Бардаш, Дудь і «бєспрєдєл»
Російський журналіст Юрій Дудь в рамках свого YouTube-проєкту «ВДудь» взяв інтерв’ю в українського продюсера гуртів Quest Pistols та «Нерви», учасника гурту «Гриби» Юрія Бардаша. В розмові вони зачепили в тому числі тему російсько-української війни, що викликало неабиякий резонанс в українському сегменті Фейсбуку. Зокрема через вислови Юрія Бардаша, який заявив про «бєспрєдєл» в Україні та про утиски російськомовного населення. Це спровокувало нову дискусію в соцмережах: одні підтримали Юрія Бардаша за його відвертість, інші – засудили за вислови.
Аби не виривати сказане Юрієм Бардашем з контексту, «Детектор медіа» розшифрував деякі фрагменти цього інтерв’ю.
Про російсько-українську війну та ситуацію в Україні:
- Алчевськ зараз – Луганська Народна Респубіка. Що там зараз відбувається?
- (довга пауза) Хороше запитання. Я не знаю, я сподіваюся, що там зараз тихо. Я знаю що туди прилітали, саме по околицях – в Алчевськ – «град» по приватних будинках, вибивало там... Але сам Алчевськ ніби не торкнулося, як Луганськ, який розвалило. Наче там спокійно.
- Як ти ставишся до того, що відбувається зараз на Донбасі зараз?
- Ну як я можу ставитися? В мене душа болить. За мій регіон, за людей, які потрапили в замєс. Звичайно, болить душа за людей.
- Як ти ставишся до «ЛНР», як до утворення?
- Я не знаю. Я не ставлюся до ЛНР, я ставлюся до людей, з якими я виріс там. І ось ці моменти – ЛНР чи Київ, чи Москва, Росія – ні. Мене люди цікавлять, які там. До них я ставлюся прекрасно. І завжди буду ставитися до них добре, тому що це люди, з якими я виріс. Мені їх устої знайомі та зрозумілі. Це мої люди.
- Поясни тоді, чому все це могло там відбутися, якщо ти розумієш устої цих людей?
- Послухай, я тобі скажу, що я спостерігаю в Україні останні п’ять років? Я спостерігаю «бєспрєдєл» в цій країні. Максимальний «бєспрєдєл». Це така, насправді, важка тема, дуже важка. Але я скажу тобі, скажу, так, я спостерігаю свавілля, коли дуже часто чую такий вислів, як «типове донбаське бидло». Дуже часто це чую. Але що я знаю про це «типове донбаське бидло» – це люди, які працюють. Вони завжди працювали. Їх життя – робота, завод, і це дуже жорстко. Так, вони суворі, так, вони люті, так, вони не такі культурні, як в столиці. Вони не знають таких слів, як «ЛОЛ» і тому подібної х**ти – вони не знають. Але вони працюють. Ось хтось молиться, а для когось молитва – це праця. Ось, хто ці люди для мене. І зараз, розумієш, яка ситуація: заборонили всі російські школи, чи відмінили – я не знаю, як це назвати. А в Україні, ну не знаю, 50% чи 45%, чи 60% - російськомовних людей. Російськомовних людей, які виросли, народилися, всотали російську мову – це їх рідна мова. Україна – їх країна рідна, але мова їхня – російська. Відчувається тиск жорсткий на цих людей. Ну наче, як ти шось сказав – ти одразу «сепаратист», ти одразу «ватник» чи «вишиватник»... Я не знаю, вони понавигадували стільки дивних слів, поняв? Я глибоко в цю х***ту не влізаю. Тому що просто заходиш в якусь там на Фейсбуці – де вони всі сидять ці д*очери диванні, військо це сидить – і сиплять там все це. Мій двіж такий: йди пред’яви мені в обличчя – ми поговоримо. Такого не відбувається. Ну мені й немає, за що. Але відбувається цькування від людей. Ось моє ставлення – несеться свавілля. Правда, зараз, слава богу, почався якийсь обережний двіж в бік миру: війська розвели в нас... Але все це також відбувається з таким скрипом, з таким... Я говорю про всіх, хто притісняє російськомовне населення в Україні. Це дуже боляче, це дуже погано, тому що... Це просто огидно. І це є, мен, це в нашій країні відбувається. Знаєш, зараз вулиці... В мене дід воював, і я ріс з усвідомленням того, що я – переможець. Велика перемога. Зараз...
- Ти переможець?
- Так, звичайно!
- А ти де воював?
- Диви, секундочку, я – переможець, мій народ – переможець.
- Просто, я думав, що твій дід – переможець.
- Диви, так, звичайно. І мій народ переможець. Так я вважаю себе. Я ніде, слава богу, не воював. І я не хочу воювати. Не хочу. Ну навіщо воювати? В мене культурний фронт, я працюю в цьому напрямку. А дід воював – він возив пушку, ну, снаряди возив великокаліберні... В нього два поранення.
- Так, дід воював, а вулиці?...
