Ольга Фреймут: «Мене дуже потягнуло на Новий канал — так сильно, що не могла собі в цьому відмовити»
В новому сезоні «Від пацанок до панянок» директором Школи леді стала Ольга Фреймут. «Детектор медіа» розпитав Ольгу про її враження від пацанок, про подальші плани та повернення на Новий канал.
— Ольго, в одному інтерв’ю ви розповіли, що бачили себе на місці керівниці Школи леді. Чи збіглися ваші очікування від проекту з тим, що ви собі уявляли?
– Я, напевно, вмію якось особливо мріяти — так, що мрії здійснюються. Колись хотіла бути обличчям L’Oreal — потім рекламувала саме той тон фарби компанії, який собі купувала в Англії в аптеці. Цей проект я також ще з Англії придивилася. І не могла навіть подумати, що буду якось до нього причетна. Він був для мене відрадою: годувала Злату, вмикала телевізор — і так у нас минали вечори. Коли Злата підросла, а в Україні з’явився «Від пацанки до панянки», для мене це було великою несподіванкою. Пам’ятаю вечір, коли реаліті вийшло на Новому каналі: вдома були моя мама, Злата, сестра. Ми увімкнули телевізор о сьомій вечора — і я собі подумала: вийде щось не те, бо в Україні немає справжніх леді, тут інакше робиться телебачення. В нас відсутні школи, де дитину можуть навчити хороших манер. Тому дуже прискіпливо дивилися цю програму. Але коли побачила початок, затягнуло. Я так щиро сміялася… І сама здивувалася: невже з’явився проект, який може викликати в мені такі емоції?! Адже завжди дивлюся телепрограму, як лікар дивиться на своїх пацієнтів.
А потім, коли вже працювала на «1+1», Аня Пагава (це була моя права рука на каналі, тепер вона поїхала до Америки) обережно так спитала: «Олю, тут дівчата з проекту «Від пацанки до панянки» цікавляться, чи хотіла б ти з ними працювати».
Я кажу: «А як? Адже працюю на іншому каналі!». Але мрія так мене заполонила, що не могла припинити про це думати. І от я опинилася в проекті «Від пацанки до панянки». Мої очікування справдилися навіть більше, ніж сподівалася. Бо думала, що буде багато постановочних сюжетів, — а я цього терпіти не можу. Навіть тексти з суфлера читати не люблю, ненавиджу працювати за сценарієм! І, дякувати Богу, з перших хвилин зрозуміла, що тут зовсім інакше. Усі дівчата-учасниці - справжні. Я пам’ятаю, як зустрілася з ними у вестибюлі будинку, де вони живуть. Як пацанки приперлися (бо сказати, що прийшли, важко). І коли одна з дівчат спитала мене, як я потрапила у «крісло директора», інша присвиснула, третя просто не могла повірити, що це я, навіть підійшла до мене роздивлятися – я зрозуміла, що все по-справжньому. І отримала величезне задоволення від зйомок.
— Наскільки трансформація, яку бачать глядачі, справжня? Враховуючи, що телебачення може залишати враження перетворення без самого перетворення.
— Може. Монтажем. Найжахливіше це видно у мейковерах, які були дуже популярні пару років тому. Брали якусь бідолаху-жіночку, робили її ще більшою бідолахою: масне волосся, жахлива сукня, важка доля у маленькій квартирці, купа дітей, чоловік покинув… А потім вели у салон краси, і звідти вона виходила така королева, з іншими поглядами на життя… Звісно, від таких проектів лише почуття відрази. Я боялася, що й тут таке може бути. А тут мейковер дуже справжній, не надуманий. Беруть дівчину з важкою долею і заселяють на три місяці без телевізора, без друзів, без горілки, без наркотиків… Уявляєте, яка ломка в людини? Це дуже корисно.
— Для неї чи для глядача?
— Для дівчини. Для тих, що вибули на початку, звісно, ефект невеликий. Але ті, хто протрималися три місяці, змінилися по-справжньому: схудли, помолодшали на вигляд, в них зникли синці під очима. В однієї дівчини навіть голос вирівнявся. Вона спочатку мало не басом розмовляла, як мужик. Тож таке випробування їм на користь.
— Може, це додатковий ризик для дівчат, що їх виймають із середовища, в якому вони живуть, на кілька місяців показують інше, благополучне життя, а потім повертають назад, де їх нікому підтримати?
— А життя не зовсім благополучне. Це не Велика Британія, де викладачі навчають хороших манер. У нас більше схоже на виправну колонію — будьмо реалістами. І цей сезон зроблений не просто про те, як стати справжньою леді, а про те, як стати справжньою пані, собою. Чому мене сюди запросили? Тому що для багатьох я, виявляється, успішна, в мене більш-менш вдалий життєвий сценарій. Упевнена, що дівчата більше не «падатимуть». У школі їм було непереливки. Вони навіть користуються лексикою зеків, коли описують своє перебування тут. Якщо б вони жили солодким життям, то повернення додому було б приводом зануритися у глибоку депресію. Натомість мають жорсткий графік, безліч уроків, дуже збалансована строга дієта… Це теж ломка. Дівчата, можливо, сумуватимуть за знімальною групою, бо вже зріднилися, за подругами-пацанками, але за школою — ні.
