Зоя Казанжи: «Життя завжди дає кожному з нас шанси»
Журналістка тй колишня держчиновниця Зоя Казанжи у своєму фейсбуку доволі часто пише короткі оповідання — про жінок, про любов, про стосунки між людьми — про життя. 2014 року частина цих фейсбук-нарисів уже вийшла книжкою «Якби я була», а тепер оповідання, написані з 2014 року, стали основою нової книжки журналістки «Щось таке як любов», яка виходить у вересні у Видавництві Старого Лева. Фото обкладинки з іменами всіх, хто допомагав працювати авторці над книжкою, Казанжи оприлюднила на своїй сторінці у фейсбуку:
«Детектор медіа» поспілкувався з авторкою, розпитавши про те, як створювалася книжка, чи планує Зоя роман та що було найважчим під час роботи над нею.
— Зою, як довго тривала робота над книжкою?
— Ця книжка писалася не як книжка. Це були тексти для Facebook, як і у випадку з першою книжкою «Якби я була». Практично всі тексти написані в 2016 році. Взагалі, я пишу хвилями, в мене немає якоїсь системної та спланованої роботи. Пам’ятаєте, як ото кажуть справжні письменники: «Щоранку я пишу по десять сторінок тексту для майбутньої книжки». Так от, у мене так і близько не буває. Я за день можу написати десять текстів, а потім місяць не писати нічого. Але процес обдумування триває ж весь час, звісно. Там я почула фразу, там побачила картинку, там щось згадала — і далі вже працює уява, фантазія, проекція — а як би було, якщо він сказав так, а вона відповіла таким чином, а потім було б таке…
— У збірку увійдуть тільки ті оповідання, що ви публікували на ФБ?
— І ті, що вже публікувалися на моїй сторінці в ФБ, й нові. Частина текстів видозмінена. Тому що все-таки книжка має відрізняться від постів, які писалися трохи поспіхом, під настрій.
— Який наклад книжки планується?
— Видавництво Старого Лева заявило наклад у 3 000 екземплярів.
— Чи буде російська версія?
— Книжка виходить українською мовою.
— Як би ви характеризували жанр свого письма?
— Мій давній товариш Сергій Базанов кілька років тому запропонував інший жанр — історії в стилі Facebook. Тому я практично завжди кажу, що це фейсбучні історії. Вони написані в такому темпі, яке диктує життя — динамічне, напружене, нервове. Всі ці історії об’єднані одним спільним — там немає географічно точних місць подій, немає імен, майже не вказаний вік героїв. І ці історії — про стосунки. Стосунки, які виникають між людьми, рідними по крові чи обраними одне одним. Ці історії про те, як не втратити себе, як почути і зрозуміти власні бажання, про те, що не можна зраджувати свою мрію, свої почуття, що ніколи не пізно повернутися до себе справжнього. І про те, що життя завжди дає кожному з нас шанси. Треба просто слухати, чути, не пропустити…
— Ви плануєте написати щось інше, наприклад, роман?
— Не планую. Я лінива. Мене не вистачає на великі форми. Ну і працювати ж треба, життя — воно часто матеріальне. Один видавець якось мені сказав: ото ти дивна, легше ж придумати один сюжет, а не сто, і розписувати його без кінця. Певне, що легше. Але мені подобається концентрувати на одній сторінці все людське життя. Мені так цікавіше, аніж перебирати і препарувати одних і тих же героїв на п’яти сотнях сторінок. Хоча ніколи не кажи «ніколи». Певне, колись спробую. Писання — то насолода. Сидиш собі десь на березі Атлантичного океану і витворяєш зі своїми героями все, що забажаєш. Неквапно. Але поки немає берега океану, то немає й роману.
— Що було найскладніше при роботі над книжкою?
—Нічого складного немає. Пишеш собі — і пишеш. Я не люблю потім усе збирати докупи, редагувати — правити — вичитувати… Тому я безмежно вдячна своїм книжковим ангелам, які долучилися до процесу народження текстів у вигляді книжки. Це Мар’яна Савка, Оксана Думанська, Сергій Осока. Вони самі самодостатні й самобутні письменники, тому розуміють, що таке робота з авторськими текстами. Таке шанобливе й бережливе ставлення до авторів дорогого вартує.
— Ви самі вирішили написати другу книжку — чи до вас звернулося видавництво з такою пропозицією?
— Після виходу першої книжки, через деякий час, Микола Шейко, директор Видавництва Старого Лева, сказав: «Давай, пиши другу книжку». Я подумала: «Ну сказав, чемна людина, заохотив, підтримав». Дякую йому безмежно, тому що без нього і без головного редактора Мар’яни Савки взагалі нічого б не вийшло. Але не сприйняла його слова всерйоз. А потім, ще через деякий час, Микола сказав, що книжка стоїть у планах видавництва. І сказав про дедлайн. От щоб ви не сумнівалися, я рукопис здала в ніч закінчення дедлайну.
— Коли й де відбудеться презентація книжки?
— Презентація відбудеться 15 вересня у Львівському історичному музеї, що на площі. Її модеруватиме прекрасна письменниця Лариса Денисенко. Це буде розмова про книжку, про чуття, відчуття й «так буває».
Фото: Максим Лісовий