Сімейна ідилія після зґвалтування: як серіал від Міндіча та Шефіра на «1+1» романтизує сексуальне насильство і педофілію
Коротка передмова. Колись подруга мені розповідала історію про те, як у її селі сталося групове зґвалтування. Тато постраждалої дівчини не пішов у поліцію і навіть не вчинив самосуд — він змусив одного з ґвалтівників одружитися зі своєю донькою. Ну, щоб не було оцього позору. І щоб справедливість була та порядок. Отака романтична ситуація, малята. Якщо ви думаєте, що це щось із файлів Епштейна, то ні. Це нині з «1+1».
Якось пише вашій Антоніні у чат одна читачка та й повідомляє: «А ви бачили, що на “Плюсах” випустили римейк вашого улюбленого серіалу?». «Улюбленого», звісно, з іронією. Ну, думаю, від якого нашого телешедевру я була настільки шокована, що розповідала всім на світі? Хіба від «Капітанші». Але ж не може такого бути! Питаю: «Капітаншу, чи що?». І у відповідь отримую: «Так!».
Святий дух при хаті! Я не могла в це повірити, це здавалося якимось несмішним жартом. Навіть на нашому стражденному телебаченні в наших подекуди вже геть ненормальних серіалах.
А, ви не знаєте, що таке «Капітанша»? О, значить, я ще до вас не дісталася. Слухайте.
Серіал «Капітанша» вийшов в ефір каналів «Україна» та «Россия-1» у 2017 році. У головної героїні в дитинстві помирають заможні батьки, і її беруть на опіку бідні та злі родичі, особливо огидною є тітка. Дівчинку ще неповнолітньою віддають родичу тієї тітки, який виявляється бандитом, нехорошою людиною і хоче зґвалтувати її, але вона відбивається і тікає. Добігає до порту і не знає, що робити. До неї підходить чоловік, який шукає секс-працівницю своєму шефові — капітану корабля, який набухався у себе в каюті.
Він п’є тому, що всі жінки — повії та сучки. Це його глибоке переконання після зради дружини, яку він сильно любив. Ну, ось, приводять йому нашу головну героїню, а вона у своїй наївності та стресі думає, що їй хочуть допомогти. Але ні. Капітан тягне її на ліжко, вона намагається вирватися, каже «ні, будь ласка, не треба, відпустіть мене», але хтивого головного героя не зупинити. Кінець першої серії.
Початок наступної серії — дівчина лежить на ліжку і плаче. Це був її перший раз. Капітан розгублено сидить і мовить: «Що ж ти мене не зупинила?». Героїня повертається до прибацаних родичів, розуміє, що вагітна. Дядько дізнається, чиїх це рук справа, йде розбиратися з капітаном, той приїздить у село і каже дівчині, що готовий брати відповідальність. Героїня бачить, що вдома їй життя немає, і погоджується. Весілля. Друзі батьків дівчини, дуже порядні та інтелігентні люди, спочатку криво дивляться на капітана, але згодом розуміють, що людина він також порядна, а «щастя приходить у різні способи».
Молодята їдуть на кораблі до капітана додому, у великий красивий будинок. Головний герой злий на жінок, каже, що вони «люблять принижувати чоловіків», і не приховує зневаги до своєї вже дружини, проте весь час повторює, що готовий нести відповідальність за свої вчинки. А головна героїня мусить упродовж наступних серій доводити, що не за його гроші вона йшла і що дівчина вона хороша та немеркантильна. Капітана показують нам як чоловіка-мрію, благородного принця з розбитим серцем.
Звісно, згодом вони розуміють, що кохають одне одного. Якщо не вірите мені, що хтось міг придумати, зняти і показати на телебаченні таку трешачину — самі гляньте в ютубі. Скажу вам лише, що рейтинги та частки в серіалу були доволі пристойні, тому невдовзі світ побачив другий сезон.
