Роздуми Олександра Загородного про «емоційну» журналістику та «серіальні» експерименти ТСН
Протягом тижня в ефірі ТСН глядачі каналу «1+1» мали змогу стежити за історією двох хлопців з Вінниці, які наважилися підкорити Говерлу. Здається, нічого особливого в цьому немає, якщо не брати до уваги той факт, що один із друзів — Юрій Младзяновський — з дитинства хворий на церебральний параліч та прикутий до візка. Спортсмен, атлет Євген Савін в якийсь момент вирішив здійснити мрію друга та звернувся по допомогу до команди ТСН — йому була потрібна інформаційна підтримка, аби знайти тих, хто візьметься розробити для такої непростої подорожі спеціальне обладнання. Медійники вирішили надати суттєвішу допомогу: з логістикою, транспортом та виготовленням обладнання. В результаті історія вилилася в тижневий цикл сюжетів, автором яких є спецкор ТСН Олександр Загородний.
«Ми спочатку почали обдзвонювати якісь фірми, а потім я просто згадав, що у мене є друзі, в яких є інші друзі, які займаються такими питаннями, — розповів ДМ журналіст про те, як у результаті вдалося знайти людей, котрі виготовлять необхідне спорядження абсолютно безкоштовно. — Взагалі, в цьому проекті особисто для мене було чимало відкриттів. По-перше, що існує така дружба — абсолютно щира! Друге відкриття — що є такі люди, які можуть допомагати без будь-якої вигоди. Коли ми почали розмовляти з хлопцями з „Аероса“ (компанії з виготовлення спортивних дельтапланів. — ДМ), ніяк не могли дійти до розмови про ціну. Але ж інші фірми називали дуже серйозні суми, і ми навіть замислювалися, чи зможе „1+1“ все це потягнути. А потім з’ясувалося, що хлопці зроблять обладнання безкоштовно. Третє відкриття в тому, що майже не існує нездійснених мрій. Якщо є ідея — ти її досягнеш. Ну що, здавалося б, може бути складніше, ніж Гоші, у якого ДЦП, який не ходить, забратися на Говерлу? Він просто поставив мету. І він це зробив! І Женя, який знав, що ніхто ще такого не робив, сказав: „Я це зроблю!“»
Женя та Гоша дійсно це зробили, а ТСН, у свою чергу, випустив кілька сюжетів про них: емоційних, зворушливих. Та, коли витираєш сльози розчулення, нема-нема, та й виникає питання щодо стилю та форми подачі історії саме в новинній програмі. Про деякі морально-етичні питання в журналістиці ми поговорили з автором цих сюжетів Олександром Загородним та з’ясували, що наразі в ТСН — час великих експериментів.
— Олександре, за цими сюжетами неможливо не помітити, що діяльність їхніх авторів далеко розширилася за межі звичного переповідання історії: ви взялися допомагати, впливати на хід подій. З цього виникає запитання: що таке для вас сучасна журналістика?
— Інформаційна журналістика зараз дуже розвинута: інформації багато, вона надходить із різних джерел. І от уже років сім-десять для мене не стоїть завдання розказати все про новину — тому що є десятки джерел, звідки кожна людина може почерпнути цю інформацію, якщо це не ексклюзив, звичайно. Останнім часом у мене є бажання не стільки викласти фактаж, як передати атмосферу події. Раніше базовим набором для кожного журналіста були запитання: «Хто? Що? Де? Коли?». Максимум, що ти ще міг — додати якусь родзиночку. Тепер цього замало. Ми маємо показати, як усе це відбувалося, що люди в цей момент думали, що вони відчували, як переживали.
Уявіть, як би цю новину давало інформагенство. Це були б два рядочки: «Один друг виніс хворого на ДЦП друга на Говерлу. Рекорд стався такого-то числа о такій-то годині». Все! Але ж не в цьому новина! Вона в тому, щоб показати, як хлопці цього хотіли, як вони готувалися, не маючи ані мільйонних статків за плечима, ані спонсорів. У них просто була ідея!
— Коли ви тільки взялися за цю тему, вже від початку планували таку кількість сюжетів?
— Ні, ми думали, що їх буде менше, ми не мали в планах робити таку розгорнуту історію. Але, насправді, ТСН зараз експериментує. Ми намагаємося робити більше таких от «серіалів». Поки що ми тільки вчимося це робити, і в нашому творчому колективі, який працював над цією історією, навіть були непорозуміння та невеликі сварки.
— З якого приводу сварилися?
— Це були питання щодо того, як подавати історію. Все-таки ми працюємо в новинах, і працюємо дуже довго (я — вже майже 20 років!), і є якась традиція, звичка, як подавати новини. А тут треба по-інакшому: потягнути інтригу, трішечки по-серіальному це зробити. Мені було складно, бо я імпульсивна людина і завжди хочу видати всю інформацію одразу. Тепер думаю, що, можливо, таки треба було тягнути інтригу, як ми це зробили. Виходить, що глядачі тиждень «прожили» з Женею та Гошею, звикли до них, зрозуміли всі їхні проблеми. І коли був уже останній сюжет, вони дивилися не на якихось двох невідомих хлопців, а вже на людей, яких добре знають, про майже рідних. Це така нова форма подачі історії. І ми ще подивимося на рейтинги, наскільки вона вигідна, наскільки добре її сприймав глядач. Тому що все це для нас ще нове. Але сама історія хороша, і люди хороші, і я не шкодую, що взявся за неї.
— Ви дуже емоційно розповідаєте про цих героїв, й в ефірі також. Як вам здається, чи не повинен журналіст відсторонюватися від історії? От як лікарі, які не мають співчувати пацієнтові.
— Мабуть, у багатьох випадках треба відсторонюватися. Мені інколи навіть закидали, що я занадто емоційний у своїх сюжетах. Але, розумієте, я ж не роблю сюжети про такі речі, до яких мені абсолютно байдуже. Й ця історія мене зачепила за живе. Я не можу розповідати про це рівним спокійним голосом. Я так не вмію! От мені кажуть, що я їду на фронт і дуже емоційно розповідаю про бої, про поранених, про розтерзану українську землю... Але то наша земля! Це моя країна! Як я можу говорити спокійно? Це все одно, як казати, що ми завжди маємо бути толерантними і ввічливими. Це дійсно так, якщо ти просто спілкуєшся з людиною. А якщо якийсь негідник ображає твою маму, б’є твою доньку, ти будеш казати «вибачте, пробачте»? Просто є такі речі, які дійсно зачіпають. Таке в нас зараз життя: дуже багато несправедливості, людського горя, і на цьому фоні все ж таки стається дуже багато хорошого — всі ці речі примушують бути небайдужими. Кажуть, зараз з’являються роботи для написання інформаційних заміток. Якщо ми будемо працювати відсторонено, з «холодним носом», як тоді від них відрізнятимемося?
Історію з походом двох друзів на Говерлу внесли до Національного реєстру рекордів Книги рекордів. А саме нагородження теж показали в прямому ефірі ТСН.
«Це безпрецедентний випадок. Було багато ситуацій у світі, коли друг ніс друга на плечах. Але у всіх випадках люди рухалися донизу — це були рятувальні операції. Євген та Юрій стали першими, хто таким чином ішов вгору — від базового табору і до самої вершини», — зазначив експерт Національного реєстру рекордів Віталій Зорін, нагороджуючи дипломами героїв сюжетів, команду ТСН та компанію, що виготовляла спорядження.
Фото: прес-служба «1+1»