«Євробачення-2017»: їсти, танцювати, працювати

«Станція Лівобережна. Місце проведення Євробачення» – оголошують зупинку в метро. Пасажири, які часто бувають на станції метро «Лівобережна», при виході з платформи відразу помічають: «О,  двері вставили». Днями один із виходів метро відкрили після капітального ремонту і досі щось оновлюють. Мене двері не здивували, а от група поліцейських кидається у вічі. Як пояснив один із них: «У нас війна, мусимо дбати про безпеку».  Далі по дорозі у Міжнародний виставковий центр – місце проведення «Євробачення-2017» я не могла стримати захоплення від ідеального асфальту. Хрещатик може позаздрити лівому берегу Дніпра.

Як і тиждень тому, помічаю дівчат, які крутяться біля клумби, розміщеної на схилі вздовж дороги. Мають час і натхнення, щоб до першого півфіналу, який відбудеться 9 травня, досадити клумбу.

Автодорожники значно швидші за ландшафтних дизайнерів. Вони встигли не тільки асфальт покласти, міст пофарбувати, а вже й блоки та огорожу привезли, якими будуть перекривати вул. Микольсько-Слобідьку.

«До заднього місця мені ваше Євробачення», – жінка кричить в істериці у вічі охороні. Її не пропускають пройти вздовж обгородженого МВЦ до Дніпра. Сьогодні з’явилася ще одна огорожа та охоронці, які пропускають по бейджу «Євробачення», з паспортом або свідоцтвом про народження. Люди щосили обурюються і не стримують емоцій.

Охорона дещо нелогічно працює на території біля МВЦ. З одної сторони (біля супермаркету) перевіряє документи чи пропуск, з іншого боку (недалеко від заправки) можна проходити кому не ліньки. «Всі питання до нашого начальства. Що нам сказали робити, те і виконуємо», –не можуть аргументувати своїх дій поліцейські.

Нарешті я дійшла до пропускного пункту до МВЦ. Цього разу біля охоронців працює волонтерка, яка добре володіє англійською і може іноземцям чітко пояснити, де і що знаходиться та куди пройти.

У фойє біля прес-центру смачно пахне їжею. Тут облаштували кафе з наїдками. Дівчата не розуміють, навіщо я замість того, щоб замовляти, фотографую вінегрет, картоплю, овочі. Кажуть, що за день досить багато іде їжі, та скільки саме – секрет. Ціни досить лояльні, майже як у студентській їдальні: борщ – 15 грн, відбивна – 20-35 грн, салати – 12-30 грн, кава – 10-20 грн, десерти – 12-30 грн. До дівчат постійно вишиковується черга з журналістів та членів делегацій. Столики майже всі зайняті. Меню ніхто, крім мене, не цікавиться. Ще б пак, де в Європі можна попити каву за 10 грн.?

У прес-центрі та зоні для делегацій є ще два буфети. Ось тут краще кілька разів подумати, перед тим як купувати шоколадку за 80 грн чи салат за 100 грн. Біля стійки оголошення, що алкогольні напої вживати поза МВЦ.

Помічаю, що в інфоцентрі ще досі більшість прес-пакунків чекають на своїх господарів на поличках у стелажах. А це означає, що або журналісти не знають про них, або ще не почали працювати у прес-центрі.

Життя для преси упродовж 4-6 травня – хоч розірвися. Можна з ранку до вечора бути присутнім на других за ліком репетиціях конкурсантів. 6 травня артисти виходили на сцену в костюмах, виступали з графікою, спецефектами.

На репетиції могли потрапити фани та гості «Євробачення-2017». Як пояснив один із охоронців сцени, 6 травня – Family day, коли в одному з секторів можуть бути присутні родичі підрядників, які працюють на конкурсі.

У спостереженні за репетиціями є багато вигоди. Можна фотографувати, знімати відео, робити селфі, спостерігати, як їздять по рейках і літають під дахом камери, ходити туди-сюди, жувати батончики, слухати, як працюють режисери шоу, керуючи, коли артисту починати.