Так ось, коли я прочитала повідомлення від читачки, то не змогла повірити. Тепер, думаю, зрозуміло чому. Випускати серіал про романтичне зґвалтування не просто у 2025 році, коли про сексуальне насильство говорять з усіх боків, але й після всього того жаху, який коїли російські військові на окупованих територіях та в полоні, — це безумство. Точніше, повна відсутність здорового глузду та бодай елементарної емпатії. Проте маємо те, що маємо.
Якщо ви думаєте, що глядачі «1+1» масово обурилися, то ні. Показники були теж цілком непоганими. Ось лишень, якщо почитати коменти під ютубом, то там дійсно можна знайти немало нарікань. Але в основному на неймовірну тупість сюжету. Щодо сексуального насильства особисто я знайшла лише один коментар. Тож нумо розбиратися і з цим сюжетом детальніше.
Автори «Зворотного напрямку» його дещо пом'якшили, але це мало чим допомогло. Ага, забула ж сказати. Авторка цих неймовірних історій — Тетяна Гнєдаш — із початком повномасштабної війни внадилася переробляти свої старі популярні серіали, які знімали для російського ринку, на новий, більш патріотичний лад. А нашо добру пропадать? Глядачі все розуміють, сваряться в коментарях, але перегляди все одно роблять. Сюжети — майже ідентичні. Просто українською та з іншими акторами — Антоніна колись вам про це писала.
Так ось, є дівчинка, батьки якої загинули в автокатастрофі і яка потрапляє під опіку дурноверхих родичів. Тітка і дядько селяться в її великий будинок, який тітка швидко пробухує. Ну, точніше, розтринькує. Тому всі переїздять назад у село. Дядько безхребетний настільки, що дозволяє цьому статися і далі спостерігає, як дружина знущається з племінниці та привласнює її гроші. Але його показують не як співучасника, а як людину хорошу, просто от з таким характером. Навіть тоді, коли він погоджується віддати дівчинку жити до брата дружини, який явно має лихі наміри та злодійкуватий вигляд.
Він привозить героїню до себе і намагається змусити до сексу, вона, як ми вже знаємо, виривається і біжить не в порт, але у бар. Вона дуже добра, наївна і ще зовсім не розуміє життя. І тут важлива деталь: ми бачимо не просто неповнолітню — автори намагаються створити саме дитячий образ. Ось подивіться, як героїня п’є у барі коктейль.
У «Капітанші» персонажка бодай мала трохи старший вигляд і це все не пахло явною педофілією. Але в нинішньому варіанті нам пропонують історію не просто про неповнолітню, яка має старший вигляд, і навіть не про, прости Господи, типаж набоківської німфетки. Все значно гірше: це абсолютна дитина, в якій узагалі немає жодної сексуальності і якій на вигляд цілком можна дати років 13. Це підкреслюється виразом обличчя, рухами та неймовірною щирістю й довірливістю.
Тому впродовж серіалу ми будемо бачити дорослого чоловіка з дружиною-дитиною. І це майже нікого не хвилюватиме.
Отже, забігає наша перелякана героїня (Дарина) в бар, і там її помічає герой (Роман). Як ви вже здогадалися, йому зрадила дружина і він озлоблений на жінок. З цього горя він вирішує порозважатися.
Він підходить до неї і пропонує випити. Тобто, з усіх дівчат його привабила саме ця явно нажахана дитина. Тут автори перестраховуються чи хочуть підкреслити відповідальність персонажа, бо він запитує вік дівчини. Вона бреше, що 18. Далі він продовжує її споювати і, сам лишаючись сяк-так тверезим, веде в готельний номер. Дівчина продовжує поводитися по-дитячому і не розуміє, чому вони сюди прийшли. Вони обоє скачуть на ліжку, Дарина падає на нього і зі словами «треба відпочити» вирубається. Але секс, попри це, стається.
Склейка. Ранок. Ми бачимо дуже злого Романа, який звинувачує Дарину, що вона йому не сказала про свою незайманість. Дарина нічого не пам'ятає і абсолютно шокована та нажахана. Він продовжує суворо її відчитувати й каже, що «не ґвалтівник, а нормальна, порядна людина». Роман підозрює її ледь не в якихось махінаціях і, здається, не бачить, що дівчина ледь не плаче.
