Перший день «Євробачення». Суб’єктивні враження
Нарешті дійшла за своєю акредитацією. По дорозі в МВЦ оцінила, що ситуація щогодини змінюється. Ще кілька днів тому біля метро асфальтували дорогу і фарбували міст. Сьогодні досіяли газони, садять квіти, закладають перші клумби. Один із виходів метро досі ремонтують. Будівлю-привид намагаються прикрити білим полотном.
У Київ приїхали перші делегації, навколо МВЦ багато іноземців. Їм на щойно засіяні газони наплювати. Є важливіші речі, хоча б перші прес-конференції артистів.
Я сиджу в прес-центрі в МВЦ дещо в шоці. Для мене стало відкриттям дня, що сцену я, як і сотні акредитованих журналістів зі всіх країн світу, мали нагоду побачити лише минулого тижня. Акредитовані журналісти не мають доступу до сцени, зможуть побачити її унікальність лише з екрану. Іноземців чомусь це не дивує. Що у мене викликало ще більший шок. Адже приїхати звідкись з Ізраїлю, щоб посидіти у прес-центрі і на прес-конференції, які транслюються у Фейсбук, мені б не було весело.
Отож, до напівпорожнього прес-центру звідкись із-за стіни доносяться мелодії з репетицій. І це треба вважати круто, що хоч так я чую учасників Євробачення. Ну і ще у прес-центрі на екранах крутять щось на зразок репетицій.
Тішить, що у прес-центрі гарні комп’ютери, переноски і кабелі, які після конкурсу дістануться НСТУ.
Вай-фай я не посилила, він чомусь у мене хвилями, через що не вдається навіть запостити фото через смартфон. Тож те, що роутери дістануться НСТУ, я не радію. Але може я у цьому випадку лузер-виняток.
До речі, у прес-центрі журналісти уже встигли позаймати місця і вважають, що ці місця мають бути за ними до 13 травня. Тож хто пізно прийшов, сидітиме десь у кутку і без стаціонарного комп’ютера. Свої ноути вітаються, розеток, сподіваюся, вистачить усім 1500 акредитованим.
На сьогодні акредитовано 1358 журналістів з усього світу. Та їх поки не видно на робочих місцях, на конференції ходить максимум 20-30 журналістів, у прес-центрі постійно щось жують ще до 100 журналістів.
Я, мабуть, більше часу проводитиму вдома чи в редакції. По-перше, не дуже комфортно щось писати, а особливо розшифровувати, коли у тебе за спиною хтось упродовж півгодини замовляє бургери на всю делегацію. По-друге, стаціонарні компи можуть бути зайняті, а зі своїм ноутом їздити в метро не дуже хочеться. По-третє, всі прес-конференції транслюють у Фейсбук, є група волонтерів, які після кожної зустрічі пишуть новини, тож легко бути в курсі справ у будь-якому кутку. У МВЦ можна приходити потусити і зібрати інформацію, яку не транслюють.
До речі, як мені сказали, зі всіх країн-гостей найбільше журналістів акредитували з Росії – 70 осіб. Скільки їх приїхало, чим саме цікавляться, якщо Росія відмовилася транслювати конкурс та ігноруватиме його у всіх ЗМІ, попитаю і напишу пізніше.
Враження - 2. На другі репетиції пустять журналістів. Ура! У прес-центрі є чарівна стійка, де все знають, а що не знають, запитують у знаючих.
Я отримала свій номер акредитаційного бейджу – 1237.
По ньому мені видали торбинку, запаковану як панчохи. Дівчата на рецепшені кажуть, що не в мене одної такі асоціації.
Диск австрійського учасника – Натана Трента. Єдиний артист, якого у першу чергу знатиме вся преса.
І ще, увага, проїзний на метро, трамвай, тролейбус та автобус. Проїзний з логотипом «Євробачення». Чи їх закуповували, чи Міськрада заспонсорувала, дівчата на рецепшені не знають.
Загалом, дівчата на рецепшені дуже милі і розумні. 5 хвилин мені шукали інформацію, як краще добратися у «Парковий» в «Євроклуб». Врешті порахували, що найкраще буде до метро «Арсенальна».
Поки я це писала, дівчата з рецепшену переслали сьогоднішні новини «Євробачення» і handbook, де є по днях і по годинах розписані всі події.
Німецькі журналісти попросили піти зі стійки, щоб там сфотографуватися, і пройшло півконференції якогось учасника.
Дякувати Богу, моє перше «Євробачення» в Україні. Десь на Мальті я б бахнулася від незнання всіх правил і умов.
Фото: Ольга Жук