Мене особисто вразили хлопці, які після кожного виконання пісні вибігали на сцену і за лічені секунди протирали її швабрами. Якщо за день 13 конкурсантів мають репетиції, які мінімум тричі співають свій шедевр, то прибиральники вибігають на сцену мінімум 39 разів.

За день на репетиціях і в прес-центрі я почула, як десяток журналістів зі щирими усмішками різними мовами у репортажах і блогах сказали: «Вітання з Києва!» Кращого піар-ходу Україні, аніж виграти «Євробачення» і запросити в гості 1550 журналістів зі всього світу, годі придумати.

Хтось із журналістів просить у колег поради, чи купувати квиток у фан-зону. Відомо, що журналісти під час двох півфіналів і фіналу працюватимуть у прес-центрі і бачитимуть шоу з екранів. «Не рекомендував би. Тільки подумай, чи ти зможеш 5,5 годин простояти на одному місці, без можливості вийти у туалет. Треба ж за 2 години до прямого ефіру зайти у зал», – відмовляють бажаючого.   

Журналісти і фани із захопленням, як я на новий асфальт біля метро, дивляться на кожного конкурсанта. Голосно аплодують, підтанцьовують, вигукують: «Молодці!» Фотографи нон-стоп стоять на стільцях, щоб відзняти всі деталі на сцені. Ми бачимо, як білоруський гурт NaviBand графікою передає зміст пісні «Історія мого життя». Фотографуємо вогні в кінці виступу ізраїльського конкурсанта Імрі Зіва.

Репетиція виступу NaviBand 

Виступ представників Хорватії

Виступ Ізраїлю

Мальта працює

Керівник з безпеки

Журналісти і фани спілкуються між собою рідними мовами– поруч чути іспанську, італійську, китайську, німецьку… А загалом, робоча мова «Євробачення» – англійська. Тож порозумітися у різноманітті можна.

Паралельно одна за одною відбуваються прес-конференції, де артисти а капела виконують свої пісні, нахвалюють українську кухню і роблять компліменти Україні. Співачка Міруна Манеску з гурту Timebelle (Швейцарія) зізналася, що обожнює борщ і назвала себе борщезалежною. У номері конкурсанта з Хорватії Жака Худека використовується графіка з соняхами і синім небом. «Я лише під час репетиції зрозумів, що кольори моєї постановки ідентичні вашому прапору. Мене це дуже приємно вразило», – сміється Жак Худек.

У прес-центрі пересікаються з подругою, яка працює волонтером у прес-службі «Євробачення». «Подивися, скільки тут чоловіків-журналістів. У нас на журфаці самі дівчата навчаються, у редакціях теж в основному журналістки. А в Європі – це чоловіча професія», – підкреслила подруга і додала, що тут є журналісти, для яких це 10-15-ий конкурс. Вони знають всіх цьогорічних виконавців, стежать за переможцями попередніх років. Це справжні фахівці з «Євробачення». Я додаю, що більшість чоловіків старшого віку, далеко не студенти. В Україні часто ведеться, що у редакції про «Євробачення» дають писати наймолодшим. А ще серед іноземних журналістів є люди з обмеженими можливостями на візку і сліпі. Вони у супроводі колег чи волонтерів ходять на прес-конференції, працюють у прес-центрі, танцюють на репетиціях. І це справжнє різноманіття, яке я особисто святкую!

На прощання робимо висновки: якщо Україна – це Європа, тоді ми до заслуженого відпочинку залишимося у професії і не шукатимемо інших сфер, де краще оплачують працю. Що журналісти, які працюють на «Євробаченні», такі ж профі, як і ті, які живуть політикою. Що не залежно від стану здоров’я можна жити повноцінно та їздити у відрядження на пісенні конкурси на другий кінець світу. А ще рано чи пізно у журналістиці має відбутися гендерна рівність і поруч з нами у редакціях працюватимуть чоловіки, як у ці дні на «Євробаченні-2017».

Фото: Ольга Жук