«Щодо Олени Зеленської в Саймона Шустера неприховане співчуття». Політологиня Лідія Смола проаналізувала книгу «The Showman»
У межах спільного проєкту «Як не стати овочем» та «Громадського радіо» вийшла програма «На холодну голову». Головна редакторка «Громадського радіо» Тетяна Трощинська записала відео з докторкою політичних наук, професоркою, психологинею Лідією Смолою. Треба зауважити, що гостя читала не уривки, як багато коментаторів, а всю книгу.
Політологиня розповіла про те, що її найбільше вразило і було теплим моментом у «Шоумені». Саймон Шустер пише, що Валерія Залужного не сприймали як Залізного генерала за ось такими ситуаціями. Коли він дізнався, що його дружина має приїхати у Міністерство оборони, де він перебував, то «як дурень», вибіг у двір та почав зривати для неї ромашки. «І ця людина так людяно і з такою любов’ю проявляла почуття до дорогої жінки», — каже Лідія.
Вона зазначає, що в книзі проводиться паралель між близькими стосунками Валерія Залужного і його дружини Олени та зовсім іншими Володимира Зеленського та першої леді.
«Спочатку, коли [Шустер] з ним познайомився, він [президент] був таким мрійником, він був дещо зляканим. Шустер каже, коли було оголошено, що Зеленський президент, і вони з ним спілкувалися, то Зеленський виглядав розгубленим і зляканим. І пізніше він про нього пише як про такого закаменілого, мстивого, дуже зосередженого. Прослідковує еволюцію», — наголошує пані Лідія.
Про першу леді вона додає: «Щодо Олени Зеленської у Саймона Шустера неприховане співчуття. Він говорить про те, що вона не тільки як перша леді була в тіні Зеленського, а майже не приховує оцей брак тепла. Він не пише з осудом, але пише з таким нерозумінням, я би так сказала. Коли Зеленська поїхала в Сполучені Штати і мала блискучий, з точки зору медіа американських, виступ, де вона просила зброю для України, як вона писала цю промову, як її готували, як вона докладала зусилля, як вона Шустеру казала, наскільки вона вклалася в це. І Шустер відмічав, що люди, які її слухали — а це такі політики, які бачили багато що, — дехто з них плакав».
Лідія Смола розповідає про сцену в книзі, коли Зеленська повернулася в Україну, відбулася зустріч, на якій присутні її хвалили за виступ і говорили, наскільки він був важливим. Проте Зеленський тоді сухо сказав: «Ну, ми побачимо, які будуть результати, чи дадуть вони зброю». І за словами автора книги, по Олені було видно, як їй боляче.
Ще одна ситуація була пов’язана з тим, що Олені Зеленській дозволили повернутися на Банкову і бути поруч із президентом, проте він не погодився. І вона в розмові сказала, що робота для нього завжди була на першому місці, а не сім'я. «Те, що вона намагалася змінити систему шкільного харчування і все це не було оцінено ані суспільством, ані її власним чоловіком. Тому можна говорити, що такою лінією по книзі проходить якесь співчутливе ставлення автора до першої леді», — додає Лідія.
Смола розповідає і про те, що Зеленському може не сподобатися. Саймон Шустер закінчує свою розповідь моментом звільнення Херсона. «Після публікації книги він [Саймон Шустер] навіть говорив те, що був дуже подивований, що Зеленський вважав, що от-от вже війна має закінчитися, і що там далі писати? На що Шустер відповідав: я бачу, що, так би мовити, часу ще багато доведеться витратити», — говорить пані Лідія.
Вона розповідає і про те, як Шустер пише про владу, яку Зеленський отримав із початком повномасштабного вторгнення: «Шустер ставить таке риторичне питання: чи зможе Зеленський добровільно відмовитися від оцієї авторитарної влади. Тому що деякі моменти, які він в спілкуванні [відмітив], дають йому, як він пише, певну підставу для хвилювання щодо того, наскільки Зеленський буде в майбутньому демократичним лідером».
Політологиня також зауважила: «Наш воїн Прокопенко говорить [Шустеру] про те, що українська влада залишила “азовців” сам на сам з ворогом. Шустер говорить ще про один момент, що влада не знає, як вона буде реагувати на події розмінування Чонгару. Тобто що треба буде відповідати на те, чому росіянам вдалося так легко пройти півднем, а відповіді у них немає».
Залужний, за словами автора, говорив, що він розумів, що напад буде неминучий, але не бачив підтримки у керівництва, і що йому доводилося в темний час доби перекидати частини. І згадував військові навчання, які були напередодні повномасштабного вторгнення. «І оцей момент: готуватися до захисту країни Залужному доводилося в рамках таємності. Він каже, що не знав, хто є російським агентом, тому тримав у вкрай закритому форматі зміни, які він безпосередньо проводив, — говорить пані Лідія та додає, що за книгою Залужний користується порадою дружини: — Він ділить людей на тих, кому треба пояснювати, кому не потрібно пояснювати, бо це не в сфері їх компетенції, і третя група людей — це ідіоти, яким неможливо пояснити».
Також Шустер пише, що Зеленський не втручався в дії Залужного на початку повномасштабного вторгнення, коли наша армія відбивала агресію ворога.
