«Придурок, не придурок, головне — щоб не був вражиною». Наталія Мосейчук запустила нове шоу на ютубі

У першому випуску нормальність пані Наталія вирішила для нас усіх зберегти разом із такими гостями: Данило Яневський, Валерій Клочок, Юрій Романенко та Євген Карась. Початок уже нічогенький. Усі сидять у студії зі шторою, на жовтих кріслах за круглим столом. Мосейчук одразу сказала, що всілякі матюки її дратують, тому шановних глядачів за це буде банити. Але вже з наступного разу. У відповідь на цю заувагу Яневський іронічно засміявся, тому ведуча його заспокоїла, що сьогодні він теж може дозволити собі дещо. На що Ден Борисович під її хихотіння відповів: «Та я і не тільки сьогодні можу. Я собі дозволяв, дозволяю і буду дозволяти». Ну, це ми знаємо. 

Але далі Яневський продовжив уже серйозно і побажав шоу «Тема з Мосейчук» усіляких гараздів та процвітання, бо: «У нас в інформаційному просторі відсутній майданчик, на якому ми можемо обговорювати в професійному середовищі, в межах академічних дискусій фундаментальну проблему, яка називається “діалог культур”». Ну а де ж місце інтелектуально-академічним теревеням, як не на каналі в пані Наталії? Сумнівів не лишилося — на нас чекає 2 години 8 хвилин та 20 секунд естетичного та розумового задоволення.

Тим паче, що сама ведуча називає свою програму «клубом співдумання» і каже, що запрошуватиме гостей з абсолютно різними поглядами. Згадує свою розмову з Юрієм Романенком, у якій запропонувала йому пошукати людей, «які увійдуть до такого умовного центру»: «Пролунало кілька прізвищ, і я кажу: “Юро, от подивись на цих, на цих”. А Юра каже: “Та он типа придурок, с ним не о чем разговаривать”».

На цих словах Валерій Клочок, схоже, насторожився: чи не варто звідси тікати, поки не пізно. Але все, пізно. У студію заходить уже опетличений Юрій Романенко. Всі в зборі. Мосейчук, за її словами, захотіла собі таке шоу, дивлячись саме на шоу Романенка. А також на «Ісландію». До речі, Володимира Петрова з цієї самої «Ісландії» вона запрошує доволі часто, востаннє він до неї приходив усього кілька днів тому. 

Обговорювати зібралися зустріч Байдена та Сі, пропозицію Расмуссена, Ірину Фаріон, Червінського, а також те, що «вам пече». Спойлер: у фіналі дискусії Данило Яневський так розпалився, що заявив про свій категоричний вихід зі сфери медіа. Ну а поки все починається спокійно і культурно.

Валерій Клочок сказав, що результати зустрічі американського та китайського лідерів для нього не виявилися сюрпризом, бо десь таких заяв він і чекав. І вважає їх загалом для нас позитивними. Проте, на його думку, українське суспільство було перегріте очікуваннями, що «буде підписаний якийсь, наприклад, акт капітуляції Кремля», тому лишилися розчаровані. 

Мосейчук здивувалася, що такі були. Я з нею згідна. Взагалі не бачила, щоб наше суспільство перегрівали неадекватно позитивними очікуваннями.

«Я просто не розумію про перегріті очікування з приводу того, що прям там в Україні мала закінчитися війна на другий день. Це мені не зрозуміло. Це означає, що люди у нас або не розуміють політику, як вона робиться. Або ми погано пояснюємо 19 місяців», — мовить ведуча. 

Юрій Романенко заявив (почав російською, але швидко перейшов на українську), що ми просто бачимо світ з погляду україноцентризму — все, що відбувається у світі, відбувається навколо нас. На цих словах Мосейчук пропонує йому кави, але він відмовляється. Яневському дістається печиво, і він підозрює, що це «аби я мовчав». Романенко продовжує думку про те, що давайте відкинемо наш україноцентризм і побачимо, що двоє людей зустрілися, аби не допустити конфронтації. Згодом він усе ж переходить на російську і поки говорить, пані Наталія пропонує Дену Борисовичу каву, лате, капучино. А він відповідає: «Потанцуем?». 

