Чим краще бити дітей: паском чи різкою? Відповідають Богдан Бенюк та Руслан Марцінків
Поки в соцмережах регочуть з нового музичного відео російської співачки Валерії (та її баяніста) серед зруйнованих будинків, наші публічні люди теж дають приводи про них написати. І вчергове констатувати, що далеко не всі українці аж геть так неймовірно відрізняються від росіян. Радше навпаки. Навіть якщо шифруються під полум’яних патріотів.
Нагадаю, що Богдан Бенюк нещодавно в інтерв’ю Аліні Доротюк заявив, що російськомовних дітей треба виховувати як положено:
«Береш різку. І по сраці різкою відпороти, щоб він забув навіки вічні про те, що є російська мова. Таким чином народити в дитині гордість за мову. Бо коли вона матиме гордість, почуватиметься українцем, у неї не буде питань, як говорити з однокласниками. І не почуватиметься вигнанцем у класі. Треба вміти виховати повагу до своєї країни. Воюй із ними, бийся з ними, різкою бий, пляшкою з-під води по голові бий старших».
Ну просто марожено, а не Богдан Бенюк! І не дивно, що він у тому ж інтерв’ю заступився за викладачів театральних вишів, яких звинувачують у сексуальному та психологічному насильстві:
«Не треба на це зважати. Висоцький — хороший спеціаліст. Те, що вони говорять, це внутрішня кухня, яку має розхльобати Висоцький і ті невдалі студентки, студенти, яких в університеті дуже багато».
Кумедно, що паралельно із цим соцмережами понісся скрин з імовірним дикпіком Андрія Білоуса. Це скрин однієї з його студенток — імовірна переписка з ним.
Цікаво, це пан Богдан і чужих діточок пропонує гамселити? Бо ж коли це ваші і не хочуть брати з вас приклад українськомовності, то це питання авторитету. Варто, вочевидь, працювати над тим, щоб діти поважали вас і ваші зауваги. Вміти їх переконувати. Звісно, це значно складніше, аніж уперіщити дрючком, та що ж вдієш. Ну, а якщо актор вважає, що бити можна ще й чужих нащадків, то вже й не знаю, що думати.
Коли я дивилася, як Бенюк оце все верзе, то автоматично уявляла сцену з легендарного «Гамлєта», що вкотре підтвердило: п’єси Митця годяться на всі випадки життя.
Привид. Сучій сину, х*йовий нєдоносок! Так на батька! Таку х*йню казать! Чом не втопив я тебе в малаф’ї, як ти родився? Чом не засунув в жопу головою і задушив? О курвяча сімейка! Зажди ж у мене! (Привид топиться у морі.)
Гамлєт. Папаша бл*дський, в доску за*бали. Піти би випить в барі шампаньйоли, бо в сурлі мов коти понасцикали і несвідомо хочеться лизати шершавим язиком гарячі зуби...(Гамлєт уходить, моржі ревуть, птахи кричать, море шумить.)
А вашій Антоніні тим часом цікаво, чим і по якому місцю Богдана Бенюка треба було бити, аби він не знімався в російських пропагандистських фільмах, втілюючи один з улюблених образів росіян — «кумедного тупуватого хохла».
А ось і уривок з цієї стрічки. Вона вийшла у 2010 році. Російські кінокритики тоді масово закидали цій роботі ура-патріотизм. А присутність персонажа Богдана Бенюка розцінювали як показ певної єдності українців та росіян. Останніх, звісно, як гордих і красівих, а перших — як недолугих ідіотів.
Тому пан Бенюк, звісно, просто красунчик. Спочатку долучався до засирання мізків російською кондовою пропагандою формуванням образу недолугого українця, а тепер має якісь претензії до підлітків і вже говорить про гордість бути українцем.
