«Уздєчку мені в пєрдєчку». Як я страждала в новорічну ніч через «Вечірній квартал» (ОНОВЛЕНО)

А також не страждала цільова аудиторія «Кварталу». За добу на ютубі відео з новорічним шоу зібрало близько 600 тисяч переглядів. Нині там уже мільйон. Кілька разів мені доводилося насолоджуватися цим дійством наживо, і щоразу це були аншлаги. Люди сміялися. 

Додаткові тортури авторка цих рядків отримала, бо вирішила насолодитися шоу в найбільш традиційному і страшному варіанті — в ефірному мовленні. От просто ввімкнула канал «1+1 Україна» та дивилася з усіма анонсами та рекламними роликами. На ютубі обидві частини шоу тривають чотири години, по телебаченню на перегляд глядачі витратили майже сім. 

З хорошого. Слухаючи жарти «Новорічного кварталу», я зібралася робити висновок, що його автори остаточно деградували до рівня «Дизель шоу». Але наступного дня, трішки оклигавши, подивилася і їх. Ні, до цих майстрів неймовірного гумору ще далеко. Окремо впало в око, наскільки «дизелі» поведені на жартах про маленький піструнець і все, що пов’язане з анальним отвором. Хоча у «Кварталі» їх теж вистачає. 

Ще приємністю став факт, що альтернатива на нашому телебаченні все ж існує. Хоч і «Ліга сміху» явно спаскудилася, але в новорічну ніч показували також святкову програму від «Мамахохотала», які зараз переназвалися на «Мамахихотала». У порівнянні з колегами вони здаються просто якимись братами Коенами. Проте переглядів у рази менше — 157 тисяч на цей момент.

Я трішки напружилася на початку номеру, в якому анонсували зустріч хлопця з мамою подруги, і вже почала очікувати на чергові бородаті жарти про тещ. (Якщо ви не дивитеся цих шоу, то повідомляю: жарти про тещу досі живі і процвітають). Але все вийшло зовсім не так, бо головний герой замутив з донькою та мамою одночасно, а вони вирішили неочікувано запросити його на знайомство одна з одною. 

Та повернімося до «Новорічного кварталу». Мені здається, що цей огляд цілком міг би складатися всього із кількох абзаців із цитатами — навіть висновку не потрібно робити. Проте я спробую. Бо навіть інформаційний привід є. І доволі передбачуваний. Це просто якесь продовження ситуації «Коломияни проти серіалу “Встигнути до 30”», в якому мешканку Коломиї Любу показали геть пришелепкуватою, і це призвело до грандіозного скандалу та заяви мера міста з вимогою до телеканалу ТЕТ перепросити.   

Ну й оскільки життя та зашквари колег наших виробників контенту далеко не завжди чогось вчать — услід за дівчиною з Коломиї зустрічайте дівчину «сіськадовська».

Як бачите, жарти навколо слова «сіськи» теж досі актуальні нарівні з маленькими піструнами і неадекватними тещами. Суть уже скандального номеру в тому, що нам показують героїню зі Скадовська, яка приїздить на Закарпаття і в розмові з місцевим чоловіком не може і двох слів зв’язати українською. Адже номер присвячений російськомовним українцям, які переходять на українську. Напевне, автори захотіли підтримати співвітчизників, але трохи помилилися з подачею, адже головна героїня максимально ідіотична.

До того ж кварталівці повторили й іншу помилку своїх колег із серіалу «Встигнути до 30», які, схоже, навіть не поцікавилися елементарною інформацією про Коломию і показали її доволі забитим селом десь у горах, хоча це місто із близько 70 тисячами населення і багатою історією. Наша ж із вами сценка починається з представлення: «Отже, уявіть, дівчина, яка переїхала зі сходу України на Закарпаття….». Між тим, Скадовськ стоїть не на сході, а на півдні. Це Херсонська область.

Але це лише початок. Акторка Ірина Гатун зображає свою персонажку абсолютно прибацаною, і її мова — геть нетипова для тих, хто відчуває певні складнощі в переході на українську. Це просто якийсь набір рандомно перекручених слів. Для того, щоб ситуація мала реалістичніший вигляд, треба було вивчити типові помилки цих людей і подумати над більш вигадливими жартами на тему, які б водночас були смішними, самоіронічними, але слугували підтримкою. Та навіщо це все здалося, якщо є слово «сіськи»?

Тому героїня пояснює, що «все своє жизню розговорювала на росіянському язику». А на запитання, чому ж так трапилося, відповідає: «Ну патамуша я — сіськадовська». (Гомеричний регіт у залі, сподіваюся, підставлений на монтажі. Але це не точно.) Далі дівчина продовжує пояснювати свій життєвий шлях: «Я ж, понімаєтє, я ж українську мову тільки в школі оце варчала. Нє-нє, не варчала, а волчара. Тому багато слив уже позаблювала».

