Кривавий гламур Ліберових. Чому херсонські журналісти обурені роботою зіркових фотографів, і чи отримували вони дозвіл на публікацію світлин?
Схоже, рубрика буде нескінченною, і це вкрай погано. З багатьох причин. З етичної — люди у хвилини неймовірного шоку та горя все ще не можуть захиститися від тих, хто з камерою лізе назнімати крупняків, аби «весь світ бачив». І з професійної — фотографи з хорошою репутацією та етичними принципами роботи страждають від наслідків діяльності колег-хайпожерів і вже автоматично стають «ред флегами», від яких нічого сенсаційного чекати не варто.
Але все потроху змінюється, бо самих медійників ця ситуація починає діставати. Тому — знову колотнеча. Влада і Костянтин Ліберови, навколо яких уже вирували скандали, приїхали до Херсона та виклали репортаж у своїх соцмережах. Місцеві журналісти подивилися на це й офігіли: серед світлин було зображення залізничного вокзалу, колій та панорама міста. Це червона зона і водночас критична інфраструктура. Усі мої херсонські колеги в розмові сказали, що фотографувати і публікувати це категорично заборонено. Вже нині я дізналася, що працювали Ліберови без супроводу пресофіцера.
Журналіст Олег Батурін згадує, що колись був випадок: люди на вокзалі зробили селфі на честь зустрічі, до них миттю підійшли і змусили видалити це фото. Тому можете собі уявити, яке було здивування медійників, коли вони дізналися, що суворі заборони стосуються не всіх.
Далі — більше. Працівниця комунального підприємства «Парки Херсона» Ольга Чернишова зробила резонансний допис про те, що Ліберови опублікували фото з нею попри заборону самої зйомки. Все відбувалося у приватному приміщенні після обстрілу. Пані Ольга розповідає, що дізналася про смерть чоловіка в одній із квартир, пішла туди і побачила там його матір. Є інформація, що Ольга Чернишова не лише заспокоювала жінку, але й вирішила зняти з нею інтерв'ю. Але та відреагувала дуже емоційно і зйомка припинилася.
Згодом у квартиру хотіли зайти журналісти Суспільного, але Чернишова їх фактично вигнала, заборонивши зйомку. Вони одразу пішли, але один із пресофіцерів, Артем Рудаков, це сприйняв як перешкоджання роботі журналістів.
А ще пізніше прийшов популярний блогер Андрій Петухов, від же Боксер. Разом із ним — Ліберови. Боксер спеціалізується на тому, що забирає тіла людей, зокрема з небезпечних зон. Забирає, знімає (точніше, знімає інша людина) та викладає в інсту. Блог у нього надзвичайно популярний. Люди розчулені, дякують за роботу і те, що він показує правду світу! Ці відео я вам демонструвати не буду, хочете — дивіться самі. Але якщо узагальнити — кров, трупи, вивалені нутрощі, розбиті голови, кров, яка стікає по асфальту, тіла забирають з вулиць, квартир, автівок. Усе це — під драматичну музичку. Сам він твердить, що знімає правду про війну. Такою, якою вона є.
Ольга каже, що Ліберови почали знімати, обидві жінки вимагали зйомку припинити. Нагадаю, ми говоримо не лише про пряму заборону, але й про приватну територію. Фотографи на це не зважали. У їхньому репортажі можна побачити білу закривавлену фіранку, тіло чоловіка з виваленими нутрощами та обох жінок, які просили їх не знімати. Ці світлини з’явилися не лише в інсті Ліберових, але й на фотостоках. На скрині обличчя практично заблюрені, та все ж можна здогадатися, що вони явно не хочуть зйомки.
Ситуація ще дужче вкурвила місцевих журналістів. Їх обурювала поведінка столичних фотографів, вони трактували її як нахабну і байдужу. Навіть ось тут в описі Ліберови називають матір загиблого дружиною. Тобто вони до всього не поцікавилися історією тих, кого знімають. На стоках також є їхні фото вокзалу з різних ракурсів.
Колеги з херсонського видання «Вгору» звернулися до поліції та місцевої адміністрації із запитанням, хто взагалі повинен опікуватися вивезенням тіл. Ну а Влада Ліберова тим часом у коментарі «Детектору медіа» сказала, що не чула про заборону на зйомку ані від матері загиблого, ані «від поліції чи від будь-якої особи на місці, яка мала б право цю заборону озвучити». Але мені не дуже зрозуміла ця аргументація, бо Ольга Чернишова, яка є на фото, чітко і публічно пише, що забороняла. І обурена, що її зображення виставили на продаж.
Як бачите, запитань багато. Я звернулася з ними до офіцера Сил оборони Херсона Руслана Михайлевського, і схоже, він теж трохи спантеличений та збентежений поведінкою Ліберових і наслідками їхньої роботи. Так ось, пан Руслан наголосив, що вони також перекрутили інформацію щодо інших постраждалих. Було відео, на якому чоловік плакав над тілом матері, а в описі було сказано, що її вбило на його очах. Що не відповідає дійсності.
Друге — Михайлевський стверджує, що в червоній зоні вони знімали без супроводу пресофіцера, хоча це обов’язково. Дозволу на публікацію фото критичної інфраструктури вони не отримували. Фотографи вони досвідчені, часто бувають у бойових зонах, тому ці правила точно знали.
