Юлія Крапівіна: Якось один канал спер мою ідею
Проект стартував 21 червня на фейсбук-сторінці пані Крапівіної та на її каналі у YouTube. Наразі доступні п’ять випусків.
«Детектору медіа» журналістка розказала деякі подробиці про «Spice Гьорл».
– Юліє, розкажіть, будь ласка, чия була ідея проекту.
– Ідея проекту на початку обговорення мала інші цілі та обриси. Орест Білоскурський (маркетинг-директор StarLightMedia. – Авт.) з 2016 року запрошував мене на аналітичні «здибанки», де обговорювалися питання мінливості телеглядачів. Але для мене цікавішими були спостереження за учасниками цих зустрічей: як аналітики та маркетологи виправдовували контент на своїх каналах або озвучували власні судження стосовно якості контенту. Багато хто з тих, кого доводилося бачити на здибанках, не до кінця розуміє, як знизилася якість контенту з 2013 року.
Багато хто вказує на те, що аналітичні дані та вимірювання не впливають на редакційні колективи та подальші зміни в ефірній сітці. На мій погляд, це відверте ігнорування спричинило значний відплив глядачів за останні три роки, про що свідчать соціологічні дослідження. Але й ця інформація не мала достатнього розголосу, бо хто ж із українських телеканалів вкаже на зниження впливу через ЗМІ?
Українське телебачення, маючи величезний арсенал впливу, на мій погляд, поки що використовує його проти власного глядача і супроводжує інформаційний простір деструктивними настановами, використовуючи ниці методи конструювання соціальної дійсності. Сприймаючи глядача не як рівного партнера, а як недолугу версію людини, якій потрібно подавати інформацію, зализану прикметниками вищого ступеня порівняння, і продовжувати залякувати «бабаєм», що, на мій погляд, вказує на брак поваги до тих, хто їм довіряє.
Ідею робити огляд того, що відбувається на телебаченні, підказав усе той же Орест Білоскурський. Однак версія американського формату мені не була близькою, враховуючи, що я маю сумніви, що серед продюсерів телеканалів є ті, хто може собі дозволити іронію стосовно контенту, який є на його каналі.
Пробна версія була відверто невдалою. І на рік довелося її відкласти. А в цьому році я захищала бакалаврську роботу, тема якої: «Концепції оновлення програмно-тематичного контенту (на основі рейтингових досліджень)», і в ній розглядала приклади недолугого програмування шести українських телеканалів, де ставки на імена, впливовість продакшенів або турецькі серіали вказували на те, що українські канали не розуміють вподобання власної цільової аудиторії або роблять ставку на програми-дублери та ігнорують незайняті ніші.
Так і з’явилася ідея привернути увагу продюсерів до проблеми низькоякісного контенту, а також звернути увагу глядачів на те, що український тєлік – не найкращий ресурс, що відображає реальний стан в Україні.
Українське телебачення і тьотя Алла не настільки чисте джерело інформації, бо масову комунікацію використовують не як опору на реальність, а можливість для чергової маніпуляції свідомості. Отже, до глядача потрібно звернутися через власний приклад і власне бачення телевізійних традицій. З гумором і самоіронією.
Кадр із програми
– Розкажіть про формат і команду «Spice Гьорл».
– Команда сформувалася з тих людей, яких я поважаю і талант яких вважаю беззаперечним, – оперпост Денис Нілогов, колежанка Алена Кучернюк, звукореж Ігор Горенко, режисер Федір Остраков. Цей проект – лише дзеркало того, що я бачу на українському телебаченні, але я не впевнена, що українські продюсери хочуть бачити його обличчя.
– Чи має цей проект з’явитися на телебаченні?
– До каналів у мене не має жодних пропозицій. Відтепер мені важливо не де, а що, бо суть має відповідати формі і навпаки, враховуючи сучасні можливості телебачення.
– Який бюджет?
– Бюджет – тут має бути прочерк, бо перша версія програми – то лише подарунок на мій власний День народження.
– Як уже зрозуміло з перших випусків програми, протягом останніх двох років ви намагалися домовитися про співпрацю з продюсерами українських каналів. Чому не вдалося?
– Українські телепродюсери, на мій погляд, люблять увагу, але не терплять альтернативної думки таких людей, як я, їм це видається доволі агресивною формою спілкування. Я, в свою чергу, вважаю, що це лише питання гендерної нерівності, адже соціологічні дослідження доводять, що жінка, яка висловлює власну думку, сприймається за прояв агресії. А от коли вона говорить від імені колективу, то це більш комфортна версія позиціювання. І ніхто нічого не хоче змінювати, конкуренції на телеринку не існує, орієнтування на власного глядача теж, тому я зі своїм баченням там не потрібна. І навіть факт стагнації певних каналів нікого не бентежить.
Кадр із програми
– Яким буде ваше рішення, якщо один із українських (а може, й не один) телеканалів врешті запропонує вам співпрацю?
– Пропозиції вже розглядаю, але не поспішаю, бо свого часу один телеканал, що має хронічну клептомнезію, спер мою ідею. Але невдала реалізація закінчилася раніше, ніж міг передбачити продсер.
Ще щодо роботи. Продакшен, із яким я співпрацювала як ведуча, на замовлення ICTV, не здав вчасно проект. Тому той факт, що ти знімався для проекту, не гарантує його появи на каналі, бо в продюсера може бути бажання зекономити на всьому знімальному процесі, наслідком чого стане відсутність достатньої кількості матеріалу. Це свідчить про певну безвідповідальність виконавців. А процеси беззмістовного обговорення зйомок – це окрема тема, бо радянська система бюрократії в порівнянні з телевізійною – то дитячі забавки.
***
Нагадаємо, Юлія Крапівіна разом із колегами Віталієм Півоваром, Олександром Голубовим та Лілією Горбач вела на каналі ТВі ранкове шоу «Ранкові курасани». Проект стартував 1 серпня 2013 року та виходив о 7:00. Через майже два роки, 11 березня 2015 року, керівництво каналу ТВі запропонувало більшості працівників написати заяву про безстрокову відпустку. Їхню роботу було припинено через технічні проблеми та брак фінансування.
Кадр із програми «Ранкові курасани» на телеканалі ТВі
Фото: скріншоти програми «Spice Гьорл»
