Фільми, які забезпечать росіянам покарання за злочини. У Києві нагородили переможців фестивалю Docudays UА
Подія відбувалася в одному зі столичних готелів із приємним антуражем у вигляді невеличкого садка, проте без належного укриття. Тому довелося ховатися в метро. Частина відвідувачів подумала, що церемонія там і відбуватиметься, і вже приготувалися до незвичного формату. Але згодом зрозуміли, що аж такого креативу не дочекаються. Щоправда, деякі іноземні гості, здається, похід в укриття сприйняли як справжню пригоду.
На щастя, «пригода» тривала недовго і церемонія таки стартувала. Ведучі Ангеліна Карякіна та Максим Щербина одразу оголосили, що працюватимуть у пришвидшеному темпі, оскільки частина журі запізнювалася на потяг. Варто вкотре нагадати, що події на Docudays UА зазвичай відбуваються доволі лайтово та з гумором. Наприклад, глядачам показали добірку песиків, які відвідали фестиваль разом зі своїми господарями. Вони справді стали особливістю фестивалю, позаяк далеко не завжди до кінотеатрів пускають із тваринами.
Але не пускають із напоями. Про це всім нагадали, оголошуючи переможця за найкращий напис на постері фестивалю. Найкращою стала фраза: «Пробач мені, моя любов, я не міг інакше». «Я сподіваюся, цей напис був присвячений не тій філіжанці кави, яку людина не змогла пронести з собою на фестиваль», — сказав Щербина.
Але, звісно, ведучі наголосили на тому, що в ці хвилини триває евакуація людей і тварин із Херсонщини, та вказали на к'юар-код, який можна було сканувати з екранів як офлайн, так і онлайн і задонатити на допомогу організаціям, які збирають гроші на різні потреби: від допомоги маломобільним людям до закупівлі помп та човнів.
Ну а тепер — переможці. Приз глядацьких симпатій доволі передбачувано отримала стрічка «20 днів у Маріуполі» Мстислава Чернова. Волонтерки, які лічили голоси, сказали, що глядачі були дуже активні й назбиралося близько п’яти тисяч бюлетенів. Ніхто з команди фільму не був присутній на церемонії — вони оперативно поїхали на Херсонщину знімати наслідки цього чергового злочину Росії.
Проте Чернов записав відеозвернення, в якому сказав, що «незважаючи на свій біль, який є у кожного українця, ви прийшли і подивились цей фільм, підтримали цей фільм. На жаль, зараз я не можу бути з вами — ми з усією командою зараз в Херсоні, розповідаємо про те, як тисячі українців втратили все, що було у них в житті. Поряд з нами — сотні інших українських журналістів, і всі разом ми розповідаємо світу про те, як страждають і як виборюють право на життя і свободу українці. Я обіцяю вам, що ми зробимо все, що від нас залежить, щоб світ не забув про Україну. Щоб світ підтримував Україну, і щоб усі злочинці знали, що їх злочини будуть задокументовані».
Студентське журі переможцями визначило три фільми в різних категоріях. «Спеціальна відзнака» за «сміливий та щирий погляд зсередини, який розкриває боротьбу за свободу слова» пішла стрічці «Етілаат Роз» Аббаса Резає, яка документує захоплення Кабула «Талібаном» у 2021 році та журналістів одного з видань, які продовжують працювати, аби донести світу інформацію. Друга «Спеціальна відзнака» дісталася «Мовчазній історії» Андерса Сковбʼєрга Єпсена. Нагороду забрав заступник аташе з питань оборони посольства Данії в Україні майор Якоб Торрільд Хансен.
Його виступ був доволі лаконічним, але цього було досить, аби вітчизняні культурні діячі, які втомилися доводити важливість своєї теми, вигадали якусь нагороду спеціально для нього. «Культура завжди на часі. Ми це знаємо. Але особливо під час війни. І ми можемо взяти приклад зі східного сусіда України, де вже 20 років царить повне болото в культурному сенсі. І тому зараз вони намагаються і Україну перетворити на болото, нас у буквальному сенсі затопити. Але їм це не вдасться. І Данія буде вам допомагати».
Ми від себе додали б, що не так уже й 20 років, а трохи більше, але в кожному разі дякуємо майорові за таке розуміння.
Ну, і головний приз студентського журі отримав фільм «Крихка пам’ять». Ігор Іванько зафільмував історію свого дідуся, кінооператора Леоніда Бурлаки. Іванько вже на сцені уточнив, що він ще й оператор цієї стрічки, і сказав, що йому дуже приємно, що його робота сподобалася студентам і «вони не подумали, що це якась туга у стилі "а раніше було краще"».
Далі — нагорода в категорії RIGHTS NOW!, яку вийшов вручати албанський режисер Куйтім Чашку, який, услід за Якобом Торрільдом Хансеном, розповів про важливе значення культури у війні Росії проти України: «Культура — це такий вищий суд над воєнними злочинами. Наприклад, якби не культура, якби не література і кіно, ми б не дізналися вповні, що таке Голокост. І саме через культуру отримують покарання всі ті воєнні злочинці, які зараз, на жаль, коять свої злочини».
«Спеціальна відзнака» в цій категорії дісталася «Вбивству журналіста» Метта Сарнецьки. А головний приз отримала робота «Залізні метелики» Романа Любого, яку пан Чашку назвав неймовірно естетичною. Нагадаємо, стрічка розповідає про катастрофу літака рейсу MH-17.
У категорії «Docu коротко» «Спеціальну відзнаку» отримала робота, яка теж є документом російських злочинів, — «Чорнобиль 22» Олексія Радинського, вона розповідає про зону відчуження під час російської окупації.
А головний приз вручили стрічці «Прокидаючись у тиші» Міли Жлуктенко та Даніеля Асаді Фаезі. Його забрав співпродюсер Андрій Котляр, який зміг одразу додзвонитися у Мюнхен до режисерки та забезпечити їй хоч і віртуальну, але присутність.
Що ж до програми «Docu Україна», то «Спеціальну відзнаку» отримала «Крихка пам’ять» Ігоря Іванька, а головний приз — «20 днів у Маріуполі». У «Docu світ» відзнаку отримав «Еттілат Роз», а також команда Docudays UА за створення цієї події як акту опору збройній агресії Росії. Ну, а головний приз пішов стрічці «Ми не згаснемо» Аліни Коваленко, що розповідає про життя п’ятьох підлітків, які мешкають на прифронтовій території, але не припиняють мріяти і навіть втілювати свої мрії.
Премію імені Андрія Матросова (продюсера фестивалю, який загинув в автокатастрофі у 2010 році) отримали дві українські стрічки: «Щоразу затинаюся від звістки з Києва» Дарини Мамайсур та «Ptitsa» Аліни Максименко.
А далі ведучі запросили на сцену дизайнерку фестивалю Дашу Подольцеву, яка продемонструвала дуже незвичний приз — не традиційну статуетку, а світшот, зроблений із футболок попередніх фестивалів. І отримала його Катерина Горностай за стрічку «П’ятниця, субота, неділя». Точніше, отримали її колеги, але обов’язково передадуть.
Наостанок ведучі порадили гостям не викидати нічого, що символізує 20-й Docudays UА, адже це буде хороша згадка про те, що навіть під час такої масштабної війни культура в Україні посідає своє гідне місце.
Фото: Максим Поліщук