«Вибори в Раду». Фарс-комедія від Держкіно з зірковим Андрієм Халпахчі в ролі Джима Керрі
Про результати феєричного засідання можна почитати в матеріалі «Детектора медіа». Також пропонуємо дізнатися, як пройшов час кінодіячів, що прийшли послухати комісію, але разом із пресою не були допущені до святого місця. Ми ж, як завжди, тут для того, щоб глумитися над процесом.
Якби не Андрій Якович Халпахчі, який брав участь в засіданні по зуму, то три з половиною години цього фарсу вкрали кілька років нашого життя. Бо нерви. А так, окреме віконце на екрані із засновником кінофестивалю «Молодість» забезпечило нам вічну молодість через сміх і радість. Ми вважаємо, що Андрій Халпахчі напрацював за ці години на цілий пакет емоджі. Якщо ніхто не зробить з його різних виразів обличчя набір смайлів для соцмереж, ми багато втратимо. Андрій Якович легко може конкурувати з актором Джимом Керрі, який знаний у світі кіно як один з найкращих виконавців різноманітних гримас. Джим Керрі — дитина у порівнянні з метром української кіногалузі.
В інших ролях комедії «Перше засідання конкурсної комісії з відбору членів Ради з державної підтримки кінематографії»:
Юлія Шевчук — в. о. голови Держкіно
Дарина Трегубова — акторка
Вікторія Ярмощук — CEO Film.ua Group
Сергій Борденюк — оператор-постановник і голова Спілки кінематографістів України
Вперше на екрані — Ганна Хижняк, секретарка комісії.
Якщо ви трішки старші, ніж міленіали, то асоціативний ряд під час перегляду цього засідання виведе вас до радянської соціальної комедії «Гараж». І за формою, і за змістом дійство тягне на іронічну п’єсу-фарс у замкнутому просторі з обмеженою кількістю героїв, які щось ділять між собою.
На порядку денному всього чотири питання. Одне з них з’явилося вже в процесі засідання — Сергій Борденюк запропонував усе ж таки допустити пресу до засідання, незважаючи на те, що раніше вже оголосили про закритість цієї зустрічі від ЗМІ.
Отже, структура п’єси — чотириактна.
В першому акті поважна комісія обирала найбільш поважного серед них. Хто головуватиме. Ланцюжок пропозицій та самовідводів привів до неминучого — обрання головою голови (пардон за тавтологію) Держкіно. Тимчасово виконувачка обов’язків очільниці Державного агентства з питань кіно Юлія Шевчук у саму комісію потрапила, призначивши по суті сама себе (бо відбір відбувався непрозоро, спільноті просто повідомили, хто буде вирішувати долю складу наступної Ради при Держкіно). Цього разу вона витримала процедуру: «я — не я, хата не моя, вирішуйте самі, я на ваше рішення не впливаю».
Перший акт завершився передбачуваною розгромною перемогою пані Шевчук.
У другому акті сценаристи п’єси не надто мудрували над діалогами та логікою подій на екрані. В цій частині героям історії треба було переконливо довести глядачам, що вони наче і не проти преси, але нічого не можуть вдіяти («місця мало, а раптом повітряна тривога, а як працювати, якщо заважатимуть»). Дебютантка «великих і малих екранів», секретарка комісії, додала драматизму — у неї документи учасників конкурсу, а там особисті дані, а що як журналісти сфотографують документи? В нас холоне кров від самої думки! Голосування — чесне і справедливе вирішить цю проблему. За те, щоб пустити страшних шпіонів до носіїв «державної таємниці», проголосував лише Сергій Борденюк. Він же і був єдиним, хто від початку підняв це питання.
Зіркове представництво в особі акторки Дарини Трегубової утрималось. Але пояснюючи свій голос «утрималась», Дарина чомусь навела аргументи скоріше «проти», ніж нейтрально.
Онлайн-трансляція засідання її учасникам здалася достатньою відкритістю. Хоча звук цієї трансляції місцями був, м'яко кажучи, далеким від dolby surround.
У третьому акті герої займалися власною безпекою. Голосували за те, щоб надалі, у другому турі, голосувати таємно. Щоб поіменно не можна було сказати, хто злив тих чи інших кандидатів до Ради. Або щоб не доводилось утримуватись постійно задля збереження «рукоподатності».
І тут ми підходимо до основних подій. Четвертий і завершальний акт. Відсіювання неугодних Держкіно кандидатів. Це був лише технічний відбір. Головна драма нас чекає попереду, в другому турі. Але і тут відбір був цікавий. З поданих заявок комісія відібрала 23 людини, які претендуватимуть на місце в Раді. Список тих, хто пройшов, нагадаємо, можна почитати в новинах «Детектора медіа». Добра половина з цього списку — люди, які в тій чи іншій ролі (продюсер, режисер, сценарист) стали переможцями 19-го пітчингу Держкіно. Нагадаємо, що саме новий склад Ради має затвердити результати цього пітчингу і запустити процедуру фінансування проєктів-переможців. Шарман!
