналістів, які, ризикуючи життям і безпекою, відправляються на окуповані території, щоб діставати звідти інформацію для тих, хто зручно вмостився перед телевізором. Люди готові легко поставити знак рівності між публікацією персональних даних журналістів і витоками#PanamaLeaks, або закликати до "встановлення відповідальності за публікацію недостовірної інформації" (хоч вона вже давно встановлена). Чи агітувати за український аналог Роскомнадзору.
Не помітили, як перетворюєтеся на дракона, з яким так довго боретеся?
З акредитаціями цими така штука.
Ви, звісно, можете скарати на горло чи вимазати дьогтем журналістів, які просили в сепарів дозволу працювати на окупованій території. Після цього у вас залишиться ще кілька джерел інформації про те, що там коїться.
По-перше, соцмережі, де з розмаїття умовно анонімних дописів можна вибрати будь-яку приємну вам версію, від всьопропало до всьо окей. Як повідомляє користувач вконтакті Вова Барабан...
По-друге, наша служба розвідки, яка для чогось періодично повідомляє щось типу: військовослужбовець 25-ї ОМБР ІРДВТП ЛППД так званої ДНР прийшов п'яний на свято в дитсадок, і вихователі його ледве роззброїли. Правда, напівправда, неправда - вирішуйте самі.
По-третє, сепарські ЗМІ.
По-четверте, російські ЗМІ. У цих двох останніх пунктів є достатньо причин спотворюввти інфу цілеспрямовано. Хочете - вірте.
А мені здається, що кореспонденти поважних видань, які працюють хоч і з дозволу бандитів, але за певними редакційними стандартами, й не мають очевидних причин вам брехати, є в цій ситуації найменшим злом.
А, забув. Ще можна в Олени Степової прочитати про те, як мешканці окупованих територій прозрівають і розчаровуються в сепаратизмі. Приємненьке і оптимістичненьке ж.
Однако журналистов, разделяющих точку зрения Бутусова, да и вообще приветствующих публикацию списков, оказалось довольно много. Например, Виталий Портников:
Неможливо навіть уявити собі ситуацію, у якій ізраїльський журналіст акредитується при "міністерстві інформації" адміністрації ХАМАС в секторі Газа. Неможливо навіть уявити собі ситуацію, у якій грузинський журналіст акредитується при владі Абхазії і Південної Осетії. Але право українських ЗМІ акредитуватися при "ДНР" та "ЛНР" чомусь не викликає сумніву у частини моїх колег.
Так ось, дорогі мої, у вас немає такого права - скільки заяв і петицій ви б не підписували. Ані громадянського, ані професійного, ані людського. У вас є лише одне право - право на лицемірство і дворушництво, яким ви підміняєте чесну журналістику. Саме завдяки цій підміні, у якій живуть тисячі ваших глядачів, читачів і слухачів, ми і продовжуємо знаходитись в океані брехні. Саме ви створили систему, в якій брехня - це правда, приватне - це громадське, зрада - це професійний обов'язок.
Так не можна. Не можна акредитуватися в міністерствах колабораціоністів і запевняти, що це для блага читачів. Не можна стверджувати, що якщо іноземцям можна, то вам - і поготів. Ви тут не іноземці, ви тут - громадяни. Вам повинно бути соромно хоч іноді. Хоча б вдома, якщо не в ваших редакціях.
Я, чесно кажучи, втомився перебувати в одному професійному цеху із лицемірами. Ваша брехня - пляма на нас усіх. Саме через вас доводиться роками вислуховувати докори в лицемірстві і продажності. Ви йдете в бізнес, в депутати, в активісти - а ми залишаємося в забрудненій вами професії. Але є межа, яку не можна переходити навіть вам - це кордони нашого суверенітету, межа між життям і смертю, стандарти професійної та національної честі.
В комментариях к посту Портникова его поддержало чрезвычайно много людей, среди которых депутаты, «лидеры мнений» и спикеры МВД.
