Закон про язык или мовосрач
Очередным поводом для публичных выяснений отношений в фейсбуке для людей, работающих языком, стало появление сразу трех законопроектов о государственном языке . Какой-то из них, по идее, должен заменить тот самый, одиозный, закон Кивалова-Колесниченко, который сейчас рассматривается Конституционным судом.
Законопроекты не устроили многих, многими же были горячо поддержаны, заявления были громкими и обидными для обеих сторон. «Детектор медиа» выбрал самые конструктивные и взвешенные высказывания участников дискуссии.
Отже, існує три проекти законів про державну мову. Тепер в комітеті ми спробуємо швидко прийти до компромісу і запропонувати залу адекватний проект. Усі три закони патріотичні. Серед авторів одного Ярослав Лесюк, Ігор Васюник , Oleg Medunitsya та ще понад 30 депутатів, серед авторів другого Андрій Іллєнко , Марія Матіос, автор цього посту і ще ряд депутатів ,а третій подали Iryna Podolyak , Ганна Гопко, Леонід Ємець ,Oksana Syroyid , Sergey Vysotsky та інші. Деякі колеги підписали декілька проектів. Усі проекти патріотичні,всі потребують доопрацювання. Це і буде зроблено у нас в комітеті найближчим часом. Конфліктної ситуації між авторськими колективами немає і не буде. Суперечливі моменти стосуються регулювання медіа, культури,книговидання,вживання комп'ютерних програм. Є повне розуміння підходів до вживання державної мови державними службовцями,органами і у стосунках з ними. У одному з законів регулюється і вживання мов меншин,авторський колектив іншого завершує підготовку окремого закону,який це регулюватиме. Усі закони готувалися у тісній співпраці з науковцями. Нам важливо зробити закон дієвий,демократичний,такий,який підтримає більшість українців і міжнародні організації. Ми це зробимо.
Анжеліка Рудницька:
Проєкт #ЗаконПроМову5670 сьогодні був долучений до розгляду в Верховній Раді України. На цей закон свідоме українське товариство чекало з моменту набрання чинности сумнозвісного «закону Ка-Ка», тож ми не маємо жодного права на помилку, відтак і на допущення будь-яких профанацій з метою знищити Закон у зародку. І кожен підпис петиції на його подальшу підтримку є маленьким кроком до створення великих перешкод загальновідомій ворожій орді, яка розпочинає свій черговий наступ на українство, а отже, власне на Україну.
З проекту закону 5670: "мовний інспектор має право
безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;"
Молодці, добре придумали! Крим повернуть Україні мовні інспектори, які приїдуть перевірити всі його органи і установи всіх форм власності.)))
Таке відчуття, що ці законопроекти вигадані з якоюсь іншою метою, ніж захист державної мови. Можливо один з них стане інструментом шантажу при обговоренні повернення захопленої частини Донбасу до легітимного стану, тобто до України?
А что если вместо штрафов за русский язык, ввести доплату за украинский? Така собi державна мотиваційна програма. Прикольно же.
Сочинил песню на украинском – получи гонорар из бюджета – 100 тыщ гривен. Перевёл добровольно весь контент компании на государственный язык – освобождаешься от налогов.
Бабушкам под подъездом за сплетни на мове назначить прибавку к пенсии. Популярным блогерам за посты на украинском – государственные премии.
Украиномовное меню в ресторане обеспечивает собственнику капитальный ремонт кухни за счет жилкомсервиса.
А первый же харьковский маршруточник, который произнесет фразу "наступна зупынка" получает звание народного героя.
Я серьезно. Отличный мовний проект. Эффективность – 120%. Полная реализация – год.
Лишних денег, кстати, не требуется – затраты примерно те же, что и на легион языковых инспекторов.
Ты должен отказаться от этого языка – на нем говорят во вражеской стране. Да, у нас тоже на нем говорят, но это историческая ошибка, и ее надо исправить. Перейти на другой язык нетрудно, было бы желание. Мы должны сплотиться вокруг одного языка и спасти государство, оно превыше всего.
Ты должен отказаться от этой веры – ее исповедуют во вражеской стране. Да, у нас тоже ее исповедуют, но это историческая ошибка, и ее надо исправить. Перейти в другую веру нетрудно, чистая формальность. Мы должны сплотиться вокруг одной веры и спасти государство, оно превыше всего.
Ты должен отказаться от этой внешности – похожие на тебя люди живут во вражеской стране. Да, у нас тоже есть такие, но это историческая ошибка, и ее надо исправить. Поменять внешность нетрудно, сейчас действуют скидки. Мы должны сплотиться вокруг одного фенотипа и спасти государство, оно превыше всего.