Але ще більше ми надихались сміливістю комісії під час викреслювання тих, кого не можна пропускати в наступний тур за будь-яку ціну. Наприклад, співзасновниця Одеського кінофестивалю і колишня його директорка, Юлія Сінькевич. Усі, хто стежить за перипетіями з Держкіно, пам'ятає епопею з обранням голови відомства у 2019 році. Коли її кандидатуру «валили» за класичною схемою анекдотичних історій про професорів і студентів. Тоді її не допустили до посади під смішним приводом (мовляв, не вміє керувати колективом), а завели в агентство Марину Кудерчук. Шокувавши при цьому всю галузь неприкритістю і нахабністю нечесних аргументів.
Цього разу історія мелодраматична. На кандидатку Юлію Сінькевич надійшло аж п’ять кляуз від громадськості. «Досвіду кіновиробництва не має, всього лише (!) досвід організації кінофестивалів» (ОМКФ, на секундочку!), а якщо і була десь там у титрах продюсером, то в якихось «провальних проєктах». Здавалося б, куди вже гірша кандидатура! І тільки невгамовний Сергій Борденюк, як репер Емінем, зачитував колегам довжелезний список регалій Юлії Сінькевич і її внесок у розвиток галузі. Але відбірна комісія — люди сердечні і справедливі. Вони не стали брати до уваги застереження пильної громадськості. Вони вирішили взяти до уваги позначку категорії, яку заявниця поставила не там, де треба. Нічого особистого, Юліє. Приходьте ще.
До речі, кляузи — анонімні. Точніше, експерти знають авторів, але нам не скажуть.
Ще однією неугодною кандидатурою, яку не пустили в наступний тур, стала Лариса Покальчук, продюсерка, керівниця Платформи української документалістики. Не можна просто взяти і дозволити потрапити в фінал тим, хто з великою вірогідністю буде ставити камеру на засіданнях і робити їх публічними. У пані Покальчук теж, на щастя, виявилася нестача галочок у поданих документах. Не визначилась кандидатка, до якої секції належить — до юристів, економістів чи «інших» (творчих професій).
Варто зазначити, що норма про «самоідентифікацію» для такого конкурсу нова. Багато хто не розібрався. Немало претендентів понаставляли тих галочок більше, ніж треба. Але одним це коштувало непроходження в другий тур, а на успіхи інших не вплинуло. Кандидати, які вказали у своїх заявках дві, а то і три категорії, в другий тур пройшли.
Людмилу Борисівну Горделадзе не пропустили в другий тур без особливого обговорення. Зачитали «зауваження», що вона вже була в Раді Держкіно і що громадськість в особі дописувача вважає, що її рішення були корупційними. Ну і все. Комісія проголосувала проти. При цьому колега Горделадзе по позаминулій Раді, Алік Шпилюк, який отримав такий самий набір претензій, був проголосований позитивно. Він у другому турі.
Дмитро Десятерик, кінокритик і автор «Детектора медіа», спочатку не пройшов, потім пройшов. Як і ще троє кандидатів разом з ним. На початку цього цікавого дійства вирішили, що в головуючої буде право вирішального голосу, якщо раптом голосування розділиться порівну «за» і «проти». Дмитру ж пощастило отримати 2 «за» і 2 «утримались». Пані Юлія Шевчук вирішила, що головне не за і проти, головне 2 на 2. «Мама сказала, гроші в бідончику» (с). І скористалася «правом вирішального голосу». Таким чином викинувши з конкурсу учасників, які отримали лише одне «проти» — від неї.
На щастя серед чотирьох щасливчиків з такими показниками була і Юлія Пилипенко, афілійована з Film.ua. Тож, Вікторія Ярмощук вступила в нерівний бій з головою всього (і Держкіно, і відбіркової комісії) і перемогла. Так і Дмитро Десятерик пройшов у другий тур. Хоч і отримав свою порцію «пасквілів» від «дописувачів». Передовсім за те, що своєю отою кінокритикою всіляко гальмує і заважає розвитку української кіногалузі. Жахлива людина, що й казать!
Фарс і профанація відбору (навіть технічного!) не менш очевидна, як було свого часу в 2019-му і з процедурою призначення голови Держкіно. Святкування перемоги кіноспільноти в момент, коли Марину Кудерчук нарешті звільнили, було передчасним. Від зміни персоналій на чолі відомства методи не змінюються.
Щиро співчуваємо Сергію Борденюку, який у цій комісії «один в полі воїн».
Ми чекаємо наступного туру конкурсу, суто щоби знову отримати дозу шоку. А тим, кому небайдуже, хто вирішуватиме долю фінансування українського кіно в наступні два роки, пропонуємо почитати дуже ретельне дослідження кастинг-директорки Алли Самойленко, яка зібрала в себе на фейсбук-сторінці детальний опис усіх кандидатів. З ким афілійовані, яким чином дотичні до кіно. І головне — до тих, хто насправді вирішує долю грошей за лаштунками.
Фото: Максим Поліщук