Були й інші жарти у програмі. Романенко нагадує, що передвиборча кампанія у США буде неймовірно гострою, Трамп обіцяє «знести весь держапарат, коли прийде до влади». Ведуча коментує: «У Зеленського вчиться, напевне». Данило Борисович сміється. 

Мосейчук береться зачитувати коментарі. Там пишуть, що не треба про Фаріон, питають, коли на Романенка заведуть кримінальну справу, дивуються, що він говорить українською, і цікавляться, де Арестович. Романенко дивується, що люди дивуються. 

Коли Яневський, нарешті, отримав слово, то одразу почав із компліментів Романенку, мовляв, він теж робить проєкт для академічних дискусій. А також зазначив, що люди за цим столом, імовірно, з різними психотипами та системами мислення: «Припустимо, хтось картезіанець, а хтось, так як я, по Хольм ван Зайчику ударяю по вечорах». 

Далі він починає пояснювати, хто такий ван Зайчик (під цим псевдо пише двоє російських китаєзнавців антиутопії про Ордусь, країну, яка виникла на території Росії та Китаю, — так, не лише Володимир Сорокін прогнозував таку оказію), але робить це так, що наша ведуча, схоже, вірить, що такий відомий китаєзнавець і справді існує. Згадує він Зайчика, аби його зацитувати: «Ніхуй бохуй далайхуй хуйджей дао дахуй». І продовжує: «Юрій у цьому сенсі абсолютно правий, коли він говорить, що переважна більшість українців, надивившись цього телемарафону….»

На цьому слові його негайно перебиває ведуча: «Ден Борисовичу, неправда. Зараз буде море крові» (сміється). Але Ден Борисович продовжує: «…надивившись телемарафону, приходять до єдино правильних висновків, які можуть вони сформулювати, надивившись по самі помідори цього телемарафону». Наталія продовжує сміятися. Що ж до Байдена і Сі, то Яневський погоджується з попередніми ораторами, але вирішує ще більше познущатися з Мосейчук: 

«Ресурсів немає, підтримувати Україну немає чим, Україна, у значенні політичного керівництва, робить ніц для того, щоб розпустити цей гордіїв вузол. Ніц не робить. Крапка». При цьому він дивитися з викликом на ведучу. Ведуча каже: «Я б тут кому ставила». Валерій Клочок, який увесь цей час мовчав, зауважує: «Я таки правий, бачите, тут завищені очікування». Ведуча не зупиняється: «Я б тут ставила навіть не кому, а три крапки. Я не погоджуюся». 

А особисто я вже на 34 хвилині вважаю, що ця розмова — чудова основа для якоїсь сатиричної п’єси. На місці керівників Театру драми та комедії на лівому березі вже б замовляла тему якомусь хорошому драматургу. 

Зненацька по відеозв’язку включається Євген Карась. Мосейчук запитує, чи обговорюють бійці на фронті заяву колишнього генсека НАТО Расмуссена про те, що Україні варто приєднатися до Альянсу без окупованих територій. Карась відповідає, що обговорюють, але не глибоко. І пропонує свій погляд: «Це все грає проти нас. Те ж розгортання західного виробництва зброї  — це довгостроковий проєкт. Відповідно, щоб кидаться мільярдами доларів, треба розуміти, що це все буде закуповуватися і що Захід реально далі буде з кимось там воювать, до чогось готуваться, а не проводить гей-паради». 

