«Вони перемогли в усіх сенсах». Соломія Вітвіцька – про психологічні складнощі у спілкуванні з ветеранами АТО та їх подолання
«Люди з необмеженими можливостями» – саме так, переграючи популярне до певного часу визначення людей з інвалідністю («особи з обмеженими можливостями»), говорять про своїх героїв організатори проекту «Переможці» – «1+1» (ТСН) та Viva! Ветерани АТО, які втратили частини тіла на війні, та українські паралімпійці у спеціальній фотосесії Олександра Мордерера та Тетяни Рубльової стають справжніми моделями: ще більш мужніми, сильними, красивими. З цих світлин утворюється величезна мультимедійна виставка, історії цих людей складають спеціальний випуск журналу Viva! і, зрештою, на їхнє протезування та психологічну реабілітацію спрямовуються кошти меценатів.
Переможці - герої з необмеженими можливостями
Виставка проекту «Переможці» днями відкрилася в Києві вже вдруге (вперше вона проходила торік). Як і рік тому, куратором виставки стала телеведуча Соломія Вітвіцька. І це був справжній майстер-клас – як перетворити цілком офіціозне дійство з фанфарами та довжелезним списком «вдячностей» у зворушливе сімейне свято.
Куратор проекту Соломія Вітвіцька протягом усього вечора навіть не присіла, а після завершення церемонії ще довго фотографувалася з усіми охочими, спілкувалася з героями проекту
Для найдорожчих гостей виставки - місця в партері
З зіркових гостей - Марічка Падалка
Святослав Вакарчук, як не намагався сховатися серед багаточисленних гостей, все одно потрапив у центр уваги
Арсен Мірзоян та Тоня Матвієнко
Амадор Лопес (ліворуч)
Лідія Таран також завітала
Була на церемонії й Алла Мазур
«Вони переможці над ворогом, переможці над собою, у спорті, над обставинами. Вони переможці в усіх сенсах», – на початку презентації наголосила Вітвіцька. А потім протягом вечора поіменно називала героїв проекту, переповідала телефонні розмови з ними, жартувала, що деякі з них тепер справжні зірки та можуть «перебирати» дівчат, з інтонаціями доброї виховательки дитсадка закликала ветеранів АТО підійматися на сцену: «Сашко, ти ж завжди усюди перший, ну чого ти баришся, підходь скоріше!».
Розвідник Олександр Бабченко на сцені...
...та в кадрі проекту
"Морський котик" Володимир Воропай у житті...
...та в експозиції
«Дня нас, глянцевого журналу, дуже велика честь писати про наших переможців, про наших героїв, – розповіла про перший та другий спецвипуск глянцю головний редактор Viva! Іванна Слабошпицька. – Тому в журналі – 15 дивовижних історій про людей, які були на війні і повернулися звідти зовсім іншими людьми. І ці історії надзвичайно надихаючі. Також до проекту ми долучили наших паралімпійців, які своїм життям, своїми перемогами також нас надихають».
Іванна Слабошпицька
Вітвіцька й тут додала «свійськості»: зауважила, що за часи існування проекту «Переможці» українська мова Іванни стає дедалі вишуканішою.
Соломія Вітвіцька та засновник проекту "Серце воїна" Роман Торговицький, який розповів присутнім притчу про воїна, котрий не витримав неприйняття батьками його інвалідності
Засновник Центру AXIOS Андрій Мацола зізнався - шкодує, що приєднався до проекту "Переможці" так пізно - на другому сезоні. "Але ми візьмемо учать у третіх "Переможцях"", - впевнено сказав він. Незважаючи на те, що за зізнанням Вітвіцької, над третьою серією проекту вони навіть не думали.
Загалом, навіть офіційні промови меценатів та бізнесменів цього вечора не лунали як чергові та формальні. В перервах між ними – невеличкі розповіді самих бійців, вручення учасникам проекту сертифікатів на протезування, лікування, відпочинок. До того ж, до презентації долучилися й співаки: Женя Галич та Арсен Мірзоян виконали зі сцени власні пісні. Світлана Тарабарова взяла на себе відповідальність виконати гімн України, який підхопили усі, хто був на сцені та в залі.
