Кінооператор Вася Сікачинський: «Я знаю акторів, які зараз працюють у кафе чи таксі. І соромляться цього»

Василь Сікачинський — український кіно- й телеоператор, у доробку якого більш як 60 проєктів. Він народився 11 вересня 1961 року. Як оператор керував зйомками проєктів: «Принцеса з Горошино», «Коли помре кохання», «Олена і капітан», «Трикутник долі», «Королева доріг», «Аквамарин», «Згадати себе», «Пробудження кохання», «У минулого в боргу», «День виборів», «Жажда», «Чужі крила», «Штрафник» тощо.

А ще він неймовірно позитивний і доброзичливий чоловік, який завжди готовий підтримати та прийти на допомогу друзям. Після початку повномасштабного російського вторгнення, коли кіноіндустрія в Україні стала на довгу паузу, він почав заробляти на життя, працюючи таксистом на власному авто, а потім став масажистом і має вже чимало вдячних клієнтів. Василь Сікачинський вважає, що у скрутні часи головне — не опускати руки, шукати можливості та хоче своїм прикладом показати знайомим і друзям, що будь-яка справа може вважатися гідною, якщо займатися нею чесно.

— Звідки у вас навички робити масаж?

— Напередодні мого дня народження рідні запитали, що я хочу в подарунок. Я відповів, що хочу стати масажистом. Вони подарували мені гроші на курси — і я закінчив школу масажу при інституті травматології та ортопедії. Спершу засвоїв техніку масажу тіла, а потім і обличчя. Відразу після закінчення курсів я став пропонувати свої послуги знайомим, зокрема акторам. Я багатьом своїм приятелям говорив: «Спробуй, це класно, це дійсно допомагає». Люди почали потихеньку до мене приходити, залишалися задоволені результатом — ось так і почалася моя робота у цій галузі. Наприклад, роблю масаж жінці, потім приходить уже її чоловік, а потім вони приводять ще й дитину і, зрештою, ходять уже сім'ями. Чоловіки дивляться, як я роблю масаж обличчя їхнім дружинам і теж просять зробити такий самий їм. У мене, як не дивно, на масаж обличчя приходить багато чоловіків.

— Тобто як тільки наша кіноіндустрія після повномасштабного російського вторгнення стала на паузу, ви відразу почали замислюватися, чим можна було б зайнятися, щоб мати можливість заробляти гроші?

— Не відразу. Спершу в мене ще були якісь гроші й жодних думок про подальшу роботу на думку не спадало. Здебільшого намагався підтримувати людей позитивними дописами у соцмережах (сміється). Потім я почав таксувати на своїй машині, займався цим кілька місяців. Одного разу я віз дівчину з купою пакетів із магазинів, ми розговорилися, і я пожартував: «Ви ж не дочка мільйонера, а робите стільки покупок». Вона відповідає: «Ні, я працюю масажисткою». І після цієї зустрічі я подумав: «А чому б і мені теж цим не зайнятися»?

— Доволі швидко. Це не так складно, як здається. У мене якось усе одразу пішло. Мені все одно, хто переді мною: молода красива дівчина, чоловік або жінка поважного віку — я абстрагуюсь і просто виконую свою роботу. До мене, до речі, ходить дуже багато літніх людей. У мене є дві клієнтки, які щороку проходили курс знеболювальних уколів від болю у спині. А після моїх сеансів вони вже не робили цю процедуру, у них зараз усе добре. Нещодавно я брав участь в одному кінопроєкті, тому масажем не займався, і мої постійні клієнти дуже засмутилися. Зараз, коли ми перестали знімати, я кинув клич, що знову займаюся масажем — і люди знову до мене пішли. 

— А чи не страшно брати людське тіло в руки? Адже масажі та мануальна терапія — це досить складне мистецтво. І у разі якихось помилок під час масажу можна не допомогти, а навпаки нашкодити людині.