Затим герой забирається і йде. Дарина повертається додому і, як ми здогадуємося, згодом виявляє, що вагітна.
А далі відбувається ось що. Її дядько дізнається про цей випадок, знаходить десь свій хребет і йде шукати цього мерзотника. А мерзотник, до речі, працює далекобійником — у нього своя транспортна компанія. Принця-далекобійника в нас, здається, ще не було. Не так романтично, як капітан, але які часи — такі й герої. Зрештою, дядько дізнається, що начальник митниці — друг загиблих батьків Дарини. Він йому все розповідає, цей чувак також обурюється і... Якщо ви чекаєте, що хтось тут піде в поліцію, то господь із вами.
Начальник митниці завертає фури нашого пана Романа і починає його шантажувати: або женися на Даринці, або фур своїх більше не побачиш. І далі починається справжній жах. Головний герой приходить додому до цих людей, Даринка починає плакати, він каже, що, мовляв, не плач, я прийшов женитися, хоч ти мені і не треба триста років. Дружина начальника митниці і також, виходить, подруга загиблих батьків, м’яко вмовляє героїню на цей шлюб. Ну, каже, це все твій вибір, роби як хочеш, але «ми тобі підготуємо весільну сукню — це тебе ні до чого не зобов’язує». І взагалі, хлопець цей «хороший, просто нещасний».
Тому — свадьба!
А, що тут ще важливо, шановні. Дія відбувається на Закарпатті. І ось цей начальник митниці кілька разів повторює якісь бздури про скрєпи, сімейні цінності та дівчачу честь. Тобто Ужгород у нас у серіалі — це край дикунів та неадекватів.
Ну а далі, після всіх цих публічних принижень і ретравматизацій, як би це точно назвали психологи, молодята їдуть до нього в Київ. Роман поводиться з Дариною дуже грубо, демонструючи яскраві риси аб’юзера. Він постійно вказує героїні, що вона має їсти та як одягатися. Це видається за гіперопіку, але лише щодо дитини. Дружину він сприймає винятково як інкубатор. Напевне, так автори намагаються показати його вкрай турботливим, потенційно хорошим татком. Та й узагалі, згодовують нам образ винятково хорошої, порядної, але травмованої зрадою людини.
Звісно, Дарина також виявляється неймовірної вдачі дівчиною, вона допомагає економці по господарству, хоче вступити до художньої академії, і всі розуміють, яке ж Романа спіткало щастя. Я подивилася всі 16 епізодів, і, якщо чесно, першочерговий офігів від усього цього педофільського вайбу переріс у фейспалм від ідіотичності сюжету. Рівно те саме я побачила в коментарях під майже всіма серіями. Не буду переказувати, бо тема у нас інша, але не зможу змовчати про те, що Роман у якийсь момент втрачає пам’ять. Ну, ви зрозуміли.
Але цього разу все ж нас більше цікавить момент із сексуальним насильством, бо це було саме воно. Взагалі, це якась фішка авторки Тетяни Гнєдаш — у її іншому серіалі, «Клан ювелірів», одну персонажку б’є чоловік, а вона терпить, бо «мудра, зважена і не хоче руйнувати сім’ю». Іншу чоловік б’є у першу ж шлюбну ніч — і вона одразу в нього закохується. Бо думала, що він телепень, а виявився «нормальним мужиком», достойним поваги.
Глибший аналіз цієї фантасмагорії — справа психіатрів, очевидно. Або юристів та Нацради, бо випустити таке в ефір — явно не нормально, принаймні на мій погляд. І ось чому. Розберімося ще раз. Секс без активної згоди — це насильство. Біда ще й у тім, що досі навколо цього поняття існує багато міфів і, на жаль, іронії. Люди подекуди справді не розуміють, що це за така активна згода, жартують про завірення в нотаріуса тощо. Насправді ж усе просто: якщо дівчина чи хлопець просто відключилися від, наприклад, випитого алкоголю, то активної згоди немає. Людина просто перебуває в такому стані, що не може її висловити. Що яскраво продемонстровано в серіалі.
