«Вам просто сексу не вистачає!» Чому гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський ганьбиться в коментарях
Ваша Антоніна вже, м’яко кажучи, втомилася писати про комунікаційні факапи наших публічних людей, але з року в рік — одне й те саме. Та й не я одна, звісно, на це звертаю увагу — вже не просто професійні піарники чи медійники, а люди зовсім інших професій чітко зрозуміли, чого категорично не можна робити в соцмережах, аби не спаскудити собі репутацію.
Але CEO «Укрпошти» Ігор Смілянський лишається непробивним і не бажає нічого знати про ці ваші піари та загалом адекватну поведінку. Він, як і раніше, безбожно хамить людям і не бачить у цьому нічого такого. Нагадаю, у вересні він обізвав одного з коментаторів «довбнем» та «мудаком» у відповідь на звертання «деган».
А у 2023 році пан Ігор також став зіркою новин, бо не зміг пояснити, чому загубилася посилка, без слів «бл*ть» та «про*бали».
Ось і нині, коли його дітище потрапило одразу в два, ба навіть три великі скандали за один тиждень, пан гендиректор невтомно підкидає хмизу в це полум’я.
Приміром, замість ігнорувати тригерні для себе коментарі, активно на них відповідає. Причому так, що лишає далеко позаду опонентів мамчиною психодіагностикою за аватаркою та доріканням у невеликій кількості підписників. Реально, мало підписників — це досить частий аргумент Смілянського в дискусіях.
Також він намагається вправлятися в гумористичних пасажах.
Бо має час та натхнення.
А також Смілянський використовує таку кринжулю, як дорікати військовим податками і твердити, що це завдяки грошам «Укрпошти» вони воюють.
Але чому він це робить? Перед тим, як розвести свої здогадки, підемо з очевидної причини, яку озвучує сам гендиректор і яку ми з вами чули сто мільйонів разів. Він просто такий щирий. Не такий, як усі. Не лицемірний. Каже і пише все, що думає.
А також є ще одна причина, теж не оригінальна: та про нас усі медіа написали, про нас зараз усі говорять, а все, крім некролога, — то піар і добре.
Ой, ні, пане Ігорю, ой, ні. Здавалося, цей принцип так давно довів свою нікчемність, що слідувати йому можуть хіба вже зовсім ізольовані від світу люди. Негативний розголос — це ніяка не економія для бюджету компанії, а дуже, дуже, дуже погано. Часто для бюджету зокрема. Але, схоже, гендиректор «Укрпошти» і справді перебуває в інформаційному вакуумі. Що для комунікації — вбивчо, бо вона завжди повинна враховувати контекст. Інакше — вам хана.
Це мали б розуміти піарники компанії, проте або вони не розуміють, або CEO має їхню думку в носі. На жаль, це стандартна ситуація: публічні люди, власники бізнесів, керівники компаній нерідко чомусь вважають, що спеціаліст зі зв’язків із громадськістю — це дєвочка чи мальчік, які мають лише писати і розсилати пресрелізи. Ну і зрідка домовлятися про інтерв’ю.
Коротко нагадаю про теперішні скандали. Спочатку «Укрпошта» представила нове лого — і понеслося.
Не понестися не могло, бо ситуація ця неймовірно передбачувана. Широка аудиторія завжди негативно реагує на такі зміни. Бо загалом підозріло ставиться до чогось іншого замість звичного, а ще — процес формування логотипів досі недостатньо проговорений та пояснений.
Часто людям здається, що маркетологи придумали якусь закарлюку за дурні гроші, а чого варта та «закарлюка» і як вона вплине на продажі, впізнаваність, ДНК бренду тощо — не розуміють. Тим паче, «Укрпошту» часто критикують за неякісний сервіс, низькі зарплати працівників, розвалені відділення без ремонту. І тут на тобі — нове лого за 600 штук. Поява мемів неминуча.
Тому, як каже художник Іван Семесюк: «Якщо вам щось непонятно — постарайтесь це понять!». І завдання компанії перед змінами в айдентиці — гарнесенько публіку підготувати і пояснити їй, як і що. Чому саме нове лого важливе, чому така ціна, на які позитивні зміни керівництво сподівається.
Натомість, усього цього зроблено не було і «Укрпошта» вигребла тонну лайна. Що, на мій погляд, несправедливо. Але, повторюся, передбачувано. І ваша авторка вкотре дивується інфантильності ще одного топменеджера, котрий не сприймає реакцію людей у соцмережах як певну стихію, яка поводиться за своїми правилами і яку можна й потрібно контролювати. А починає впадати в істерику, втрачати контроль і влаштовувати обідки. Тим самим демонструючи, що нічим особливо від «тупого натовпу» не відрізняється.