— «Не нашкодити» — це мій девіз. Якщо я чогось не знаю чи не вмію — я цього не робитиму. Я роблю тільки те, що точно не нашкодить, а, навпаки, допоможе людям. Зараз, звичайно, менше, але раніше я годинами дивився відео про масаж на ютубі, відбираючи те, що справді цікаво, що справді допомагає. Я підходжу до цього заняття з усією відповідальністю, а не формально. Раджу людям ті вправи, у яких упевнений, які допомагають насамперед мені самому. Не хочу хвалитися, але мені багато моїх клієнтів кажуть, що у мене є якийсь особливий дар. Що я не лише роблю масаж, а й знімаю стрес. Після моїх сеансів люди йдуть спокійні, умиротворені, розслаблені. В основному те, що я роблю, всім допомагає. Приходив до мене один актор, у якого шия не поверталася, він не міг нахилятися. А на третьому сеансі він уже мені каже: «Васю, дивись!» — і нахиляється, дотягуючись руками майже до підлоги.

— Одного разу ви на своїй сторінці у фейсбуці виставили допис, у якому запитували у друзів, чи справді варто вам займатися масажем, чи не є це заняття чимось сумнівним, що шкодить вашому іміджу й основній професії? Звідки з’явилися такі сумніви?

— У мене, в принципі, жодних сумнівів не було. Я завжди впевнений у правильності того, що я роблю. А цей допис розмістив після одного дуже неприємного для мене випадку. Мені зробили зауваження, що я, працюючи в таксі та роблячи масаж, займаюсь начебто негідною справою, що я не можу реалізувати себе в основній професії. Це мене й образило, й обурило водночас. Я заробляю як можу та ще й допомагаю при цьому людям. І коли тобі так зневажливо говорять про твою роботу — це дуже неприємно. Отоді на емоціях я і виклав цей допис. Але він не про те, що мене хтось образив. Він був призначений іншим людям. Я ж знаю акторів, які зараз працюють у кафе чи таксі — і багато з них соромляться цього. Вони почуваються некомфортно через те, що займаються не своєю основною професією, а, наприклад, на кухні чистять картоплю. Я просто хотів цим дописом підтримати таких людей, сказати їм: «Люди, займайтеся зараз тим, чим ви можете. Ви все робите правильно». Розумієте, ми намагаємося не просто вижити, ми намагаємося нормально жити. Тому що просто виживати — це остання справа. Багато своїх дописів у фейсбуці я розміщую саме як послання іншим людям, що не потрібно сидіти та чекати чогось, скаржитися на життя — треба щось робити, кудись рухатись. Кожен має можливість. Просто треба сісти й подумати, що ти можеш робити. До речі, деякі мої знайомі також почали займатися масажем, коли дізналися, що я став масажистом. Це приємно, коли ти можеш допомогти людям. Я, наприклад, багатьом акторам робив масаж абсолютно безплатно, тому що їм за їхньої професії це потрібно.

— Нині поступово в нас почали відновлюватися зйомки різних проєктів. Але водночас у суспільстві почалася дискусія, чи доцільно зараз, під час війни, витрачати гроші на зйомки фільмів і серіалів. А що ви думаєте з цього приводу?

— Я вважаю, що це однозначно потрібно робити. Бо інакше ми просто можемо втратити нашу кіноіндустрію. Скажу про себе. Я півтора року не знімав, і коли мене запросили нещодавно попрацювати у серіалі «Голова», я дуже боявся знов починати. Багато акторів теж відчувають схоже, вони справді бояться, не знають, як вийти на сцену або в кадр після великої перерви та пережитих потрясінь. Не можна допустити, щоб ці люди пішли з професії. І також треба розуміти, що люди не можуть весь час по телевізору дивитися новини, їм хочеться перемкнутися, подивитися якийсь серіал.

— Що це за серіал «Голова», про який ви згадували?

— Це комедійний серіал українського режисера Олега Туранського, з яким ми разом працювали дев'ять років тому на проєкті «Лекції для домогосподарок». У цьому серіалі знімалися переважно молоді талановиті хлопці. Звичайно, було важко працювати в нинішніх непростих умовах, але я вважаю, що ми зняли непогану комедію. Наскільки мені відомо, її мають показати вже восени на Новому каналі.