До того ж герой навмисне дівчину напоїв, сам лишаючись в адекватному стані. Бачив, що це дитина, яка явно не розуміє, що відбувається. Це ніяка не випадковість, а свідомі дії. Які потім намагаються заперечити газлайтингом, мовляв, сама винувата.
У нашому суспільстві, як і в багатьох інших, досі не до кінця розтлумачено, що таке сексуальне насильство. Особисто я знаю одразу кількох жінок, які його пережили, просто навіть цього не усвідомлюють. Бо насильство у шлюбі таким чомусь часто не вважається — ну, шлюб же! Дівчата систематично не розуміють, що не зобов’язані погоджуватися на секс, і терплять, бо якось незручно відмовити. І все це не минає безслідно. Недавно у тредсі прочитала історію: дівчина розповідала, як хлопець їй підсипав якихось наркотиків, які стимулюють потяг, і вона сама ініціювала секс. Але вже на ранок усвідомлювала, що все було не добровільно, і це переросло в серйозну травму та ненависть до себе.
А тут нам на загальнонаціональному телеканалі демонструють таку кринжатину. До речі, питання не лише до каналу, студії Art Forms Production, режисера Валеріана Рожка та головної в сценарній групі Тетяни Гнєдаш, але і до продюсерів. А це Сергій Шефір і Тимур Міндіч (у промо-матеріалах, але не у титрах головною продюсеркою також зазначена Гнєдаш). Прощальний, бляха, подарунок чи що? До речі, серіал виклали на ютуб-каналі «Кварталу 95» десь у розпал «міндічгейту». Щоб відволікти народ, чи вже я не знаю.
Хочеться також нагадати, як в інших серіалах показують тему ненависті до жінок і в що це переходить. Пригадуєте британський хіт «Юнацтво»? Там підліток убив свою подругу. В одному епізоді згадується, як школярі підпали під вплив субкультури інцелів — чоловіків, які не можуть побудувати стосунки з жінками і винуватять у цьому саме останніх, закликаючи до насильства. І іншому епізоді психологиня розмовляє з головним героєм, поступово розкриваючи його травматичний світогляд.
Але направду ми з вами існуємо в паралельних реальностях. В одній на Берлінале отримує нагороду українська стрічка «Сліди» Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк, яка розповідає про зґвалтованих росіянами жінок, які своєю місією бачать розповідати про це на всіх можливих майданчиках.
А в іншій — на «Плюсах» не бачать нічого поганого в романтизації зґвалтування. В анонсах це називають «доля зводить Романа і Дарину за обставин, які вони ніколи б не обрали самі». Направду я не можу зрозуміти, що могло бути в головах людей, які все це пропускали. Хоча заради справедливості напишу, що один з учасників цього дійства сказав мені, що йому соромно за все це. Проте це не була людина, яка відчутно на щось могла вплинути, крім свого вибору взяти участь.
І найстрашніше — глядачі також не зауважили в цьому нічого поганого. Отже, унормоване зло ще більше унормовується. Досі час від часу можу десь у соцмережах прочитати таке: «ну, жінки вважають ґвалтівниками лише тих, хто їм не подобається, а якщо мужчина симпатичний, то це вже ніякий не ґвалтівник». І ось цю думку «Зворотний напрямок» також унормовує.
Наостанок напишу таке. У 2022 році до мене від різних людей почали доходити чутки, що дехто із серіальників має ідею для фільму. Українка з окупованої території, яка пережила сексуальне насильство від російського військового, виїздить за кордон. І цей військовий також. Вони випадково зустрічаються. Усе складається так, що в них зав’язуються романтичні стосунки. Такий собі «Нічний портьє» по-українськи. Я тоді подумала, що це якісь побрехеньки, бо треба бути геть відбитими, аби навіть уголос висловити таку ідею. Але зараз я навіть вірю, що чутки не були чутками.
