Ані Лорак — це щось одне, а Жанна Бадоєва — щось інше. Трохи про внутрішні суперечності Алана Бадоєва
Алан Бадоєв продовжує вчити українську, і треба сказати, він один із найкращих прикладів для російськомовних українців, які не хочуть «коверкать язык». Режисер робить величезну купу помилок, неправильно вимовляє слова, періодично зривається на російську, але таки продовжує. У коментарях — десятки компліментів, зокрема за те, що не боїться сказати щось не те і вчиться. Бадоєв, і справді, часто сміється над своїм поки що недосконалим мовленням, особливо потішався з того, що так і не зміг вимовити слова «нісенітниця».
Якщо робити глобальний висновок із цієї розмови, то він зведеться до не дуже оригінальної істини про те, що інших ми готові засуджувати значно активніше, ніж себе. А у випадку нашого героя — своїх близьких. Нагадаю, режисер чесно визнав свій внесок у розмивання українсько-російського культурного кордону ще на початку повномасштабної війни, і це звучало справді щиро, а не як намагання відбілитися чи виправдатися. А от його колишня дружина, Жанна Бадоєва, із січня — у санкційному списку України. Телеведуча живе в Італії, про війну не висловлюється, а її програма продовжує виходити на російському телебаченні. Ну, десь така ж ситуація, як із Ані Лорак. І ось що про все це каже сам Бадоєв у різних місцях інтерв’ю.
Майже на початку Раміна питає: «Українці, які не висловили свою позицію, живуть у Росії, заробляють там. Користуючись українським паспортом, їздять у Європу і обрали позицію або "голубь мира", або "просто помолчу". Що з такими робити?»
Бадоєв відповідає так: «Це таке складне питання. Чому для мене воно складне? Тому що ось так просто плювати слюною і казати "аааааа, покидьки!" і все таке — я так не можу. І не хочу так. Не хочу в це перетворюватись. Але чи відчуваю я цих людей? Ні. Ні. Чи хочу я мати з ними спільне щось? Не хочу нічого спільного мати. От так. Я людина така: якщо мені щось не подобається, я просто закриваю двері. Нащо? У цій країні є чому приділяти увагу. Треба туди і розвертатися. Не витрачаємо енергію на дебілів».
Та коли вже наприкінці ведуча запитує про колишню дружину, то Бадоєв демонструє геть протилежну позицію. Він натякає, що в неї існують якісь обставини, про які нині не можна говорити, але вони, повірте, істотні і не все так однозначно.
«Жанна як була для мене прикладом, так прикладом і залишилась. І коли закінчиться війна, підемо, розберемо ці списки і дещо пояснимо. Але це буде тільки якщо Жанна захоче, по-перше. І тільки тоді, коли ми цими розбірками не зробимо негарно своїй країні. Якщо вона зараз там є у списках, ми погоджуємося. Хай так і буде. Але нам є що сказати. І що показати теж є».
І додає ще таке: «Я не хочу, щоб зараз нас розтягнули на цитати». Ох, Алане, даруйте, але це майже неможливо. Бо тут виходить, що одні «дебіли», з якими не хочеться мати нічого спільного, а інші — справжня жінка та найкраща мати. Але пояснення у всіх одне й те саме — непереборні обставини різного рівня адекватності. У Регіни Тодоренко та Антоніни Паперної — сім’ї, Світлана Лобода — маленька людина і нічого не розуміла, а Ані Лорак — дівчинка та жінка. І обов’язково є елемент загадковості. Мовляв, не можемо поки пояснити, але після війни усе викладемо до решти.
Також режисер довів й іншу банальну істину: ми готові закликати інших не сваритися, не ображати одне одного, поважати інших, проте коли справа доходить до тригерної для нас самих теми — тримайтеся всі. Нагадаю, що Бадоєв — продюсер Макса Барських, і, попри успіх та здебільшого позитивне ставлення, співаку часто закидають, що він досі співає свої російськомовні пісні в той час, коли навіть Оля Полякова поперекладала всі свої «шльопки».
Тема із цими перекладами доволі дискусійна. З одного боку, співати на величезну аудиторію російською зараз не завжди ок, бо дедалі більше людей вважає це не дуже доречним. З іншого боку, добре перекласти слова пісні вдається далеко не завжди і в результаті виходить трішки крінжа. Тут теж поставимо у приклад Олю Полякову. Сам режисер бере інший: «Пісня, яку неможливо перекласти — "Подруга-ночь". Ти ж не можеш проспівати: "Подруга-ніч, та-та-та-та-та". Це ж просто буде бентежне сумасшествіє».
