Талант-шоу в окупації. Як Юрій Бардаш популяризує російські традиційні духовно-моральні цінності
В основному думки зводилися до того, що посилено працюватиме на благо російської культури. Ну, там, очолить щось чи отримає грант. Усі ці люди виявилися оракулами та медіумами, хоч і передбачити це було доволі просто. Наш із вами герой справді підтримав не словом, а ділом тезу першого заступника керівника адміністрації Путіна Сергія Кірієнка про те що «Задача государства заключается в создании условий, чтобы каждый мог как можно быстрее найти свой талант и реализовать себя».
Отже, Бардаш узявся за цю нелегку справу. За 21 мільйон рублів. Це грант від російського президентського фонду культурних ініціатив, заснованого Путіним у травні 2021 року. Якщо коротко, то він шукає таланти на окупованих Росією територіях, аби разом із ними творити хіти. Вже навіть документальний фільм можна подивитися. Але про це трішки згодом.
А зараз — два слова про цей фонд. Він створений, аби фінансувати різні культурні проєкти, які підтримуватимуть державні інтереси Росії. Згідно з інформацією на сайті, інституція вже роздала 4064 гранти на суму близько 11 мільярдів рублів. Це 3,3 мільярда гривень. Значна частина пішла на розробку міфів про окуповані Росією території України. Ось опис нового конкурсу:
«В конкурсе девять тематических направлений, одно из них — "Мы вместе", оно сфокусировано на интеграции новых российских регионов в историко-культурную жизнь страны».
Решта ж тематичних напрямків названі так: «Нация созидателей», «Великое русское слово», «Я горжусь», «Место силы», «Культурный код», «Молодые лидеры», «История страны: история преодолений и побед. Вехи», «Многонациональный народ».
Одним зі 185 проєктів, який мають реалізовувати на окупованих Росією територіях України, є «Звуки моего региона». Це і є творіння Юрія Бардаша. Розгляньмо ж офіційний опис у заявці, яку він і його команда подали торік у грудні. Але «компліментом від шефа» нехай для вас буде тип цього проєкту.
«Культурный код. Проекты, направленные на популяризацию и сохранение общероссийской культурной идентичности, традиционных российских духовно-нравственных ценностей, усиление цивилизационного влияния Русского мира».
Не тип проєкту, а просто якась збірка мемів. Просто як у нас «паростки прадавнього коріння». Але повернімося до нашого Бардаша. Більше мемів — в обґрунтуванні:
«Здесь и сейчас — время для сохранения культурного наследия наших предков, время объединиться вместе для создания светлого будущего. Происходящее сегодня повлияет на развитие сферы культуры на многие годы и столетия. Национальная песня создает культурное пространство, расширяя его границы, воздействуя на слушателя посредством исторической памяти и новых эмоциональных каналов. Солдат идёт с песней, а не с программой в голове».
Не впевнена, що саме з цим у голові російський солдат іде на територію України, але і його Бардаш збирається залучати до роботи. Сутність російського проєкту «Звуки моего региона» у тім, що продюсер отримує «демки» від людей з окупованих територій, відбирає найбільш талановитих, їде до них додому — і всі разом вони робитимуть із цього запису російський хіт, а з народного виконавця чи виконавиці — нову зірку Росії.
Усе це знімають, і вже зараз ми можемо насолодитися першим випуском документального фільму, який Бардаш виклав на свій ютуб-канал. Уже в заставці ми бачимо Юрія, який крокує, вочевидь у світле майбутнє, а на фоні змінюються назви міст: Москва, Алчевськ, Красний Луч, Донецьк.
Першим він відвідує рідний Алчевськ, аби познайомитися і забрати 24-річну Аліну, яка у фіналі й стала переможницею. Вони з мамою показують продюсеру квартиру, жаліються на відсутність води, але твердять, що не збираються виїздити.
Цікавий момент. Схоже, ми таки даремно сміялися з Ані Лорак, яка з усіх сил намагається замінити слово «війна» на фрази «случилось то, что случилось» і «эта ситуация». Це такий у них спільний для усіх вайб. Бардаш питає у Аліни: «Сколько тебе было, когда начался кипиш?». Учителька музики розповідає про руйнування: «Когда там были события, у нас отваливались окна».
Фраза «эта ситуация» теж фігурує. Цікаво, чи будуть у наступних випусках серед героїв військові, як було анонсовано? Можливо, у них є більш оригінальні та несподівані евфемізми. Цікаво, що один з учасників, 24-річний Діма, усіляко критикує позицію «я поза політикою», адже «у світі таке твориться».
Уся ця ситуація з Юрієм Бардашем, звісно, кумедна. І вже точно зрозуміло, що він — один із тих людей, яких ми точно втратили. Але водночас це сумно. Не для нього, він місце собі знайде. А ось для вітчизняної музичної індустрії це втрата. Так, Бардаш городить неймовірні нісенітниці й у голові його — плавлений сирок. Але це людина неймовірного таланту. Він дуже добре робить те, що називається музичним продюсуванням у його справжньому значенні. Бо в нас «продюсерами» часто називають «менеджерів», людей, які відповідають за організаційно-фінансову частину. А музичні продюсери шукають талановитих людей і допомагають їм викристалізуватися, розбираються у тенденціях і навіть здатні творити нові. Бардаш, поза всяким сумнівом, має музичний смак і нюх. А ще він здатен чудово балансувати між комерційним і новаторським звучанням.
На жаль, можемо припустити, що в Росії він цілком може створити популярні та якісні проєкти. Бо в цій країні нині з цим справді катастрофа — хорошу музику просто нікому робити. А штучно створити зірок російській системі не вдається: найгучніший проєкт під назвою «співак Шаман» так само гучно провалюється через свою недолугість. Щоправда, є припущення, що згодом Юрій Бардаш розчарується у своїх поглядах про Росію. Ні, він, звісно, чоловік практичний і раціональний. Але ще якийсь час, проведений у рамках держзамовлень та «укрепления традиционных российских духовно-нравственных ценностей», може йому дещо обриднути.
Або ні. І вже невдовзі ми побачимо нашого Юрія на черговому новорічному «Блакитному вогнику» поряд із Таїсією Повалій та Олегом Газмановим.