- В нас зараз вулиці... Пам’ятники всі: Жукову там... Ну коротше, пам’ятники всі – вжу – зносять. Називають іменами, прізвищами називають людей, які, коли німці приходили в Україну, ці люди допомагали їм, поняв? Ставали, як там, керівні посади – есесівські батальйони, оце все. Зараз в нас трошки інші герої в країні, і нам всім все це нав’язується. Ось, що відбувається в нас.
- Як гадаєш, що буде з тобою після цих слів?
- Розумієш, якщо ти в цьому житті не маєш права висловитися, навіщо взагалі жити?
Про Володимира Зеленського:
- Ви знайомі з Зеленським?
- Ні, не знайомий. Ми з ним не перетиналися.
- Що думаєш, які надії з ним пов’язуєш?
- Я буду підтримувати свого президента. І якби це людина, яка прагне миру на Україні. Як я можу думати? Я можу тільки надсилати подумки якби свою підтримку йому.
- А як ти гадаєш, Донбас – він готовий до миру? Ну він готовий бути щнову з Україною?
- Це складне питання. І я не можу відповідати за цих людей. Я хочу тільки, щоб був мир. Як там розберуться політики – це їхня справа. Я не виступаю ані за ЛНР, ані за ДНР. Я виступаю за людей, які там живуть. І вони точно хочуть миру. Це сто відсотків. А ось ці люди, які влаштовують провокації, які ділять щось – а там таких вистачає, і з того боку, і з цього... Тому що це війна – це бізнес, в першу чергу. І там вже встановилися певні правила, і все це несеться. Вони там, напевно, хочуть чогось свого. Але я хочу, щоб був мир в Україні. Це дуже важливо. І щоб з сусідом не було ніякого рамсу. Щоб був мир. Це важливо, це найважливіше. Я вважаю, що цього мають добиватися всі художники і всі творці. Вони мають своєю творчістю будувати, щоб був мир, а не провокувати на ескалацію конфлікту.
Про російсько-українські стосунки під час виходу треку «Между нами тает лед»:
- Як ти вважаєш, чому так зайшло народу?
- Тому що всі хочуть миру. Тобто це другий смисл. Як я це пояснюю. Між нами тане лід. Ми випустили це під час жорсткої ескалації конфлікту між двома сусідніми («Братськими» вже неможна говорити – Ваню Дорна просто розірвали на шматки) державами. Всюди! Коли всі наші артисти в Україні сиділи, прижавши хвости, і не виїжджали. Всі сиділи не тому що не хотіли... Так, є, звичайно, люди ідейні – їх можна зрозуміти. Ми про це теж поговоримо, скільки ненависті до росіян в українців, дуже багато близьких загинуло на цій війні.
- Давай прояснимо. Ти хочеш сказати, що українські артисти, які не їдуть в Росію, вони роблять це через страх? Через те, що суспільна думка в Україні їх засудить? Ти вважаєш, що Вакарчук та Монатік роблять це саме через це?
- Диви, я не хочу називати прізвища... Там Вакарчук, Монатік... Вакарчука палили не раз, що він виступає для росіян на корпоративі. От навіть нещодавно був цей двіж. Але не про це! Я не хочу тицяти ні в кого пальцем, кожен сам собі в цьому питанні суддя. Але всі, хто на тєлєкє в Україні, телевізор їх робить «кимось», якимись важливими артистами. І таким чином держава в особі телевізора диктує політику артисту, творцю. І все, ти робиш те, що тобі кажуть.
Про позицію артистів, які свідомо не відвідують країну-агресора:
- Але ти визнаєш, що є ідейні люди? Бо ж може бути, що хтось не їде в Росію, бо в нього знайомі загинули на війні.
- Дивись, я тобі скажу... В мене є подруга, яка воювала на війні – вона була медсестрою на фронті. Люто! Тобто рвання, м’ясо ось це все вона пройшла... Дівчинці 25 років. Красивенна дівчинка. Зараз це проєкт «Стасік» в Україні, вона співачка, прекрасна. І от, коли вона повернулася з війни... Вона навіть не повернулася – а між поїздками туди-сюди... Я з нею познайомився. От як з тобою ми сиділи... І от як я можу їй свою якусь позицію видати, коли в неї на руках вмирали її близькі люди – їх просто рвало.
- Вона з українського боку воювала?
- Звичайно. Як я можу? Ніяк, мен. Я тільки можу її зрозуміти і, грубо кажучи, сказати їй: «Бережи себе». І дати їй бронижелет. Це все, що я можу зробити. І так само, як її, я можу зрозуміти людей, в яких рвалися бомби, розривалися дома та теж вмирали люди на Донбасі. І прилітало це, як з російського боку, так і з українського летіло. Все це відбувається. В цій ситуації прийняти чийсь бік – це неможливо. Це холівар... Поняв, я малюю шістку, а з твого боку це дев’ятка. І от ми з тобою сидимо і сперечаємось про це.
Фото: скріншот відео