Але є два моменти. Режисер пояснює ці російськомовні пісні на концертах уже дуже затертими і не раз критикованими аргументами штибу «публіка сама просить». Бо «"Подруга-ночь" — це та сама пісня, під яку, може, перший поцілунок стався у людей, хтось, може, виходив заміж, хтось просто напився і хотів забути свою дівчину». Знаєте, зізнатися чесно, мій перший поцілунок стався під Олега Газманова і, повірте, я не хочу переслуховувати щось із його репертуару. Понад те, ось саме ці сентименти юності та спогади про життєві події, які відбувалися переважно під російську музику, багатьох із нас тримали в цьому стокгольмському синдромі.
А декого тримають і досі. Не можу сказати, що Барських потрібно негайно викинути всі свої пісні російською на смітник, тим паче Бадоєв говорить про поступове їх витіснення новими, українськомовними та англійськомовними треками. Проте ось такі пояснення про прохання публіки та перші поцілунки, напевне, вже потрібно нарешті лишити у спокої. До того ж незрозуміло, як повинна працювати схема Бадоєва з поступового витіснення старих пісень новими, якщо спогади про п’яні намагання забути дівчину — це назавжди і публіка далі проситиме їх співати на концертах.
Ну, і друге. Режисер тут щось зовсім забуває про свій посил нікого не ображати, не сваритися і поважати іншу думку. «От кажуть: перекладайте. По-перше, це шо, "Макдональдс?"», «що це за відношення до артиста, до митця? Вы все вот эти выкиньте, а вот теперь новые напишите. — Ану пішла і написала! Ану попробуй! Хто-небудь із цих блогерів, хто-небудь що-небудь у своєму житті зробив? Збудував, накреслив, пошив, заспівав? Ні, на жаль, ні. Але оці наративи, оці псевдонаративи пішли, і вони їх качають. Нічого не вийде», «б***, ну шо ж ти такой маленький, тупенький!».
Нічогенька так доброзичливість. До речі, блогери роблять блоги, це вже трохи більше, ніж нічого. Тому, як бачимо, від взаємних образ утриматися дуже важко, навіть якщо сам до цього закликаєш.
Ну, і ще одна суперечлива думка Бадоєва — про тотально зросійщений Схід і зокрема Горлівку, в якій режисер провів дитинство. Мовляв, і українську там не вчили, і виступи наших президентів не дивилися і так далі. У коментарях уже є багато людей, які заперечують сказане, принаймні просять не узагальнювати, бо Схід не був зросійщений тотально. Понад те — цей наратив нині все частіше намагаються зруйнувати в культурному чи інформаційному просторі, позбуваючись образу Донбасу як чогось ледь не чужорідного.
Попри ці моменти, Алан Бадоєв направду справляє враження людини доброзичливої та дієвої. Зараз він продовжує знімати документальну стрічку з назвою «Довга доба», — цікаво подивитися на результат, бо нині наші режисери знімають гори документалістики і, можливо, Бадоєв зі своїм досвідом зйомок музичних відео запропонує якусь зовсім іншу оптику, ніж його колеги. Уже зараз він каже, що там обов’язково буде гумор і образ України, який здивує іноземців. Тут він додає, що варто знімати водночас із любов’ю, але правдиво і не видавати бажане за дійсне.
Він розповів про своє бачення майбутнього українського шоубізу, що не варто боятися шароваршини чи байрактарщини, бо вона минуча. Із сотні новачків продовжать кар’єру приблизно троє найбільш талановитих. А не писати поганих пісень можна легко — писати їх щиро. Начебто «капітан Очевидність», але це дуже просте правило, яке таки працює. Бо ж усі ці пластмасові патріотичні треки створені здебільшого з якихось гасел і зовсім неосмислених, поверхових образів. Як не Ванька у пакеті, так гарна українка я і танцюю гопака.
І ще важливе про прослуховування українцями музики російських виконавців. Досі різні тренди показують, що таке є. Зовсім недавно у трендах нашого ютубу був Газманов. Напевне, не я одна маю сумнівні спогади. Так ось, уже багато разів було сказано, що справа не лише у власне музиці, а в роялті, яке виконавцям сплачується з кожного прослуховування. А ті платять із цього податки. Вони йдуть самі знаєте на що. Алан Бадоєв пропонує нам трохи цифр: «У Росії дуже гарно налагоджені цифрові збори. Від контенту вони дуже багато зароблять. Якщо ти, там, у топ-100, навіть у топ-200, ти багато грошей щокварталу отримуєш. З них ти платиш податок. А податок іде на бомби, які прилетять потім до нас. І це великі гроші. Це від 50 тисяч доларів до 100 тисяч доларів, до 300 тисяч доларів. Наприклад, наш каталог з Максом, котрий ми вилучили з Росії, він кожен квартал нам приносив по 300 тисяч доларів. Це вже чистими, без податків»
Наостанок напишу, що Раміна, на відміну від багатьох колег, дуже адекватно реагує на критику. Впродовж програми вона визнавала свої різні помилки та промахи, за які перепрошувала у своєї аудиторії та навіть колег.