Картину Євген малює невтішну, стверджує, що зброї нам дають мало, просто «щоб ми не пОмерлі, щоб ми їх захистили, а вони дальше там собі вирішать. А звідси виїде половина населення туди на заробітки, підлоги мить, сурогатними матєрями, а ми тут будемо вєчно з Росією то воювать, то не воювать. Зручна всім модель: демократія не проіграла, тому шо ми в НАТО, Україну розшматували».

Ден Борисович тягнеться по печивко. Євген Карась продовжує, що наша головна і велика мета — не вступ до НАТО, а звільнення територій і геополітична ситуація, за якої нашим дітям вже не доведеться воювати. Яневський погоджується, але твердить, що «у нас до сьогодні немає мети існування української держави». А метою повинен бути добробут і свободи громадян. І додає про ЄС і НАТО наступне: «Ми не йдемо в Європу. Ми ніколи не були частиною Європи. Ми завжди були лімітрофом у складі Польщі, Литви і Білорусі. І частини правобережної України. Треба викинути з голови раз і назавжди оці ющенківські марення про НАТО і про Євросоюз». 

Мосейчук зауважує: «Я роблю з ним інтерв’ю у вівторок». 

«Передайте вітання», — відповідає Яневський. «І нагадайте, що я йому казав у 2004 році: нічого не підписуй з Юлією Тимошенко. Вона й не таких, як ти, кидала». 

Валерій Клочок повертається до пропозиції Расмуссена і нагадує, що він про жодні перемовини з Росією не згадував. Бо, за його спостереженнями, люди звідкись це взяли і сприйняли його пропозицію негативно. Можливо, через колонку колишнього командувача НАТО Джеймса Ставрідіса у Bloomberg, де він погоджується з Расмуссеном, але й пише зокрема про «корейський сценарій» для України після домовленостей у форматі «земля за мир». 

Клочок продовжує: «Теза друга, яка пролунала по відношенню до Расмуссена. Хто такий Расмуссен? Пенсіонер? Не в образу нам усім тут сидячим».

«Спасибі», — реагує Данило Яневський. 

«Ну, я так, обмовився, — відповідає пан Валерій. — Пенсіонер у відставці. Шо він там меле, що він там розповідає? З’являється міністр оборони Нідерландів, яка каже: “Послухайте, так це творча ідея, її треба брати на озброєння”». 

Клочок ще раз зауважує, що Расмуссен нічого про перемовини з Росією не говорив, проте Офіс президента «взяв цю тезу і її поширив. Не треба було цього робити». 

«Чекайте», — знову сполошилася ведуча. І почала «учористо доповідати»:

«Сьогодні був оффрек президента Зеленського з (починає посміхатися до Яневського, той закочує очі. — Ред) працівниками національного телемарафону. Президент привітав… ой-ой, боже ж ти мій, Ден Борисовичу, тримайтеся. Президент привітав тих, хто там працює, з цим святом (з Днем працівників радіо, телебачення і зв’язку. — Ред.), і йому поставили питання щодо Расмуссена. І я дозволила собі записати. Оффрек, не оффрек, але я вже бачила, є витоки, тому я записувала майже дослівно за президентом Зеленським: 

“Щодо Расмуссена. Переговори такі не ведуться, всі думають про ювілейний саміт НАТО. НАТО може програти цей ювілей, якщо не буде перемог. Перемога, як-то запрошення України, небезпечна для них, бо ми поки у війні. Расмуссен шукав якусь перемогу для НАТО, ці слова я трактував би так”. Що Расмуссен вірить, що Росія далі не піде. 

“Я б волів би взяти риторику Столтенберга — кандидатство. Але щодо Расмуссена — це був цікавий хук. Він розколов цією ідеєю команду НАТО в їх ідеях щодо України в НАТО”. Президент Зеленський сказав фактично, що Расмуссен озвучив цю ідею і, так би мовити, поховав». 

