Що хорошого №12: Молодий театр, комікси Marvel та «Коротка історія майже всього на світі»
«Детектор медіа» постійно критикує, тож на противагу негативу ми вирішили запустити моніторинг хорошого. Щотижневий список рекомендацій від наших авторів, де вони радять гарні речі: комікси, балет, ютуб-канали чи будь-що інше. Це вже десятий випуск «Що хорошого» — перший, другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий, сьомий, восьмий, дев’ятий, десятий та одинадцятий тут. Діліться в коментарях враженнями та власними рекомендаціями. І приємного!
Ольга Білоусенко
Цей тиждень пройшов у мене під настроєм любові до Закарпаття. Раніше я дещо соромилася того, звідки я. Коли казала, звідки я, під час навчання у Львові, могла стикнутися з якимось упередженим ставленням. Люди починали говорити щось типу «Ми з Закарпаття, нас затопило» або ж питали, як «по нашому» будуть помідори. Раптом вам цікаво — парадички. Але зараз не про це.
Останні роки я навпаки дуже люблю Закарпаття. Люблю діалекти, яких раніше соромилася. Люблю тутешню їжу, повільність життя. І, звісно, музику. Сьогодні я пораджу вам послухати гурт із Нижнього Селища, під музику якого я плачу, ловлю «мурах», танцюю і сміюсь. Інколи — роблю це все одночасно.
Але почну я з того, що моя баба Маріша (це не грубість, раптом шо, у нас в родині майже ніколи не вживали слово «бабуся», і саме в слово «баба» вкладали чимало ніжності), співала в народному хорі. У неї був прекрасний низький поставлений голос, не було класичної музичної освіти, але був великий «словниково-музичний» запас закарпатських і не тільки народних пісень. Частину з нього успадкувала і я. Слухаючи пісні «Гудаків», точніше — Hudaky village Band, я згадую свою бабу. Десь в голові, завдяки добре розвинутій музичній пам‘яті, уявляю як би ту чи іншу тему виспівувала вона. Я знаю текст майже кожної пісні, тому йдучи вулицями в навушниках нерідко підмугикую щось про те, що «не треба ні бити ай збиткувати, бо я прийшов до дівчини піпу запалити». Словом, ви зрозуміли: ця музика для мене, як для людини, це про щось рідне, і про щось, що з дитинства. Ця музика для мене, як для музикознавиці, це про важливий елемент української культури і хороший, якісний саунд. Бо «Гудаки» роблять музику дуже якісно.
Інколи я дивуюся, чому людині з високим рівнем наслуханості музики авангардистів, «заходить» щось таке. Відповідь проста: музика — це любов. І подобається та, де любов вам чується. Це не по музикознавчому, але кому воно треба?;)
Рекомендую почати знайомство з «Гудаками» із «Рекітів». Це прямо якийсь гуцульський блюз, чесне слово.
Гала Скляревська
Книга «Коротка історія майже всього на світі» Білла Брайсона.
Завдяки навчанню у школі більшість людей вважає, що світ влаштований зрозумілим та відомим способом. Ми знаємо про електрони, атоми, молекули, народження життя, гени, хімічні реакції, еволюцію та народження всесвіту з нудних підручників, у яких повідомляється, що таке-то відкриття відбулося в такому-то році, а такі-то формули дозволяють порахувати такі-то задачі.
Насправді, вся історія науки — це часто недоказові теорії, випадковості та помилки, які зробили люди, що шукали щось одне, а знайшли щось зовсім інше. Ось, наприклад, історія про Великий вибух, про який начебто всі знають. Існувала теорія, що всесвіт — результат вибуху чогось маленького та дуже щільного, що породило всі галактики, зірки, планети та життя, про які ми зараз знаємо. Одесит Георгій Гамов, який втік із Радянського Союзу на захід, запропонував у 40-ті роки минулого сторіччя ідею про те, що, якщо щось вибухнуло, то наслідки такого величезного вибуху у вигляді випромінювання ми маємо бачити і зараз. Як після ядерного вибуху, який залишає по собі наслідки у вигляді радіації. Жодних доказів його гіпотези не існувало, і тому теорія Гамова не мала поширення та впливу.
Але якось в іншому місці і двадцять років потому два співробітника лабораторії Белла на прізвище Пензіас та Вільсон, що спеціалізувалися на пошуках ідеального, без «шуму», радіосигналу, детально перебирали власне обладнання. Чистили від «діелектричної білої сполуки», тобто пташиного гімна, свою антену. Багато разів оновлювали вузли та обладнання. Проте їхня робота була марною: все одно, разом із сигналом, який вони отримували з будь якої частини неба, вони отримували і зайвий шум. Вони написали про це статтю і… їм дали Нобелевську премію за те, що вони знайшли те саме «реліктове випромінювання» від Великого вибуху, яке перебачив Гамов. При цьому самі вчені гадки не мали, що виявили: їм це пояснили інші фізики після отримання премії. Між іншим, ми всі зустрічалися з перешкодами від реліктового випромінювання. Якщо налаштувати телевізор на будь-який канал, де немає трансляції, то близько одного відсотка стрибків становитимуть електростатичні перешкоди, що виглядають як «білий шум». Це і є наслідки Великого Вибуху. Ви бачите народження Всесвіту в реальному часі.