— Важко було працювати з пацанками? Вони справляють враження не дуже поступливих і слухняних. Ще й спілкуються з уживанням нецензурної лексики.
— Чесно вам скажу: при мені вони не матюкалися. Дуже цього боялася, бо думала, що дівчата не сприйматимуть мене серйозно. Я майже одного віку з ними (на десять років старша від більшості), не маю педагогічного досвіду. А раптом запитають: чого ти прийшла нас тут учити? Та дівчата з якимось трепетом до мене ставилися. Я настільки розчулена нашими стосунками, що, втрачаючи кожну з учениць, щотижня відчувала особисту втрату. Звісно, на бекґраунді звучали мати, і ми знімали епізод, коли дівчата не знали, що це я. Тоді була водієм машини та екстремально їх возила, доки вони мали нафарбуватися й одягнутися на побачення.
— Ви вмієте екстремально водити автівку?
— Так! Пацанка сиділа за шторкою і не бачила, хто вів машину. Ви навіть не уявляєте, які мати лунали на мою адресу. Це було так колоритно! Та при мені вони не лаялися. І, напевне, це означає, що наші стосунки склалися — що є якась дистанція, є повага до мене; може, й не повага, а співпраця і теплі родинні стосунки.
— Чи важко було повернутися на Новий канал?
— Дуже важко. Бо так раніше ніхто не робив — не заведено, напевно. І, як першопроходець, не знаю, що з цього буде. Від цього важко.
— До того ж, є судовий процес, до якого ви також причетні.
— Це дуже складно. До того ж, я забобонна, кажуть, що повертатися — погана прикмета. Маю певні задуми, і дуже захотіла знову до своєї команди. Може, я занадто довго була вагітна й мене тягнуло на якісь певні речі? Ось мене дуже потягнуло на Новий канал — так сильно, що не могла собі в цьому відмовити. На «1+1» у нас усе було дуже добре: я обожнюю Олександра Владиславовича, вважаю його найкращім керівником у світі.
— Ваш чоловік може образитися.
— Ні, він це знає, і також дуже поважає Олександра Владиславовича. Пан Ткаченко мені хороші умови пропонував, мала вести «Танці з зірками» і продовжити зйомки «Інспектора». Просто я стала багатодітною мамою і сказала Ткаченку: «Уявіть собі: у вас — троє дітей, а ви мандруєте Україною». Це дуже егоїстично, напевно, з мого боку — але я вперше у житті зробила вибір на користь сім’ї, а не кар’єри.
Це тимчасовий вибір, я не збираюся собою жертвувати, але в цих обставинах так комфортніше і правильніше для мене. А проекти, які я тепер можу робити на Новому каналі, мені цікавіші. Бо з тим «Ревізором» уже почалося щось імпресіоністичне: вже створюють підробки на мене, я — на себе, далі ще щось… Наразі втомилася від цього. Цей проект уже увійшов в історію, і конфлікт довкола нього – теж. Хочеться вже розпочати якийсь новий конфлікт. (Сміється.)
— А з командою «Ревізора» у вас залишилися хороші стосунки? Із Анною Жижею та Вікторією Бурдуковою?
— Прекрасні були і є. Ми дружимо, вечеряємо разом… Я вважаю, що Анна Жижа — найкращий редактор у світі, Віка Бурдукова — чудовий керівник. Вони — мої. Є група крові, і вона в нас спільна.
— То чому ж ви пішли?
— Але я ж прийшла! Сподіваюся попрацювати ще з цими дівчатами. Після «Пацанок», це мій пробний проект на Новому каналі, — хочу трошки перепочити. Буде новий рік — і подивимося, що далі. Наразі я фрилансер, жодному каналу не належу: захочу — піду на канал ZIK. Усяке буває.
— Але у вас особливий стан на Новому — ви ж дружина директора. Вам важко відмовити у новому проекті.
— Навпаки, це складніше. Розумію, що так усі думають, але якщо твій чоловік — Володимир Локотко, з його мегазагостреним відчуттям справедливості, то це ускладнює все. Не можу й не хочу зловживати службовим становищем чоловіка. Я ж не якась жіночка, яка вела на регіональному каналі погоду, а тепер кажу: «Ти мій чоловік, давай буду вести всі проекти». Звісно, ми часто жартуємо, кажу йому: «Давай зробимо «Фрейм-ТV», і я вестиму всі програми: і ранкові, і погоду, і заставки на рекламу — все-все». Насправді, я вже десять років у кадрі, і чітко знаю, який продукт стане успішним, а який може провалитися, який цікаво робити, який – нудно, а який — складно. Мені вже не так і хочеться братися за багато речей.
— А які передачі на нашому телебаченні ви дивитеся просто так, заради задоволення?
— Дуже люблю свої проекти, хоч як би зухвало це звучало. Я фанатка «Інспектора», фанатка «Ревізора» — переглядаю їх і вважаю дуже якісними. А, головне, корисними. Але ж то не лише моя робота, це робота команди. Не скажу, що всі мої проекти були корисними. Були й перехідні, іміджеві, якщо говорити про «Голос». Однак ви ж розумієте, що не має значення, хто промовить: «Виступає Галя» – чи то Оля Фреймут, чи то Юра Горбунов... Мені подобається авторський продукт, який викликає резонанс іname="_GoBack"> змінює суспільство. І я щаслива, що вела такі програми.
Фото: прес-служба Нового каналу