Валерій Клочок усе ж стоїть на своєму: «Я розумію, що президент знає більше, однозначно. Що стояло за словами Расмуссена. Я це допускаю. Я це усвідомлюю. Але якщо, до прикладу, з’являється ця історія, то принаймні її треба було трактувати так, щоб вона сприймалася нормально. Це все, що я можу сказати. Тому що вона викликала серйозну дискусію». 

Юрій Романенко, який знову перейшов на російську, додає: «Её нужно было использовать для расширения пространства маневра для Киева. А не тупо уходить сразу в штыки».  

І тут я запереживала. За всіма цими НАТО—Расмуссен—Ставрідіс усього пів години лишається на Ірину Фаріон. І ще менше — на справу Червінського, а там я очікую почути багато цікавого. 

У якийсь момент розмова неочікувано переходить на тему кіно. Романенко починає говорити про фільм «Буча», який нині перебуває у статусі щонайменше дискусійного. Це ігрова стрічка про окупацію міста, яку взялися знімати сценарист «95 кварталу» Олександр Щур та продюсер двох сумнівних комедій («Побачення у Вегасі» та «Продюсер») Станіслав Тіунов. Панове дуже вірять у свої сили і планують зняти суперхіт, який подивляться мільйони людей за кордоном і лишаться під неабияким враженням. У першому релізі вони навіть щось говорили про участь у фестивалях класу А, але згодом передумали. Так ось, Юрій Романенко каже, що фільм подивився і розділяє це захоплення:

«Я два дня назад был на просмотре фильма “Буча”. Я всем советую посмотреть, сейчас он идет в закрытом режиме. Я сейчас всех загоняю на просмотр этого фильма. Потому что это мощнейший инструмент, который позволит нам говорить с Западом для того, чтобы защищать наши интересы в гуманитарной сфере. Там зашито столько смыслов — сами авторы фильма этого не поняли. Я когда его увидел, то сказал: “Ребята, вы создали просто гениальный шедевр, инструмент защиты наших интересов”».

Схоже, Романенко взявся серйозно допомагати цьому фільму з інформаційною підтримкою — ось недавно запросив Щура до себе на ефір. Цікаво. 

А, і ще. Склалося враження, що Наталія Мосейчук анонсувала відкриття аеропорту на Закарпатті вже у найближчі тижні. Про це, нагадаю, нещодавно говорив голова ОП Андрій Єрмак. Але не назвав ані міста, ані часу.

Мосейчук: Юра, ви правда думаєте, що такі теми піднімаються тільки у нас тут, за круглими столами?

Романенко: Нет, конечно. Нет, конечно. Нет, конечно. 

Мосейчук: Ви правда думаєте, що там, зверху, ніхто про це не думає?

Яневський: Скоріше за все — ні. 

Романенко: Если бы думали, то мы бы многие вещи уже бы сделали. Например, в Закарпатье у нас бы уже работал аэропорт. Что мешало построить на три с половиной километра…

Мосейчук: Юра, а якщо аеропорт запрацює за тиждень-другий? Ви перепросите?

Романенко: Я скажу: слава богу!  

Мосейчук: Юра, ви скажете «слава богу» вже за кілька тижнів. 

Романенко: Я скажу «слава богу! Вот это власть сделала правильно».

Дуже цікаво. 

І ось, настає час мегаспічу від Яневського. Отже, на місці радника президента він сказав би йому: «Ваша величносте, по-перше, зніміть зі своєї голови корону. А по-друге, у вас є ще статистична більшість у ВР. Будь ласка, перекладіть в українську мову закон Ріко. На підставі цього закону викатрупили всі гангстерські… Джуліані той самий, коли він був прокурором південного округу Нью-Йорка… Викурили всі гангстерські банди. В чому суть? Суть в тому, що кожний державний чиновник чи приватна особа, яка взяла копійку з державного бюджету України, вона шо? Вона релокується в США і судиться там по американському закону». 

Наталія Мосейчук реагує: «Це якщо є запит. Я сьогодні цій людині подала руку. Як людині». 

