Олександр Авраменко заявив, що слова «співпадати» не існує. Остап Українець назвав його невігласом та ідіотом
Багато людей вважають мовознавця Олександра Авраменка світочем української мови, кумиром та рок-зіркою, а в декого вже багато років сіпається око від його заяв і тверджень. Ось і цього разу пан Олександр вирішив боротися зі словом «співпадати», мовляв, його не існує в українській мові.
З цим не погодився Остап Українець, який виклав скриншот статті із заголовком «Авраменко розкрив топ-слово, якого немає в українській, але всі його кажуть» та вирішив поговорити про це. Мабуть, щоб не в одного нього сіпалося око.
«По-перше, чоловік очевидно не здатен усвідомити, що коли всі вживають слово — то воно є в мові. Коли регіонально окреслена група його вживає — воно є в діалекті. Коли соціальна група його вживає — воно є в сленґу. Коли професійна — в жаргоні. Слово може не бути стилістично універсальним, проте воно абсолютно точно є в мові, якщо його в цій мові вживають. Стверджувати, що присутнє в мові слово в цій мові насправді відсутнє, може лише невіглас та ідіот. Авраменко — невіглас та ідіот», — зазначив Українець.
До речі, в коментарях багато людей підтримали думку Остапа, але чимало висловилися й на захист Авраменка. Свої коментарі також лишили науковці Оксана Кісь та Ростислав Мельників.
Декому дуже не сподобалися слова про невігласа та ідіота, й Українцю написали, що ніхто не давав права ображати людину (Авраменка) і що це «говорить про рівень культури людини, яка дозволяє собі такі висловлювання».
Остап продовжив: «По-друге, ви нізащо не вгадаєте, що це за слово. "Співпадати". Попри те, що типологічно тотожні форми існують від латини (coincadere, падати разом) до англійської (coincide), в українській цього слова, похідного від загальноприйнятих ігрових понять (спів+падають числа на костях, які ми кидаємо) бути не може, бо цього слова в українській мові не може бути ніколи. Стверджувати це може хіба людина, котра жвиндить що думає, ні замислившись про походження слова, ні реально пошукавши його в джерелах. Авраменко жвиндить що думає. Він не зважає на історію слів, лише на те, що йому здається правильним».
Олександр Авраменко називає суржик мовним сміттям, якого треба позбуватися. І «співпадати» для нього є саме таким словом.
Також Остап Українець написав про ЗНО, НМТ та ДПА, адже учні готуються до тестування саме за посібниками Олександра Авраменка.
«По-третє, ця людина вчить більшість українських школярів до тестувань. Що само собою не катастрофа, бо тестування демонструє володіння мовою приблизно ніяк. Воно демонструє володіння завченим до тестування алгоритмом. Проблема в тому, що Авраменко намагається переконати нас, що вся українська мова опановується через подібні алгоритми. Це не так. Авраменко — самодур. Але що важливіше, він не філолог — те, що він робить, до філології не належить навіть близько. Він просто токсичний вчитель української мови, для якого існує та система, якою він володіє, і неправильні. Можна сказати, що Авраменко — топ-філолог, якого немає в українській мові, але всі чомусь переконані що є», — завершив допис Українець.
У коментарях Остап додав, що «Авраменко не навчає читати/слухати і аналізувати (це і є мовна компетенція); він навчає виправляти одні слова на інші, при тому часто правильні на інші правильні». Із цим, за словами Українця, він стикається у своїй роботі і як видавець зокрема. На його думку, «"відмінник за Авраменком" — це найгірша мовна компетенція, яку лише можна собі уявити».
Не можу не згадати інші срачі про українську мову. У блозі «Редакторка Ольга Васильєва» авторка, власне, Ольга Васильєва періодично щось або когось боре. Наприклад, якось вона борола Толіків і Віталіків та інші імена й казала, що така форма — це суржикізми й наслідок зросійщення. Під дописом їй написали 5,7 тисяч коментарів. До речі, вона також боролася з матюками. Ольга Васильєва наголошує на тому, що для українців характерні прокльони, а матюки, бачте, — це щось запозичене з «общепонятного». Їй тоді смішно відповів редактор та перекладач Олександр Стукало:
«Чому в Шевченковому записнику є малюнок із підписом "В Перепьяти на ями копалы там хуямы", і як він свідчить про зросійщеність Великого Кобзаря? Для кого професор Ушкалов записував барокові вірші з матюками? Для кого, врешті-решт, існують оцифровані берестяні грамоти й збірка "Бандурка"? А? А? Та бл*».
Ольга Васильєва, до речі, навіть про суржик писала і згадувала відео Остапа Українця з Максимом Прудеусом (та розкритикувала його чи то пак повиправляла помилки).
Філологічні срачі — це окреме явище в українській культурі. Цікаве воно тим, що у нас стільки нерозв'язаних мовних питань і проблем, що навіть професіонали часто дотримуються кардинально протилежних поглядів. Нерідко з'ясовується, що мають рацію всі сторони. І помиляються водночас. Та все ж хоч би скільки їх неслося щодо суржику, матюків чи української освіти (про яку інколи хочеться таки написати з матюками), але такі обговорення — це нормально і класно. Особливо враховуючи те, скільки всього наша мова пережила (наприклад, заборони, які бачимо й зараз на окупованих територіях, чи те саме зросійщення). Тож давайте більше фахових срачів!
Фото: «Якабу», радіо «Накипіло», скриншоти з фейсбуку