Да, ты теперь говоришь по-нашему, но все-таки с ошибками и с акцентом. Конечно, ты уже молишься по-нашему, но как-то недостаточно искренне. Мы видим, ты перекрасил волосы, сделал пластическую операцию и выглядишь как бы по-нашему, но очень уж неестественно.
Мы должны спасти государство, оно превыше всего.
Такому, как ты, в нем места нет.
Деякі питання вчорашньої дискусії про мову.
- Чому будь-яка дія, що сприяє розширенню прав української мови, трактується як прояв націоналізму (іноді печерного, іноді зоологічного, іноді безглуздо-державного – як пощастить), а будь-яка дія, що стосується захисту прав російської мови в Україні, як прояв націоналізму не кваліфікується? Російська мова – позанаціональна, наддержавна, загальнолюдська, універсальна? Українська – етнічно окреслена, локальна і географічно обмежена?
- Чому право на українську в Україні дуже часто супроводжується риторикою культурної поразки та збіднення, натомість право на російську в певних колах вважається цінністю універсальною, автоматичною і такою, що забезпечує так званий "культурний рівень"? Наскільки це відповідає реальності, беручи до уваги той факт, що україномовні люди тією чи іншою мірою є білінґвами (знають, розуміють, читають російською), тоді як люди російськомовні вельми часто української не знають достатньою мірою навіть для ведення дискусії в соцмережах?
- Чому вимоги російськомовних щодо своїх прав завжди формулюються відверто проросійськими політиками і ніколи не отримують підтримки в програмах інших політиків?
- Чи можливе розширення прав української мови без звуження прав російської мови в Україні і якщо можливе, то яким чином?
- Як знайти баланс між державною протекцією та промоцією української мови та правом мільйонів людей на використання російської мови? І чи можливий такий баланс? А якщо можливий, то як?
- Чому пропоноване титрування/дублювання українською мовою російськомовного інформаційного продукту у двох запропонованих варіантах закону вважається не актом омріяного багатьма громадянами білінгвізму/двомовності, а зазіханням на права російськомовних і "викоріненню" російської?
Я вважаю, що "мовне питання" слід виносити в публічний простір якомога менше і якомога обережніше - бо немає кращого способу негайно розсварити між собою патріотів України, які однаково палко (готовий припустити це апріорі) вболівають за нашу державу, але дуже по-різному бачать ціле української нації та способи її подальшого зміцнення.
Загалом я переконаний, що розв'язати "мовне питання" в будь-якій дискусії, просто зараз, принципово неможливо, а прагнення такого негайного розв'язання є по своїй суті руйнівним.
Поясню, чому.
Коли патріоти України сперечаються з приводу співвідношення в Україні української мови та інших мов (насамперед російської), їм йдеться не про що інше, як про співвідношення етнічної та політичної складової в українській нації. Але це питання взагалі не має теоретичного розв'язання. Співвідношення етнічної та політичної складової будь-якої нації - це динамічний культурний процес, який живе і триває стільки, скільки живе нація.
Головне, що нам потрібно - це чути у цьому процесі одне одного, і не повбивати одне одного за те, що хтось інший бачить ціле української нації не так, як його бачить цей конкретний патріот зі своїми однодумцями.
Патріотизм може і має бути нашою спільною цінністю, про яку в жодному разі не слід забувати. Всі розбіжності щодо співвідношення мов у різних сферах українського життя слід обговорювати лише на цьому спільному грунті. А монополії на патріотизм (і його конкретне розуміння) не має ні одна сторона, ні інша.
Скажу більше: з огляду на сказане, найбільш неконструктивна позиція у майбутніх дискусіях - це саме прагнення розв'язати "мовне питання" в Україні одним законом раз і назавжди. Ідея "die Endlösung der Sprachenfrage" ("Остаточного розв'язання мовного питання") насправді є, на свій кшталт, не менш руйнівною та шкідливою, ніж сумнозвісна ідея "Остаточного розв'язання єврейського питання" (die Endlösung der Judenfrage) - саме тому, що будь-яке "остаточне розв'язання" завжди (а) робиться силою, (б) призводить до насильства, і (в) все одно не приводить до бажаного результату.
Російська імперія теж свого часу прагнула "остаточно розв'язати" питання української мови. І хіба це їй вдалося?
І хіба її невдача у цьому прагненні нас нічого не навчила?
Мудрості та терпіння нам всім.
Фото: facebook.com/Ukr.Sprawa