Це – один з найвідоміших прикладів того, як працює наука і як людство дійшло до знання, яке нудно викладає в школі. І, якщо все це вам здається цікавим, — а також про динозаврів, гени та хмари — існує книжка, яка простою мовою розповідає, як саме ми дійшли до того, що знаємо зараз. Це «Коротка історія майже всього на світі» Білла Брайсона.
Отар Довженко
Це дивна рекомендація для початку листопада, коли з дерев опадають останні листки, але так уже склалося. Я роками дістаю свою дружину запитаннями, як називається та чи інша рослина, яку ми бачимо десь на природі чи на вулиці — і не дарма, бо вона добре знається на ботаніці. Врешті-решт їй це набридло і вона порадила, раз мені так цікаво, поставити на смартфон додаток, який розпізнає види рослин за фото. Таких додатків є кілька, я обрав PlantNet — і тепер періодично залипаю біля чергового кущика чи дерева, фотографуючи листя. У додатку можна розпізнати рослину за листком, квіткою чи плодом; часом він пропонує кілька варіантів, схожих на те, що ви сфотографували, й доводиться помучитись, обираючи правильний. Можна відразу фотографувати рослину в додатку, а можна завантажити фото. На відміну від модного в останні роки бьордвотчингу (спостереження за птахами), рослини вигідні — нікуди не відлітають, не ховаються й покірно позують.
Віка Наместнік
Для багатьох із нас справжнім випробуванням стали тривалі вимкнення електроенергії. Іноді навіть ноутбук з потужною батареєю та різноманітні гаджети для зарядки перетворюються на груду непотребу, адже немає основного — інтернету. Чим зайнятись протягом чотирьох, п’яти, шести, а то й більше годин?
Мені згадалось як під час віялових відключень електроенергії, коли я ще була малою, проводила час наша сім’я. Це було справді класно! Незважаючи на те, що ще не було інтернету та смартфонів навіть у найменшої дитини.
Тож, моя порада цього тижня — знайдіть у себе колоду карт (гарантовано є у кожного, лиш треба пошукати) й пограйте у «дурня». Навіть такий найпростіший варіант розваги при свічках допоможе весело скоротити час :)
Якщо у вас є маленькі дітки — замініть карти на «УНО». Гра значно легша, але не менш весела. Та й правила можна ускладнювати залежно від віку і бажання гравців.
Для більш «просунутого» товариства можу ще запропонувати «Еліас» або стару-добру «Монополію». До речі, остання є у суперових сучасних варіантах, з магнітними картками та цифровим підрахунком результатів гри.
Зрештою перелік розваг та ігор можна доповнювати за вашими вподобаннями. Цього року у нас так мало позитиву, тож давайте перетворювати нудне сидіння без світла на захоплюючий час у сімейному колі.
P.S. Не забудьте заздалегідь запастись улюбленими смаколиками ;)
Гюнель Бабакішієва
Сьогодні я хочу порадити вам чудову п’єсу, яка йде в Молодому театрі — «Загадкові варіації». Я подивилася її десь п’ять років тому у виконанні незрівнянних Олексія Вертинського та Станіслава Боклана (зараз замість Боклана в п'єсі грає Олександр Ромашко), а йде вона із 2013 року. Це справжній бестселлер Молодого театру. Всі півтори години п'єси головні герої просто сидять і розмовляють про своє життя. Такі різні на перший погляд, вони насправді мають багато спільного і … Але ні, це вже спойлер.
Повірте, ви настільки захопитеся цією дивною і чуттєвою історією, що ці півтори години пролетять як мить, а післясмак залишиться з вами ще на кілька днів! В епоху екшенів це дорогого вартує. Додам, що п'єса була написана французьким драматургом Еріком-Емануелем Шміттом для бенефісу Алена Делона. За посиланням можна придбати квитки і підтримати театр. Заклади культури ледь пережили пандемію, зараз їм ще важче, ми маємо їх підтримати і вберегти.
Ярослав Зубченко
Цього тижня колеги порадили багато всього розумного та авторитетного. Отже, комікси.
Якщо ви запитаєте у людини, які читає комікси, що вона може вам порадити, то почуєте: Maus, Watchmen та Sandman. Якщо людина ще й розуміється на коміксах, то Saga. Це аналоги «Зеленої милі», «Втечі з Шоушенку» та «Форреста Гампа» у кіно — справді якісні, трошки мейнстрімні та дуже універсальні й безпечні речі.
Але мені завжди здавалося, що люди, які хочуть спробувати комікси, хочуть спробувати ТІ САМІ комікси. Ну, знаєте, не постмодерніську сатиру, а, власне, її предмет.
На щастя, у світі ще лишилися автори, які пишуть цікаві історії. І один із них — це Джонатан Хікмен. Знову ж, за аналогією з кіно, Крістофер Нолан світу коміксів. Його твори якісні, сповнені крутими ідеями та здоровою порцією подій.
Конкретно цього тижня раджу вам House of X та Powers of X. Це одна історія, розбита на два паралельних томи (випуски треба читати по черзі, не питайте). Комікс розповідає про становлення нації, де всі мають суперсили. Це майже політичний трилер, який між іншим піднімає питання ксенофобії, релігії, смертності, відповідальності та, зрозуміло, будівництва держави. Надлюди дуже хочуть домовитися з людьми «по-хорошому» та, здається, людська природа вміє лише «по-поганому».
Неіронічно вважаю, що це найкраща науково-фантастична історія 2019 року.
І у найближчі десять років Marvel екранізує її дешеву версію. 
Колаж: Світлана Григоренко/«Детектор медіа»