Пан Ігор одразу всівся за соцмережі та почав емоційно відповідати коментаторам, роблячи типову помилку в кризових ситуаціях — закопуватися все глибше і глибше. І, відповідно, викликаючи запитання: а як тоді ви керуєте величезною компанією, якщо не здатні тримати себе в руках?
Топом відповідей нашого з вами СЕО став ось цей діалог, у якому він назвав блогерку Іванну Кузьму повією.
Почався новий скандал. Чи адекватними були коментарі Іванни? На мою думку, ні. Як за тоном, так і за голослівними звинуваченнями в крадіжках. Проте реакція СЕО великої компанії зі стратегічним значенням — більш неадекватна в сто разів. Ну не може людина з таким статусом опускатися до такого рівня. Але, чекайте, пан Ігор же вважає себе щирим. Не лицемірним. Говорить що думає. Що ж у цьому поганого?
А знаєте, хто ще говорить те, що думає? Наприклад, цей ось чоловік.
Дональд Трамп може публічно назвати журналістку дурною. Або «третьосортною, потворною всередині і ззовні». Ось Ігор Смілянський має вигляд стовідсоткового Трампа. Ой, здається, він узагалі його косплеїть.
Чи це можна назвати щирістю? Люди такого типу так і думають. І переконати їх у зворотному, вочевидь, шансів немає. Як і пана Смілянського. Бо після всієї цієї катавасії «Укрпошта» тут же втрапляє у третій скандал — своєю колабою з брендом одягу Rikky Hype. Усе через фото, які сексуалізують школярок.
Уявіть глибину непрофесійності всіх причетних. Ми вже вище говорили, що кожен маркетинговий чи комунікаційний прояв мусить враховувати поточне інформаційне поле: що відбувається, що люди обговорюють, яка ситуація в країні. І ось, у розпал мегаскандалу з файлами Епштейна та розмовами про секс-торгівлю дівчатами, зокрема дуже маленького віку, та загальний шок від педофільських збочень лідерів світу панство херачить рекламу з образом сексуальної школярки.
Після скандалу рекламу зняли й викотили офіційне вибачення. Але Ігорю Смілянському це було по цимбалах, бо у своїх соцмережах він продовжував гнути іншу лінію. Що, мовляв, фото йому норм, а про ніякі файли Епштейна він не чув. Бо «був зайнятий повіями». Як аргумент запостив фотку юної Брітні Спірс — ось, бачте, відома співачка в образі школярки і всім норм. Що ви причепилися, лицеміри?
Судячи з усього, за життям Брітні пан Ігор також не стежив. Інакше знав би, до якого жаху та психологічного руйнування її довела зокрема і ця сексуалізація. Тому вивчати трохи глибше тему Смілянський теж, як бачимо, не хоче. І це автоматично дає характеристику йому як керівнику — отже, і в робочі питання він може так само не заглиблюватися.
Звісно, соцмережі вже були роздраконені по-максимуму. Як і гендиректор «Укрпошти». А оскільки в компанії не знайшлося жодного сміливця, який відібрав би в нього всі гаджети і позмінював паролі, то пан Ігор дійшов до апогею. У відповідь на комент засновниці медіа «Свідомі» Анастасії Бакуліної гендиректор «Укрпошти» серед ночі пішов нишпорити в її профілі та знайшов фото в майці й трусах у дописі про збір.
Чомусь вирішив, що там їй 14–16 років (що?), і зробив допис, закидаючи Анастасії лицемірство. Ясна річ, у коментарях почався фестиваль. Зокрема тому, що майже ніхто не зрозумів, у чому паралелі між дорослою, 27-річною жінкою, яка постить фото в трусах і майці, та рекламною кампанією з образом неповнолітньої сексі-школярки.
Судячи з усього, навіть цей свій дуже дивний вчинок пан Ігор не вважає дивним. Напевне, й тому, що не від нього в шоці й наш герой відчуває підтримку.
Але все це не має значення, бо результат абсолютно зрозумілий. Ігорю Смілянському самотужки вдалося всього за кілька днів налаштувати проти себе навіть тих людей, які захищали його в першій колотнечі з логотипом. Якщо говорити про причини такої чудасії, то загалом я вважаю, що це все ще слабка культура публічної комунікації. Безліч людей або володіють нею на аматорському рівні, або взагалі вважають, що цього вчитися не потрібно.
Між тим, комунікаційники повинні бути одними з найважливіших людей у компаніях, і явно не у статусі дівчаток та хлопчиків на розсилці. Це серйозна і дуже важлива професія, повага до якої, очевидно, мусить пролягати через десятки так званих срачів, у яких будуть звинувачувати людей в інтернеті та вигадувати навколо цього навіть якусь національну ідею. Хоча причина зовсім в іншому.
І головне — чужий досвід практично нікого нічого не вчить. Тому берімо попкорн і чекаймо, хто ж найближчим часом наступить на граблі свого попередника.
Фото: Богдан Процишин