Судячи з усього, Ден Борисович такі кроки не вітає: «А я прийшов на презентацію книжки вашої тезки, встає якийсь лобуряка і протягує мені руку. Я дивлюсь і кажу: “Ви Гетьманцев?”. Він каже: “Так”. Я кажу: “Ваше місце під землею. Ваше місце під землею. За те, що ви робите з цією країною”. Так от, закон Ріко. Якби у нас напакували один літак, посадили б туди 200 людей, починаючи з перших осіб ОП, оце би справило фантастичний абсолютно вплив на українську громадськість». 

Наталія Мосейчук дивиться на візаві, не можу описати з яким виразом, тому ось фото — самі розбирайтеся.

Дивиться і каже: «Слова, Ден Борисович». 

І отримує відповідь: «Гиньте. Моя відповідь є. Ви не хочете слухати, ви не хочете чути, ви хочете весь час говорити, ви не маєте компетенції в тому, що ви говорите і обговорюєте. В тому числі в ваших інтернетах цих. Гиньте. У нас вже загинуло більше ста тисяч військових. У нас десятки тисяч цивільних. У нас дев’ять мільйонів за межами країни, які не повернуться. Україна — це труп».

Мосейчук: «Ви пропонуєте не гинути, ви пропонуєте здаватися».

Яневський: «Ні. Україна є труп сьогодні. Яка лежить на чому? На голках, на трубочках. Американська, західна, будь-яка інша, японська в тому числі допомога. Гуманітарна, грошима і так далі. Переінсталяція політичної системи. Модернізація політичної системи. Зняти капелюха, зняти корону, що ми є центр світу».

Мосейчук: «А переінсталяція — це значить вибори?». 

Яневський: «Нічого це не значить».

І далі Данило Борисович апелює до 1918 року і Павла Скоропадського, Мосейчук порівнює зі Скоропадським Зеленського. Яневський каже, що втратив думку. Далі йде ще одне порівняння Зеленського зі Скоропадським, на відміну від якого він не втік. Розбиралися, чому курсанти загинули під Крутами і які висновки нам з цього треба робити. Закінчив Яневський свою промову наступними словами:

«Зняти капелюха, зрозуміти, що ми такі самі, як всі інші, вчитися на своїх помилках і викинути зі своєї голови раз і назавжди, що ми — хутір Асланів. «Ніхуй бохуй далай хуй хуйджей дао дахуй», — як нас вчив Хольм ван Зайчик. Крапка. І налагодити комунікаційні лінійки із суспільством…. І останнє, що я сьогодні скажу.

Я офіційно заявляю, що залишаю медійну кар’єру. Я виходжу з неї. Я 33 роки говорив в порожнечу, що цим закінчиться все. Я від сьогоднішнього дня залишаю усі свої медійні проєкти, залишаю журналістику і буду займатися чим? Я буду займатися виключно проєктом Україна. Звідки вона взялась, звідки утворилися ці самі українці, чому вони важливі, яка їх місія в світі. На який хрєн ми існуємо як народ. Ось чим я буду займатися. А медіа — сердечно дякую, але без мене».

Мосейчук назвала цей акт «відрізанням ніг та рук». Романенко запитав: «Навіщо?». Ведуча пояснила: «Це коли науковці починають бикувати». 

Ну а далі Яневський згадав Куркова, Гессен і Фаріон (хвала богам, за 12 хвилин до кінця ефіру її таки згадали). Обурився, що пані Ірину звільнили: «У нас що, скасували Конституцію? Свободу слова? Не подобається Фаріон — не ходіть на її лекції». А ще пан Яневський, напевне, забув фразу «культура скасування» і вжив «культура ліквідації» — звучить ще загрозливіше. Культура ліквідації Ірини Фаріон. 

Про Романа Червінського поговорити не встигли. І слава тобі господи. 

Фото: кадри з програми «Тема з Мосейчук»