Проте є в його позиції і шанувальники. Приміром, мер Франківська — легендарний Руслан Марцінків. Легендарний він своїми скандальними, ультраконсервативними та расистськими заявами. Наприклад, у 2020-му наказав вивезти з Франківська ромів та завезти їх на Закарпаття. Це супроводжувалося такими фразами:
«Також цигани, ні, вірніше, особи ромської статі. Ми вже бус давали. Вивезли їх на Закарпаття. Чого вони далі тут?».
А також:
«Що значить відмовилися? А чого не запакували? Є поліція. До наступного вівторка маєте вирішити цю проблему. Ми вам автобус дали. Поліція просила дати автобус — дали. Чому не запакували і не відвезли?».
Тоді на цю дичину відреагували як медіа, так і Українська Гельсінська спілка з прав людини.
Також пана мера ми знаємо не лише як людину української статі, але і як поборника моралі, який грозився освятити палац Потоцьких після концерту «ХЗВ», які виступали в одних шкарпетках, але не на ногах, а на піструнах.
Тепер цікаво, як Марцінків оцінює Білоусів дикпік?
Так ось, після заяви Бенюка про те, що дітей треба «дрючком пи*дячить», пан Руслан запостив у себе в телеграмі опитування.
Зауважте, що коменти під дописом вимкнені, а найбільше реакцій — зі злим смайликом. Що вселяє в Антоніну надію, що навіть читачі Марцінківа не такі здичавілі, як він сам.
Ну а вже зараз колеги з видання Galka.if.ua передають, що під час сесії Івано-Франківської міськради пан голова продовжив мочити. Дискусію про розвиток міського простору для підлітків він прокоментував так:
«Може, ми загрались у булінги-шмулінги. Раніше тато знімав пасок, давав по сраці і всьо було нормально, а зараз у нас всякі інші речі. Було все нормально. Всі ми виросли нормальні, а зараз не дай боже щось скажи, а потім на Вовчинецьких горах вбивають людину».
А ось і відео:
Що ж, одним із аргументів людей, які виступають за побиття дітей, слугує «нас били і ми ж нормальні виросли». На противагу цьому нині бачу коментарі штибу: «Головна причина не бити дітей та, що вони можуть вирости і стати як Бенюк чи Марцінків».
І я вважаю, що це потужний аргумент.
А ще вашу авторку цікавить ось що. Точніше не те щоб навіть цікавить, а просто хочеться вкотре звернути увагу, як нелогічно працює публічна комунікація в соцмережах.
Зовсім недавно письменницю Лесю Воронину шпетили всім кагалом за те, що вона назвала хлопчика з аутизмом «істотою». Срач був такий, що очам було страшно читати.
І ось Бенюк робить у тисячу разів страшніший вчинок — не просто обзиває дітей, а закликає до фізичного насильства над ними. Ну і до психологічного, звісно, теж, бо побиття — це не лише боляче, а й принизливо. Проте не отримує такої ж лавини критики й ненависті, як Воронина.
Марцінків зі статусом чиновника говорить те саме (і не вперше) — й теж нічого. Сказав то й сказав.
Погодьтеся, є певна несправедливість і нелогічність у цій картині. Та це лиш на перший погляд, адже питання масової комунікації надзвичайно складне, хаотичне, непередбачуване й часто нелогічне. І я впевнена, що тут варто нарікати не на натовп. А на комунікаційників. У нас цю професію досі недооцінюють, і професіоналів у галузі — кіт наплакав. А саме вони здатні гасити скандали в зародку, а часом навіть допомагати їх уникнути.
Якби Леся Воронина написала свій допис-пояснення-вибачення разом з хорошою піарницею/-ком, такої хвилі обурення не було б — я в цьому впевнена. Люди лише дякували б за визнання помилки. Але, на жаль, той пост був вкрай невдалим.
І так, перепрошувати (особливо публічним людям) потрібно вміти правильно. Це частина професії.
А ще можна просто відмовчатись і не відсвічувати. Теж працює дуже добре.