 

Герой у виконанні Юрія Великого каже, що не варто боятися помилок і він не буде з них сміятися. На що наша дівчина просить: «Пообісцяйте мене!». А у відповідь на запитання: «Як вас звати?», — каже, що в неї «дуже стандартне вим’я». І це лише перші чотири хвилини. Із задоволенням переказала б і решту, але вас, напевне, вже нудить, а попереду ще опис номеру з екзорцистом, який виганяє з жінки демона Газманова. 

Усе це дійство, звісно, не надто сподобалося мешканцям нині окупованого Скадовська. Мені здається, що становище міста автори «Кварталу» теж якось недодивилися. Мер Олександр Яковлєв написав допис на фейсбуці, який уже розійшовся по стрічках новин. Він заявив, що містянам нині потрібна підтримка, а не насмішки, і навіть запустив флешмоб «Скадовськ говорить українською»:

«Непрості маємо нині часи. Дуже правий був Петлюра, який казав: "Нам не так страшні московські воші, нам страшні українські гниди". Жарти про "сіськи" зі Скадовська, напевно, комусь здаються дуже дотепними. Але хай це буде на совісті режисерів. Сподіваюся, у них вистачить сили вибачитися перед українцями.

Скадовськ сьогодні в окупації, і дійсно чого зараз потребують скадовчани, це підтримки. Знаю, що у нас багато людей були російськомовними, але усі добре розуміють українську і добре говорять українською».    

І ось тут я прошу зауважити наступну тенденцію. Це до популярного питання «Скільки нам іще терпіти ці жарти?». Відповідь на нього невтішна: довго. А все тому, що автори роками повторюють одні й ті самі помилки, яких зазвичай не визнають. Їхній підхід до створення історій, жартів, сценаріїв, персонажів — абсолютно поверховий та заяложений. Здається, вони просто беруть за основу дитячий жарт про «скажи клєй — випий баночку соплєй» і за цим прикладом створюють майже всі номери. 

Наприклад, у травні я ходила на шоу «Жіночого кварталу». Було традиційно багато глядачів, дехто привів своїх дітей. Так ось, сценка, у якій чоловік хоче прорватися до своєї дружини у Польщу, бо страшенно хоче сексу, тому серед іншого публіці пропонують сміятися з назви міста Вроцлав. Хтось із моїх знайомих здивувався, що автори оминули ім'я Дорота. 

Також показували історію про дружину, яка, нарешті, дочекалася свого чоловіка. Він — військовий, який вперше за вісім місяців приїхав додому у відпустку. Тема складна, делікатна, тригерна, і чіпати її треба дуже обережно. Але яка там делікатність, якщо можна вчергове пореготати з тупої ревнивої жіночки. Номер анонсують так:  «Жінка залишається жінкою у будь-якій ситуації». Її діалоги з чоловіком такі: 

 

«— Був на війні? Цілих вісім місяців? Хто це на телефоні?

— То ми місто звільняли.

— То це там дівчата вільні є?»

 

«— Чого на твоєму бетеері написано «Таня»? Хто вона?

— Ти!»

 

«— Чим це пахне?

— Солярою!

— Шо ти хотів скрити цим запахом?»

Та навіть на масштабне обурення вони зазвичай або не реагують, або реагують агресивно. Як ось нещодавно «Дизель шоу». І найголовніше — у цих проєктів є величезна аудиторія, яка стабільно приносить дуже непогані рейтинги на різних майданчиках. Тому всі ці обурення і звинувачення — ніщо проти сотень тисяч переглядів і концертів зі стабільними аншлагами. 

Хочеться вам навести ще трохи прикладів жартів від «Новорічного кварталу». Теща прийшла святкувати трохи раніше і ненароком зазирнула у ванну та побачила голого зятя. Усе наступне дійство було присвячене її кепкуванням з його начебто маленького члена.

«— Анастасіє Юріївно, давайте домовимося з вами: ви нічого не бачили. 

— Вова, так я там нічого і не побачила. 

— Шо ви постійно до мене чіпляєтеся?

— Я? Чіпляюсь? Та там нема за шо зачепиться!»

В Яремчі відкрився перший «Макдональдс», який працює «за всіма карпатськими традиціями». Номер будується на тому, що клієнт ніяк не може отримати своє замовлення, натомість касирка змушує його замовити МакБанош, кокалчанівку, фантівку і т. д.

Вкотре повторюся, що самоіронія — це дуже класно, і ми повинні сміятися із себе також. Але саме такого типу стьоб із мешканців західних регіонів, який демонструє їх абсолютними ретроградами, недалекими людьми, що постійно кривляються, — типова російська схема, яка існує десятиліттями і до цього часу не може вилізти з голів наших телевізійних гумористів. 

