Фільм на замовлення. Олексій Суханов зізнався, що зняв стрічку про Олю Полякову на гроші її продюсера
Ще недавно в соцмережах невдоволено бурчали на серіал про Вікторію Бекхем, який вийшов на Netflix. Немало глядачів чекали орієнтовно такого ж настрою, як у хіті «Бекхем», який вийшов на цій же платформі у 2023 році та розповідав про її знаменитого чоловіка-футболіста.
Тоді ця документальна робота стала суперпопулярною та розійшлася на цитати — і причина не лише в цікавому герої, хорошій режисурі та драматичній складовій. Автори примудрилися водночас викликати дуже теплі почуття до Девіда, але й не перетворити фільм на махровий піар-контент. Як заповідав Леонід Кравчук — пробігли між крапельками.
У чотирьох серіях нам показали не лише звершення футболіста, його працьовитість і дотепне почуття гумору, але й факапи. Причому не пунктирно, для галочки, а доволі глибоко і без виправдовувань. Тому серіал виявився водночас іміджевим, але й не викликав відчуття, що вам щось напарюють і обманюють.
Інша справа — із серіалом «Вікторія Бекхем», який розповідав про її кар’єру співачки та дизайнерки. Відгуки виявилися зовсім іншими: велика частина глядачів писали про розчарування стерильністю персонажки, нудністю, відсутністю глибини й нарікали, що це вже не фільм, а якийсь рекламний ролик.
Серед незадоволених було море українців, які теж би хотіли побачити іншого штибу контент.
Про все це я думала, дивлячись прем’єру фільму Олексія Суханова «Все буде добре, Оля», який недавно показали на «Плюсах». Бо, знаєте, Вікторія Бекхем — це щось одне, а Оля Полякова — це щось інше. І тут не може бути жодних дурацьких запитань про те, як варто знімати кіно про нашу співачку. Бо, звісно, лише з пафосом, лише з надривом. І, вочевидь, Вікторії Бекхем варто просто подякувати небесам, що автором серіалу про неї не був Олексій Суханов. Бо її не просто розчаровано критикували б, а весело полоскали б кілька місяців по всіх усюдах.
Переглянути цей допис в Instagram
На думку вашої авторки, «Все буде добре, Оля» має вигляд не просто іміджевого фільму, а вже якоїсь неприкритої агітки. Вже на хвилині 20-ій почало здаватися, що Полякова ось-ось скаже, що йде у президенти і цією стрічкою починає свою передвиборчу кампанію.
Нам обіцяли показати, як співачка змінилася після повномасштабного вторгнення, і ці анонси передбачали, напевне, що нам покажуть трансформацію штибу від зросійщеної артистки до щирої патріотки. Звісно, далеко не всі, м’яко кажучи, вірять у такі зміни артистки, але, в кожному разі, це була б хороша драматична задумка. Бо неоднозначні герої завжди цікаві. Тим паче — трансформації таких героїв.
Але цього у фільмі не було і близько. Бо, виявляється, Полякова ще до повномасштабного вторгнення чудово знала, що Росія — ворог, росіяни страждають на манію величі, тому кокошники вона свої познімала ще у 2015 році. А потім і взагалі спалила. Сам факт їхнього носіння, виступів у Росії та пісень про «Москву-красавіцу» у фільмі зводять до кількох речень, мовляв, ну, було таке колись, але давно.
Про категоричну відмову переходити на українську мову в, наприклад, програмі «Дорослі дівчата», яку вони ведуть разом з Марією Єфросиніною, Полякова не рефлексує. Хоча скандал був ого-го який, і це яскравий штрих до портрету. Але Олексій Суханов усе це старанно оминає і концентрується на тому, яка співачка класна, свідома, добра, щира, віддана своєму народу й готова заради рідного краю на подвиги та жертви.
Так ось, іще вчора прямо назвати цей фільм замовним було б голослівно, але нині сам автор у цьому зізнався. І, схоже, не бачить у цьому взагалі нічого поганого. В інтерв'ю Аліні Доротюк він прямо сказав, що ідея стрічки належала продюсеру співачки Михайлу Ясинському. Він же давав гроші.
«Ну, ми ж не можемо знімати фільм за власний кошт про Олю Полякову при всій моїй повазі до неї», — пояснює Олексій.
Власне, це була відповідь Суханова на запитання Доротюк, чому фільм саме про Полякову, а не про Наталку Могилевську, Тіну Кароль, Злату Огнєвіч. Але наш герой запевнив, що ці артистки теж мають шанс, якщо профінансують таку роботу:
«Якщо будуть такі запити, то нам цікавий цей досвід, до речі. І для команди, я думаю, що як будуть такі пропозиції, то ми із задоволенням будемо розглядати і робити ці фільми. Тому що я вважаю, що не тільки інтерв’ю, а і такі фільми, вони просувають наше і показують наших. І взагалі перевантажують наші очі, мізки, нервову систему».
Антоніна, канєшно, про перезавантаження своєї нервової системи під час перегляду промовчить. Як і про очі. Хоча, зізнатися, «картинка» там справді яскрава і сприяє такому поширеному нині бажанню відволіктися і розслабити мозок. Ну, але аж настільки, думаю, розслабляти цей орган не варто. Якось не надто гарні результати виходять.
Водночас ось що сама Оля Полякова пише про стрічку у своїх соцмережах:
«Цей фільм — особливий. Він не просто про мене. Він про кожного українця — про наші рани, силу, віру і шлях, який ми проходимо разом. Особлива вдячність — Олексію Суханову. Дякую за щирість, глибоке бачення і вміння почути та показати справжнє. Ти створив історію, у якій багато правди — і ще більше світла».
Я, сказати відверто, залюбки подивилася б біографічний фільм про ту ж Полякову. Але чесний. Не за гроші продюсера. Який би справді досліджував зміни, які відбулися зі співачкою. І ті, які не відбулися. Але, як правильно сказав Суханов, начорта комусь таке знімати за свої гроші? За свої гроші можна і цікавіший об’єкт дослідження знайти. Ну і, впевнена, на чесну стрічку не погодилася б і сама Оля. Бо, знову ж таки, начорта?
Тому ваша Антоніна зараз витре сльози, стане красівой і поїде на прем’єру стрічки «Океан Ельзи: Спостереження шторму». Сподіваюся, там мені трохи полегшає.
Фото: ютуб-канал «Аліна Доротюк», пресслужба Олі Полякової
