«Може, це і не Росія». Як серіал «Дипломатка» перегукується з наративами світових медіа про підрив Каховської ГЕС
Головна героїня «Дипломатки» — Кейт Вайлер, яка несподівано для себе стає амбасадоркою США у Сполученому Королівстві. І їй доведеться дуже несолодко, бо посаду вона отримує в розпал грандіозного міжнародного скандалу: поблизу Тегерана стається вибух на британському авіаносці. Під підозру одразу підпадають іранці.
Ситуація ускладнюється тим, що відносини між США та Сполученим Королівством із кожним днем погіршуються. Утім, згодом з’ясовується, що Іран тут ні до чого. І це стає справжнім сюрпризом для політиків, адже агресор був очевидний. Наступним підозрюваним, звісно, стає Росія. На це знаходяться як конкретні аргументи, так і загальна думка про те, що від країни-терористки іншого чекати не доводиться. Далі в тексті будуть спойлери.
Закінчується перший сезон ще однією несподіванкою. Бо Росія, як з’ясовується, теж не причетна. І російська приватна військова компанія, яка теж фігурує в серіалі, працює на зовсім іншу країну. Глядачам наприкінці останнього епізоду показують, що все це затіяв британський премʼєр-міністр, і керівник ПВК працює саме на нього.
Серіал «Дипломатка» також пронизаний страхом перед Росією та її ядерною зброєю. Думки про те, що з цією країною треба діяти жорстко, зрештою, зображуються як занадто необдумані, ексцентричні та й взагалі підозрілі. Один з тих, хто налаштований на рішучу і більш сміливу реакцію, — уже згаданий прем’єр Нікол Троубрідж. Він — не надто розумний та вихований чоловік, який повсякчас демонструє свою токсичну маскулінність, хамуватість і любов до понтів. Він же стверджує, що Росія розуміє лише мову сили і зневажає прояви слабкості.
Але його образ не дозволяє, зрештою, поставитися до цих слів серйозно. А схиляє глядачів до більш «поміркованих» поглядів: не схвалювати радикальні кроки та, головне, памʼятати, що все може виявитися дуже неоднозначним. А тому не варто звинувачувати людей чи, у нашому випадку, цілі країни лише на основі якихось стереотипів.
Разом із цим я, звісно, не наважуся звинувачувати команду «Дипломатки» й Netflix у роботі на Кремль. Зрештою, можна все звалити на типові прийоми драматургії в трилерах чи детективах: лиходієм має виявитися хтось несподіваний для аудиторії, а не той, на кого всі подумають із перших хвилин чи сторінок. Хоча такі твори теж бувають і цілком можуть здивувати. До того ж нам обіцяють другий сезон, і невідомо, як події розгортатимуться в ньому. А може, прем’єр ні в чому не винен і вибух на авіаносці — це таки справа рук росіян, які далі тільки розійдуться у своїй безкарності, і глядачі зрозуміють, що інколи радикальні кроки — це найбільш раціональне рішення.
Проте зараз маємо що маємо. І серіал «Дипломатка» дуже перегукується з тими журналістськими матеріалами, якими продовжує обурюватися велика частина українського суспільства. У цьому випадку дуже добре простежується вся сила кіно та й загалом добре розказаних історій. Якщо людям подобається сюжет, головні герої, стосунки між ними і так далі — можна зовсім не помітити, що ідеї цього чи іншого твору суперечать твоїм. Уже не кажучи про тих, хто ці ідеї підтримує або ставиться до них нейтрально.
Але є і гарні новини: нам є що протиставити, наприклад, документальні стрічки «20 днів у Маріуполі» та «Залізні метелики», які дуже добре показують брехню російських медіа та політиків. Погані ж новини в тому, що цих фільмів має бути в рази більше. Цікаво, чи Netflix наважиться розмістити в себе серіал, який би опонував «Дипломатці»? Так само цікаво, чи знімуть його наші кінематографісти. Бо, схоже, у цьому питанні сподіватися варто лише на себе.
Фото: Netflix