Лідія Смола розповідає, що Шустер описує ставлення Зеленського до Путіна на початку вторгнення як занадто оптимістичне: «Після Бучі, після жахіть, які відбувалися, Зеленський говорив Шустеру, що він думає, може, Путін не знає про це. І Шустер з подивом пише, що Зеленський думає, що як він візьме Путіна за руку і приведе в Бучу, то це щось змінить, бо Путін може цього не знати. Це такий дилетантський підхід. І тут я би навіть сказала, що бачу якийсь елемент злочинності у взаємовідносинах. Віра в свій геній перемовника, геній дипломата, геній стратега Зеленського вартували країні дуже великих жертв, і Шустер про це теж згадує».
Згадує він і про Андрія Богдана. Пані Лідія говорить, що Зеленський за часів Богдана, який був керівником Офісу Президента, був таким собі мрійником. А з Єрмаком змінився. Політологиня каже: «Зеленський еволюціонував (тут я скажу) в таку жорстоку, мстиву, озлоблену постать».
Вона зазначає, що автор пише про Андрія Єрмака «як про постать абсолютно самостійну на політичному ринку». Він говорить про нього як про особу, яка була постійно з Зеленським, — це найближча людина в ухваленні тих чи інших рішень. І для Зеленського Єрмак та Сапіга (радник з міжнародних питань) були ближчими за дружину.
«Коли Залужний став легендою і коли Залужний став з'являтися в мемах, в картинках — був дисонанс: відсутність Залужного в офіційних повідомленнях і Залужний як людина — такий народний улюбленець. То він [Шустер] не називає ім’я Єрмака, але він пише про те, що близькі люди до Зеленського рекомендували йому звернути увагу на це як на політичну загрозу», — наголошує політологиня.
Пані Лідія також описує феномен імпринтингу, говорячи про Залужного, та наводить приклад: «Якщо каченята вилуплюються і першими бачать людину, то вони вважають, що ця людина — мама». Цим вона і пояснює любов суспільства до колишнього Головнокомандувача: «З моєї точки зору, власне, ця любов до Залужного десь тут лежить. Її неможливо здолати. Він був саме тією постаттю, яку вони бачили, постаттю, яка допомогла їм врятуватися від оцього краху і поневолення. І нічого неможливо зробити з цим, бо вони пам'ятають його як саме ту постать».
Шустер про це не пише, але в його книзі є інформація про те, що коли ворога відкинули, Залужний почав асоціюватися з перемогою, Збройними силами України. Американський журналіст пише, що тоді вперше побачив дуже великі ревнощі та неприйняття Валерія Залужного Зеленським і його командою.
Тетяна Трощинська також цитує Шустера і запитує про звинувачення Зеленського у високій ціні перемоги: «Що пише Шустер: "Окрім катастрофи самого вторгнення, президенту доведеться зіткнутися з власною нездатністю його передбачити, але це станеться пізніше". Як ти думаєш, йому доведеться якось із цим зіткнутися серйозніше, ніж зараз, [коли є] просто обговорення в публічному просторі?»
На це Лідія Смола відповіла: «Я думаю, що неодмінно. Коли ми переможемо, а я сумнівів у цьому не маю, і коли буде зрозуміла ціна перемоги, тоді суспільство, яке переживе перший шок розуміння того, чого нам вартувала наша незалежність, яка нам далася дуже легко. І, до речі, про деякі моменти ці там теж є згадка. Суспільство буде шукати не просто винних. Суспільство не захоче визнати, що обрало президентом людину, яка жодним чином не була готова до такої посади. Суспільство зведе вину виключно на нього».
У передостанньому розділі книги, який називається «Контрнаступ», Саймон Шустер говорить про те, що підготовка до війни могла бути значно кращою, «а всі аргументи, що “ми не готувалися, щоб не було паніки, що ми не готувалися, щоб не було втечі капіталів” — це те, що могло й не статися. Політологиня говорить про інший рівень взаємодії між українцями та владою: «Щоб із суспільством говорили не як з дітьми: ви там тихенько сидіть, ми дорослі тут розберемося».
Вона продовжує: «Вся стратегія Зеленського полягала в його харизмі, вмінні переконувати людей і бажанні (і Шустер пише: “для мене навіть дещо таке дивне бажання”): оце маніакальне бажання зустрітися з Путіним — і все буде добре. Там дуже багато моментів є про те, що навіть після таких страшних злочинів, які здійснила Росія на Київщині, Зеленський розмежовує, зі слів Шустера, злочини російських солдат і офіцерів з діями безпосередньо самого Путіна. Тобто він вважає, що можливість була навіть після Бучі, а й до Бучі поготів, домовитися з Путіним».
Також пані Лідія констатує, що від президента у багатьох громадян були низькі очікування — людей дивувало, що він не втік. І нагадує, що в українських медіа була інформація, що Шустер сидів у бункері, але про це в книжці нічого немає. Вона також наголошує, що в «Шоумені» багато суб'єктивних моментів, посилання на чутки та простежується симпатія до Зеленського навіть попри описані складні моменти. І на це потрібно звертати увагу.
Фото: Андрій Нестеренко, інстаграм Олени Зеленської, фейсбук Валерія Залужного, Dart Center, Amazon, скриншоти з відео, сайт Офісу Президента, «Еспресо»