Женя Галич виконав хіт групи O.Torvald "Наші люди всюди"
Глядачі підхопили приспів: "UA, UA, UA,UA..."
«Коли ми починали працювати над цим проектом майже два роки тому, ми не сподівалися на такий успіх, – зізнається генеральний директор «1+1 Медіа» Олександр Ткаченко. – І для нас це дуже важливо. Ми спілкуємося і підтримуємо людей з надзвичайними, особливими можливостями. Тому що ця віра, яка є в них, необхідна нам усім. Віра в те, що ми всі разом переможемо».
Для розуміння масштабу проекту скажемо, що навіть перша його серія вийшла далеко за рамки мультимедійної виставки, хоча й самі фотографії побачили в 15 країнах світу – що вже неабияке досягнення.
Мовою цифр, в результаті першої частини проекту чотири ветерани АТО отримали спортивні протези (деякі з них потім навіть у марафоні брали участь), семеро українських протезистів рушили за кордон переймати досвід колег, було організовано близько 200 мандрівок для ветеранів АТО, волонтерів та їх сімей. З рештою, семеро учасників одружилися під час проекту.
«Як ви обираєте героїв?» – запитали ми в Соломії Вітвіцької, спостерігаючи, як радо вона обіймається та фотографується з усіма «Переможцями».
– Ми не обираємо. Ми не маємо такої мети. Взагалі, у нас все відбувається дуже магічно-випадково, якщо можна так сказати. Хтось з цих героїв – наші знайомі, знайомі знайомих. З кимось зустрічаються наші кореспонденти, з кимось – ми зустрічаємося у шпиталі. Буває, що волонтери нам когось підказують. Таким чином все і відбувається. І немає ніякого кастингу чи чогось подібного. Звісно, тут питання ще й в тому, хто погодиться брати участь, адже це ж треба позувати для фотографа, давати інтерв’ю. І, звісно, це власне рішення кожного з них.
– А багато тих, хто відмовляється?
– Скажімо так: є такі, хто відмовляється. Але є й такі, яких ми переконуємо.
– В нашій країні довгий час не було культури спілкування з людьми з інвалідністю. Буває, що навіть не знаєш, як поводитися в розмові з ними: звертати увагу на особливості, чи намагатися «не бачити» цього. У вас був психологічний бар’єр на початку цього проекту?
– Я довго їздила в АТО, коли ми організовували концерти, і потім в шпиталі бачилася з тими ж хлопцями, з якими знайомилася на фронті. І спочатку для мене це було складно психологічно, навіть був певний розсинхрон. Адже я пам’ятаю, як ми намагалися там підтримати їх бойовий дух, вони були захисниками – мужніми, сильними, а тут вони в шпиталі: хтось без руки, хтось без ноги. І я розуміла, що це війна, і це – ось такі її результати. Але потім, коли проводиш з цими людьми час, багато спілкуєшся, то вже не звертаєш уваги на ці дрібниці. Головне – людина. І тому я вважаю, що термін «людина з інвалідністю» – найправильніший. Людина тут – на першому місці. І ці люди, «переможці», деколи набагато оптимістичніші, сильніші, ніж люди з руками і ногами.
– Я правильно відчуваю: вони не терплять, коли їх жаліють?
– Так, вони кажуть, що жалість їх робить слабкими, і вони робляться лінивими. Тобто більшість з них розуміють, що потрібно працювати, і що саме від них багато залежить, від їхньої роботи над собою.
Вже незабаром виставка «Переможці -2» рушить до Дніпра, а далі – іншими містами, де її відвідувачі зможуть помилуватися світлинами сильних духом людей та зробити свій невеликий внесок у справу протезування та психологічної реабілітації ветеранів АТО.
Фото: Віталій Носач
