Ольга Фреймут стала казкаркою та заснувала видавництво
Сьогодні ведуча Ольга Фреймут презентувала свою першу дитячу книгу «Кажан Жан» – сорокасторінкову історію про кажана, який хотів побачити сонце. Як розповіла Фреймут, книга була написана в потязі дорогою з Риму до Соренто, – вагітна ведуча боялася літати, і витратила час у наземному транспорті на написання казки. Вона уточнила, що записала її в телефоні.
Пізніше сюжет був доопрацьований, але основну частину вона написала дуже швидко. Зараз у Фреймут у роботі ще дві книги – дитяча та доросла, про правила етикету. Книгу ілюстрував Кость Лавро, редактором виступила Інна Корнелюк, дизайнером – Галина Букша, а друкували книгу в «Новому друці». Заступниця директора друкарні Надія Квітка яскраво виступила на презентації, розхваливши вимогливість та працьовитість авторки. Наклад книжки – 3 тисячі примірників, зараз вона доступна в інтернет-книгарні Yakaboo, яка виступає ексклюзивним партнером видавництва Snowdrop, нещодавно заснованого Ольгою Фреймут. Іван Богдан, співвласник книгарні, повідомив, що тривають переговори з книжковими мережами «Читай-город» і «Буква».
Ольга Фреймут та Іван Богдан (Yakaboo)
За словами авторки, ідея книжки виникла на прохання її похресниці Габріели, яка попросила розповісти хрещену «казку про кажана» – історію, майже як в авторів «Вінні-Пуха» й «Аліси». Після написання книжки, яку Фреймут назвала казкою «для дітей і не тільки», чоловік ведучої, генеральний директор Нового каналу Володимир Локотко, став називати її «сказочницей».
Ідейна натхненниця книжки –похресниця Ольги Фреймут Габріела
На презентації казкарка розповіла, що в планах нового видавництва не лише дитяча література, а й широкий спектр україномовних книг, «які виховують гарний смак» у читача. У тому числі книга, яку сама Фреймут пише в співавторстві з Наталією Адаменко, спеціалісткою з етикету. Також видавництво планує публікацію книг українських авторів, «незаслужено забутих», як сказала Інна Корнелюк. Фреймут додала, що в першу чергу мова йде про твори письменниць, чиї книги не стали широко відомими. Зараз, за словами видавниці, ведуться пошуки «в архівах і бібліотеках».
Редакторка видавництва Інна Корнелюк розповіла, що ідея видавництва виникла спонтанно: «Оля – людина дуже творча, вона дуже любить щось створювати. І коли в неї виникла ідея створити казку, я її попереджала – це дуже складний жанр, це тільки здається, що це просто. Але вона впоралася. Так само і з видавництвом – коли вона почала шукати, до кого піти, в неї виникла думка: “Ніхто не робить такі книжки, як мені подобається”. Оля – дуже вимоглива, їй взагалі дуже мало хто може догодити. З першого погляду це здається легким божевіллям – людина не має досвіду, засновує видавництво. Вона ж – і власник, і директор. Але вона насправді дуже любить книжки – вона їх скуповує, у неї навіть є ретро-валіза для книжок, які вона купує в поїздках. І вона хоче, щоб люди більше читали. Вона хоче популяризувати українських авторів – у нас дуже багата література. Звісно, ми плануємо зробити це комерційним проектом, але сходу та й зразу в воду – так не виходить. Тобто ми розуміємо, що це певний експеримент, тому що видавничий бізнес у нашій країні – це завжди виклик, насамперед самій собі».
Інна Корнелюк, Ольга Фреймут, Іван Богдан
Редакторка також звернула увагу на те, що деякі критикують команду новоствореного видавництва за дорожнечу книги: «Слухайте, я про це буду говорити всім: це ціна однієї піци! Але тут – розкішні ілюстрації Костя Лавра, одного з найкращих ілюстраторів в Україні».
