Що хорошого №7: Японське аніме, англійська ферма та українське кіно
«Детектор медіа» постійно критикує, тож на противагу негативу ми вирішили запустити моніторинг хорошого. Щотижневий список рекомендацій від наших авторів, де вони радять гарні речі: комікси, балет, ютуб-канали чи будь-що інше. Це вже шостий випуск «Що хорошого» — перший, другий, третій, четвертий, п’ятий та шостий тут. Діліться в коментарях враженнями та власними рекомендаціями. І приємного!
Ярослав Зубченко
Edgerunners на Netflix
Фу, «Детектор медіа» рекомендує аніме!
У 1988 році американець Майк Подсміт випустив настільну рольову гру Cyberpunk. У 2020 році польська компанія СD Project Red випустила відеогру Cyberpunk. І от у 2022 році японська студія Trigger створила поки найкраще (тільки не бийте) втілення цього всесвіту — аніме Edgerunners для сервісу Netflix.
Чим воно таке класне? Ну, по-перше, це красиво. Стилістика технологічного, брудного, гіперстилізованого майбутнього відкрила для Trigger найнеймовірніші візуальні образи. При цьому всі локації / зброя / автівки повторюють аналогічні з гри. По-друге, у Edgerunners шикарний саундтрек. Це взагалі одна з фішок Cyberpunk, де в голові головного героя живе рокмузикант. По-третє, в аніме неочікувано драматичний, надривний та дуже динамічний (Netflix знає це слово?) сюжет. Це один із тих творів, де ви дійсно переживаєте за персонажів, та критиче на екран: «Ні, ні, не роби цього, ну навіщо ти псуєш власне щастя, дурень!» Яскраві образи героїв, зрозуміло, додаються.
Я чесно не очікував від Edgerunners нічого видатного. І сів дивитися лише через любов до гри. Але в результаті, через десять серій, жалкую, що сам Cyberpunk 2077 вийшов не таким атмосферним. Прикладаю фрагмент саундтреку.
Гюнель Бабакішієва
У ці холодні вечори немає нічого кращого, ніж засісти з чаєм під пледом і дивитись, як Джеремі Кларксон порається на фермі. Так, той самий легендарний ведучий TopGear — і на фермі! Щоправда, на тракторі Ламборгіні, але де ви бачили Кларксона без суперкара?
Серіал «Ферма Кларксона» зняли під час пандемії, коли були призупинені зйомки «Гранд Туру» (хто ще не бачив, також рекомендую — нерозлучна трійця Кларксон, Хаммонд і Мей продовжують ганяти на класних тачках). Джеремі згадав, що в нього є величезна ферма і чому б не зайнятися фермерством за гроші «Амазон»? Намагаючись внести різноманітність у своє життя, ведучий хапається за все на світі — вирощує зернові, овочі, кукурудзу, відкриває власний фермерський магазин (в серіалі цього не показали, але англійські медіа розповідали, що магазин посварив його з сусідами), розводить рибу у власноруч зробленому ставку. Але найбільше він відкрився у стосунках із вівцями…
Додайте до цього чудову операторську роботу, затишні англійські пейзажі, цікавих персонажів, приправте специфічним гумором Кларксона, і отримаєте чудовий просвітницький серіал про те, як НЕ ТРЕБА вести фермерське господарство.
Отар Довженко
Не знаю, як мої колеги примудряються знайти щось нове хороше щотижня. Особливо восени (ненавиджу холодну половину року). Окрім усього поганого, що нас спіткало в останні сім місяців, я ще й побачив сьогодні новину, що в Тернополі відновили обов’язкові маски в громадських місцях. Бо коронавірус не спить і, схоже, знов починає косити наші лави. Отже, скоро те саме буде й в інших містах. Ви зберегли свої маски? Я викинув ще десь навесні. Доведеться, певно, купувати нові. А раз ми знов будемо перейматися масками, дистанцією й тому подібними штуками, варто почитати про епідемії щось цікаве й корисне. Раджу книжку Pandemic: Tracking Contagions, from Cholera to Coronaviruses and Beyond. Вона вийшла 2016 року. Я читав її в розпал локдауну і зрозумів із неї купу всього важливого про інфекційні хвороби, що дозволило мені раціоналізувати страх перед коронавірусною хворобою. На жаль, у книжці нічого немає про боротьбу проти російської пошесті, але, якщо ви уважно прочитаєте історію появи холерного вібріона, то здогадаєтесь, звідки взялися росіяни.
Юля Зелінська
Днями сестра порекомендувала фільм «Кролик Джоджо», а я щиро рекомендую його вам. Це фільм 2020 року, який було номіновано на величезну кількість престижних кінопремій, у тому числі шість «Оскарів».
Історія розгортається в Німеччині під час Другої світової війни, напередодні капітуляції. Головний герой — десятирічний хлопчик Йоганнес, який відчайдушно намагається стати членом нацистської партії. Він навіть вигадує уявного друга, в якому об'єднуються образи його батька і Адольфа Гітлера. Проте відкриття, що в його будинку переховується дівчина-єврейка, стає неабияким випробуванням.
Вам буде дуже смішно з уявного Гітлера та іноді сумно, бо йдеться все ж про війну. На прикладі Йоганнеса також можна уявити, що зараз зріє в головах російських дітей із «Юнармії» Путіна.
Цікавий факт: уявного Гітлера грає новозеландець (його батько з народу маорі) та сценарист і режисер фільму Тайка Вайтіті.
Світлана Остапа
Коли почалася повномасштабна війна, ми своїх близнюків евакуювали з Бучі в Бельгію. Не бачилися з ними п’ять місяців. І коли вони в серпні повернулися додому, ми вирішили надолужити всі місяці розлуки. За першої ліпшої нагоди ми ходимо в кіно. Також вирішили не пропускати жодної прем’єри українських стрічок. Протягом місяця подивися фільми «Снайпер. Білий ворон» і «Я працюю на цвинтарі». Останній у широкий український прокат вийшов 15 вересня 2022 року.
Обидва фільми нам «зайшли». Нам головне, щоб це було не штучно і не нудно. Абсолютно не шкодую, що віддали гроші на квитки. Це не була лише благодійність, бо українське. Це було набагато цікавіше, ніж, наприклад, американський фільм «Ноу», який ми також подивилися на початку вересня.
«Я працюю на цвинтарі» — дебют блогера та письменника Павла Белянського (Паштета). І дебют режисера Олесія Тараненка. Сценарій написаний по однойменній книзі. Стрічка — копродукція України та Польщі.
Ще до перегляду цього фільму бачила інтерв’ю з Павлом, і знала, що книжку він написав російською. Але у фільмі чудова українська мова. Виявилося, що це український переклад ведучого «Українського радіо», музиканта Романа Коляди.
У стрічці захопливі види Києва, іноді навіть не вірилося, наскільки гарна наша столиця. А ще у фільмі чудова музика.
Щодо самої стрічки, то скажу, що там кожна деталь важлива, немає зайвих. І голос за кадром (до кінця перегляду цікавило, кому ж він належить), і чому головний актор весь час зачиняє вікно. І чому він, маючи чудову освіту, працює на цвинтарі. Сюжет написаний на реальних подіях, і ця реальність підкупає.
Особливо нам усім сподобався фінал фільму.
Кінокритики нехай знаходять недоліки, а я просто хочу порекомендувати цей динамічний сучасний фільм.
Додам лишень, що загальний бюджет на виробництво стрічки склав 21,40 млн гривень, із них 14,98 млн (70%) оплатив Український культурний фонд.