А зачем в данном контексте отождествлять иностранцев и украинских журналистов? Они - третья сторона, а вы - граждане Украины. Вы либо признаете коллаборантов, либо нет. Если вы признаете и сотрудничаете с их "институциями", то вы тоже коллаборанты. Все просто. А что касается этой истерики, то у меня двойственное отношение. С одной стороны, аккредитоваться у террористов = признать их легитимность. А с другой, выкладывать данные - это неправильно. Хотя кому, например, нужны та же Станко с Ахметов ТБ, если с ними и так все ясно.
Ми виграємо, коли перестанемо "все розуміти". Ні колабораціонізму у будь-якому прояві. Досить цієі толерастіі.
Повністю підтримую Віталія!
Підтримую Виталий Портников. Акредитація українських медійників при терористичних організаціях ОРДЛО - інформаційне посібництво ворогу.
Правда, Алена Притула напомнила Портникову, что он довольно некрасиво вел себя в ситуации в ТВі - и сейчас не ему воспитывать журналистский цех:
Алена Притула И это говорит человек, который УКРАЛ торговую марку TVi? Аккредитоваться где-либо не означает продаться или украсть, как в вашем случае. И главное - это не означает врать. Возможно, для вас это вещи одного порядка, для людей, коорые выступили с заявлением - точно нет.
А заместитель министра информационной политки Tetiana Popova поинтересовалась у Портникова, как быть в этой ситуации, например, иностранным журналистам – и даже привела письмо одного из них:
Ще одна іноземна журналістка, яку в 2015 позбавили акредитації ДНР за «занадто про-українську позицію», надіслала листа. Пане Віталій, порекомендуйте, що мені ій відповісти?
«I find my own name in it (several times), also all the other western journalists who have been working also in the separatist side (not pro-Russians also, like me). It seems that this list is about the same as the accreditation information given to the so called DNR. This is the information we had to give them if we wanted to work it that area. Since August 2015 me and other our journalists at least have not been working in the separatist side. Do you know who has published the list? And is there anything us, the journalists, or you can do about it? I’m just worried about the journalists’ safety in the ATO-zone. If this list goes to so called wrong or uninformed hands this might cause threats to the journalists in the area. Sorry to bother you with this, but I couldn’t think of any other direction where to ask.»
Я то відповідь їй написала. Мені цікаво як пан Портніков пропонує говорити з іноземними журналістами. А ще 10 хвилин пояснювала американському каналу АВС, що український уряд і члени парламенту не мають відношення до цього зливу і що іх ніхто не буде арештовувати, коли вони наступного разу приїдуть до України. Смішно, що я сама організовувала ім акредитацію СБУ та видачу прес-карт у січні 2015 року. І вони їздили знімати і з нашого боку і з боку ОРДЛО. Відчуваю що новий мем "українські хакери" буде мати неоднозначний зміст.
В общем, озабоченность иностранных корреспонедентов можно понять. Теперь журналиста, который находится на оккупированной территории и плохо знает язык, чей телефон и е-мейл доступен любому, легко заманить в безлюдное место, ограбить или в "воспитательных целях" избить, чтобы не писал того, что не понравится кому-то. И раньше-то это было несложно, а теперь даже напрягаться не нужно.
Теперь также несложно звонить и говорить всякие гадости журналистам украинским - сайт "Миротворец" доступен по обе стороны линии фронта, так что теперь жители ОРДЛО могут кричать им в трубку про фашистов и карателей, а жители оставшейся части Украины - про зраду и коллаборационизм. Угрозы уже поступают, но и это не все печальные последствия к которым привела публикация "миротворцев".
Очевидно, что зарубежные корреспонденты в похвалах Геращенко увидели факт одобрения преступления со стороны государства - даже если учесть, что государство Украина и Геращенко не тождественные понятия. Но если депутат торжествует, рассказывая о пользе публикации персональных данных, то может быть какому-то другому депутату придет в голову рубить руки на площади за неправильно снятые кадры или недостаточно патриотичные статьи? И другие представители государства поддержат и одобрят такой план? Война же все спишет.
Фото: pressemblem.ch