— Я не поєдную ці дві професії. Якось після читання я спробував комусь зробити масаж і зрозумів, що не можу, бо маю іншу енергетику на майданчику. Для того, щоб робити масаж, я маю бути «чистим», спокійним, розслабленим, інакше ця вся моя негативна енергетика може «перейти» на клієнта. Були випадки, коли під час обстрілів і тривог я відмовлявся проводити сеанси, пояснюючи людям, що я можу їх «пом'яти», але потрібного ефекту це не дасть, оскільки я зараз «на взводі». Бо в мене, наприклад, донька нещодавно народила і живе у Печерському районі з маленьким онуком, бо мама вже у віці. Звісно, що я за них хвилююся. Тому я не поєдную дві професії: роблю або одне, або інше. Поєднувати просто неможливо. Робота у кіно — це 12 годин зйомок, плюс дорога: година туди та година назад. І так щодня. Це забирає багато сил. Тому під час зйомок я свою роботу масажиста ставлю на паузу. Зараз, коли зйомки скінчилися, я знову повернувся до неї. Слава Богу, клієнти мене пам'ятають і знову до мене пішли.

— Ви вже досить немолодий чоловік, у вас уже онук росте, а вас, як і раніше, всі називають просто Вася. Це вас не ображає?

— У жодному разі. Просто я не почуваюся Василем Миколайовичем. Я свого віку взагалі не відчуваю. Не те, що я його боюся — ні, у мене гарний вік, — але почуваюся молодим, почуваюся Васею та вважаю, що це нормально. Я швидко сходжуся з людьми, легко можу перейти на «ти» у спілкуванні. Я народився у 1961 році, і коли люди дізнаються, скільки мені років, то дивуються, бо я не виглядаю на свій вік. А я їм відповідаю: «Це Бог так дав». І це не тому, що веду здоровий спосіб життя. Так, я ходжу на стадіон, роблю зарядку, але я також можу ввечері випити пляшку вина.

— Головний на майданчику — це апріорі режисер, навіть якщо він слабкий чи недосвідчений. Він усе одно головний, і я як оператор йому завжди допоможу.

— Якщо ви бачите що те, що пропонує режисер, неправильно, — що робите в цьому випадку?

— Ми сперечаємося. Іноді навіть лаємося. Я наводжу свої аргументи, відстоюю свою точку зору. Але при цьому в голові вже починаю прикидати, як зробити так, як хоче він, щоб це вийшло добре. Якщо мені не подобається, те, що пропонує режисер, я не робитиму свою роботу погано спеціально, тільки щоб довести, що він був неправий. Я все одно намагатимуся і в цьому випадку отримати максимально можливий результат.

— Чи були випадки, коли режисери вам казали: «Васю, ось у нас така сцена — як хочеш, так її і знімай»? Тобто, давали вам повну свободу дій на майданчику.

— Так. Ми з Олегом Фоміним працювали приблизно у такому форматі. Він займався акторами, а коли приходив на майданчик, то питав: «Васю, що нам робити, куди нам ставати, куди йти?» Я відповідаю: «Ось так, так і так». Бо розкадровуючи сцену, я вже розумію, скільки у нас кадрів, які у нас кадри, щоб потім монтаж вийшов добрим. Річ у тім, що я знімаю кіно як глядач. Іноді приходжу на майданчик і говорю режисерові: «Поміняймо текст. Він мені як глядачеві не "заходить"». Я розумію, що глядачеві хотілося б побачити у цій сцені. От і все. Я дуже люблю кіно й у дитинстві дивився його постійно. Я проходив у деякі кінотеатри нахабно без квитка і міг там дивитися 3–5 фільмів на день.

— Я вважаю себе професіоналом. При цьому я розумію, що я — не найкращий оператор, хоча маю на рахунку 65 проєктів — не кожен оператор може похвалитися такою кількістю робіт. Я взагалі вважаю, що досить добре та цікаво прожив своє життя: довго працював на телебаченні, зокрема був головним оператором на «1+1» і Новому каналі, та й у кіно теж чимало чого робив. Тому я — досвідчений оператор і дещо вмію у своїй професії. А головне — я люблю свою професію Якщо ти отримуєш задоволення від роботи — це завжди добре. А якщо ще й результат виходить гарним — це взагалі супер. Навіть якщо ти в якісь дні не отримуєш кайфу від того, що робиш, то потрібно ставитися до цього просто як до роботи. Але робити її чесно та відповідально.