На цьому тлі іронічний вигляд має герой Євгена Кошового, екзорцист. Він приходить у сім’ю, в якій у жінку вселився демон «русского міра». Вона лежить, прив’язана до ліжка, і вигукує різні назви російських фільмів, серіалів, уривки з пісень. У пік сеансу з неї виходить демон у вигляді Газманова і вона, знесилена, читає вірш «Любіть Україну». Я все чекала, коли героїня вигукуватиме щось із серіалу «Свати», але, зрозуміло, не дочекалася. 

Фінал конкурсу «Королева ДНР». Цей номер, як і кілька інших, кварталівці виконували російською. Вони роблять так давно, ставлячи дисклеймер, що, мовляв, герої цих номерів не достойні розмовляти українською. У конкурсі бере участь три дівчини: міс Ескорт, п’яничка в леопардовій шубі, дівчина під кайфом Тамара Торчкова. 

Цікаве ставлення в режисерів шоу до своїх глядачів. У сценці висміюють одну з учасниць: «Деякі глядачі можуть подумати, що в рот Аліні потрапив FPV-дрон, але ні, це реально у неї таке обличчя і губи». Одразу після цих слів нам показують глядачку в залі із дуже схожою зовнішністю. Цікаво, чи було їй смішно під час перегляду, якщо вона вирішила подивитися це все вдруге? 

У всьому шоу, як на мене, було лише два номери, які можна назвати нормальними і навіть смішними. На самому початку в залі виявилася Ірина Фаріон (у виконанні Юрія Великого). Вона додовбувалася до всіх, а надто — до Євгена Кошового, який стояв на сцені.                          

«— Я хочу подякувати усім тим, хто був із нами всі ці роки, кожному шанувальнику, кожному глядачу. 

— Шанувальнику, глядачеві! Коли декілька слів в реченні стоїть в давальному відмінку, вони повинні чергуватися закінченнями -е, -у, -ові, -еві! Це потрібно знати з дитинства. Дивіться, ось приклад: “Ми, піонери, вельми вдячні товаришу та дідусеві Сталіну за наше щасливе дитинство”».

Ну і в кінці вони зробили номер із назвою «Передноворічний конфлікт Залужного і Зеленського», в якому показали, що між героями немає жодних конфліктів. Тому вони разом записують звернення до українців, а до них приєднується Буданов. А те, що такого відео не було в реальності, пояснюють тим, що українці все одно не так усе зрозуміють і все перекрутять. 

Зеленський: Я так подумав, може, все ж таки, щоб ці чутки не поширювались, може, ми вийдемо до публіки та скажемо, що у нас ніякого конфлікту немає?

Залужний: Володимир Олександрович, ну ви ж знаєте наших людей. Будуть казати: якщо кажуть, що конфлікту нема, значить точно є конфлікт. 

Зеленський: Так а шо ви пропонуєте? Мовчати і не виходити?

Залужний: Я пропоную, може, вийдем до людей, обіймемось?

Зеленський: Не варіант. Тоді у мене буде конфлікт з Єрмаком, що я з іншими обіймаюся, ви розумієте?

А самі чутки про конфлікт виникли ось так:

 

Зеленський: Вас не задовбала вся оця фігня з приводу того, що у нас нібито з вами якийсь конфлікт?

Залужний: Конфлікт? Який конфлікт? Навіть дурень розуміє, що усе це фейк.

Зеленський: Ну, дурень, може, і розуміє, але його канали це розганяють.

Час іде, а тема Порошенка у «Кварталі» лишається незмінною. Як і постійний стьоб над Віталієм Кличком. І ми ж не проти — чому б не пожартувати. Проте дуже хочеться, щоб усі ці кпини не були настільки недолугими. Бо поки все це практично не відрізняється від якоїсь російської «Международной пилорамы» з чоловіком Маргарити Симоньян.   

(ОНОВЛЕНО)

Вже після публікації цього матеріалу актор Юрій Великий написав в інстаграмі пояснення, підкресливши, що це його особиста позиція. Він погодився, що, можливо, недоречно було обирати для жартів саме Скадовськ, який нині під окупацією. 

«Але, цей номер не про "сіські" і не про Скадовськ. Цей номер про людей, які в повсякденному спілкуванні не наважуються розмовляти українською, побоюючись того, що розмовляючи з помилками, вони якось не так будуть виглядати в очах інших людей. Тому головний меседж цього номеру в тому, що помилятись не соромно. Соромно в своїй країні не розмовляти рідною мовою.

Кожна людина сприймає та тлумачить гумор індивідуально. Тому, якщо хтось шукає негативний підтекст — він його знаходить. Але я та мої колеги вклали у цей номер виключно позитивний меседж, з метою замотивувати російськомовних людей переходити на українську.

І у будь-якому разі, ми точно не ставили за мету образити будь-кого з українців, особливо тих наших людей, які знаходяться зараз під окупацією. І якщо цей номер зачепив чиїсь почуття, ми приносимо свої вибачення. Але нас точно не можна звинувачувати в нерозумінні болю наших співгромадян з тимчасово окупованих територій, тим більше, що дехто з наших акторів та авторів народилися саме в цих містах».