«Детектор медіа» розпитав і Ольгу Фреймут про книгу та її видавничий проект:
– В Україні вже існує декілька потужних та якісних видавництв. Чому ви вирішили заснувати власне?
– У нас дуже гарно розвиваються дитячі видавництва. «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Видавництво Старого Лева» – мої улюбленці, мені також подобаються книги видавництва «Книголав» Олександра Ткаченка. А ось дорослих книжок, які виховують гарний смак, немає. Я дуже часто замовляю в інтернеті книги Опри Вінфрі, Еллен Дедженерес, книги з етикету – вікторіанського і не тільки. Є книги, яких українці не бачать, тому що вони не перекладені. Ось чому мені хочеться ці книги знаходити, купувати ліцензію і друкувати. Але це повинні бути саме мої книги, котрі могли би бути на моїй полиці вдома.
– Скільки зараз працює людей у видавництві?
– У нас немає офісу, немає якогось «видавництва», до якого приходять люди кожного дня працювати. Зараз – це команда однодумців. Книжка «Кажан Жан» – це перший підсніжник видавництва (логотипом видавництва є саме підсніжник. – ДМ), ми сподіваємося, що будемо працювати і далі. Зараз команда – це мої друзі. Кость Лавро – ми друзі з 2011 року, ми були разом на «Євро-2012», він дарував мені свої малюнки. Він лауреат Шевченківської премії. Інна Корнелюк – моя однокурсниця, ми знаємо одна одну багато років, вона впорядкувала мою книжку «Де їсть і спить Фреймут». Книга мала успіх. Yakaboo захотіло цю книжку – так ми познайомилися (з Іваном Богданом – ДМ) і зараз працюємо. Є ще юрист, який завжди зі мною працював. Є моя сестра, яка завжди виконує адміністративну роботу. Тобто я позбирала своїх друзів, бо я люблю працювати з тими, кого хочеться обійняти. І зараз вони всі і є командою.
А взагалі у видавництвах не буває великих офісів. Якщо зайти до «А-ба-ба-га-ла-ма-га», то ви побачите Малковича, який сидить у малесенькому кабінеті, в оточенні книг, у невеликому колективі. Тому що книга – це щось більш віртуальне, ніж реальне. Мало хто з видавництв має свої друкарні.
– Ви співпрацюєте з «Новим друком»?
– Так, поки що. Можливо надалі, якщо вони не зможуть виконати якусь забаганку, звернемося до інших друкарень.
– Чи плануєте ви брати участь у державних програмах, які підтримують українську книгу?
– Дякую, що сказали. Я не знала! Я просто подумала: що мені краще купити – дві торби Chanel, чи видати книгу? Я вирішила, що мені цікавіше на день народження взяти і видати книгу.
– Для цього потрібні чималі кошти.
– Ну я ж дівчина не бідна! Я собі заробила гроші, і заробляю, працюю. Це мої особисті гроші, і на них я видала казку. Не можу сказати, що зараз це комерційно вигідний проект. Якщо видавництво буде жити, можливо, що колись я і стану багачкою.
– Для вас це більше соціальний проект чи комерційний?
– Зараз я, напевне, повинна сказати, що кошти з продажу цієї книжки підуть на благодійність? Ні, тому що благодійністю є її ціна (180 гривень. – ДМ) – вона нижча, ніж ціни на ринку. Це комерційна спроба, амбітна ідея спробувати самостійно мати щось, окрім телебачення. Тому що книги я люблю. Я випадкова опинилась на телебаченні, проте з дитинства мріяла бути письменницею. Так що зараз час повернутися до моєї мрії. Я дуже люблю писати. Ви б бачили, як я пишу! Євдокію груддю годую – в телефоні пишу. І зараз у записнику мого айфона ще є одна книжка, «Маринка-торбинка», яку ми будемо видавати, мої есе, книжка з етикету… Я це дуже люблю, а треба, на моє переконання, заробляти тим, що ти любиш.