«Звичайна практика, коли приїздять знімальні групи, то вони зв’язуються з пресофіцерами, ми проговорюємо, що їм цікаво, куди їх повезти, що їм показати, і це все робиться узгоджено. Враховуючи, що понад половина Херсона нині перебуває у червоній зоні, самостійне переміщення там журналістів заборонене. Я з Ліберовими не працював. Контактів з ними не було, вони не зверталися ані по допомогу, ані по супровід. Наскільки я знаю коментарі Морської піхоти, вони супроводом теж не займалися. Тому переміщення Ліберових по Херсону здійснювалося без супроводу пресофіцера», — розповів Руслан Михайлевський. І додав:
«Минулого тижня я працював з журналістами з провідного німецького видання Bild. Вони мені скидають свої сюжети до виходу на узгодження. Тобто Bild вважає це нормальною практикою, а Ліберови вважають, що вони — найкрутіші. Також я чув відгуки від колег, яким Ліберови розповідають, що чи то в Міністерстві оборони, чи то в ГУРі всі їх знають і люблять. Тому їм, мовляв, нічого не буде. Це все на рівні чуток, тому коментувати не буду».
Ваша авторка про ці чутки також чує впродовж років. Ви, думаю, теж. Серед медійників панує впевненість, що Костянтин та Влада Ліберови — доволі наближені до керівництва країни, тому звикли до особливого ставлення. А це дедалі більше дратує спільноту. Херсонців ще й тригерить момент безпеки. Вони кажуть, що столичні фотографи поїдуть собі, а нам тут жити після їхніх світлин.
Щодо епізоду в квартирі у Руслана Михайлевського така позиція:
Руслан Михайлевський, фото з фейсбуку
«Що тут принципово важливо, на що Андрій Петухов та Ліберови намагаються посилатися. Мовляв, ми фіксуємо злочини росіян. Теоретично ми можемо припустити, що коли волонтер евакуює тіло загиблого без присутності поліції, він це фіксує на відео для того, аби представити правоохоронним органам. У який спосіб і на підставі чого це відео та фото Ліберових у лічені хвилини з’являється в пабліках? Це вже не фіксація, це розповсюдження. І тут головне питання — чи мають вони на це право? Щонайменше, без згоди тих, кого вони там фотографують. Думаю, що не мають.
І друге. Є певні вимоги. Доки на місці прильоту працюють екстрені рятувальні та комунальні служби — ніхто нічого не викладає. В них цей зазор був протягом приблизно 20 хвилин. Нехай пів години. Вони виклали відео, за яким можна було визначити локацію. На це місце, куди ще не приїхали або тільки починали роботу всі ці служби, була реальна загроза повторних прильотів по скупченню людей. Але це їх не зупинило. Яка була необхідність і терміновість це все викладати? У моєму розумінні, це просто хайп».
Чи буде якась за це відповідальність — також питання. Якщо жінки, яких Ліберови фотографували без дозволу, подадуть до суду, то питання може вирішитися там. Щодо фото об’єктів критичної інфраструктури, то, припустімо, пресофіцер може написати рапорт, описати ситуацію і більше не погоджувати їм перебування в Херсоні. Найбільш суворе покарання — позбавлення акредитації Міноборони. Руслан Михайлевський каже, що херсонські журналісти можуть підготувати лист до Генштабу ОК «Південь», це буде один з моментів, який може змусити Ліберових працювати на рівних умовах з іншими, або вони не отримуватимуть дозволи на роботу в таких зонах.
Ну а також, каже він, можливий варіант, що Влада і Костянтин отримали якийсь особливий, ексклюзивний дозвіл від когось. Тоді нехай скажуть про це, і запитань до них не буде. Ваша Антоніна звернулася до фотографів з усіма цими запитаннями. І про об’єкти критичної інфраструктури, і про зйомку без дозволу у квартирі. Відповіді поки не отримала.
Тим часом на масове невдоволення відреагував і блогер-волонтер Андрій Петухов, він же Боксер. Записав довге відео, в якому сказав, що люди, які його звинувачують у хайпі, самі хайпляться на ньому. А ще вони, мовляв, нічим корисним не займаються і нехай підуть робити його роботу. Тут одразу напишу, що я в цих питаннях людина упереджена і вважаю знімання тіл збизька, з кровіщею та викладання їх в інстаграм під драматичну музику далеким від благородної мети щось там показати світові.
Я вважаю, що такий контент вивалюється лише заради збору аудиторії. Маю безліч знайомих, які справді займаються документуванням — вони працюють або тихо, роками збираючи докази для майбутніх судів, або публікують свої фото чи відео, зокрема в іноземних медіа, отримують премії. Їхні кадри дуже емоційні, але й суттєво відрізняються від того, що робить Андрій Петухов.
Утім, є популярна думка, що наліт цивілізованості на людстві ще доволі тонкий, тому багатьом із нас справді подобається дивитись шок-контент. Кров, розтрощені голови, мертві тіла, смерть, горе, плач рідних — це все приваблює, таке собі емоційне порно. В медіа ми це називаємо «вбив, з’їв, закопав» — матеріали, які гарантовано дадуть рейтинг. Водночас ми з вами розуміємо, що це бажання паскудне. Тому прикриваємо його емоцією «співчуття» і бажанням розповсюдити важливу інформацію. Насправді — рейтинг і більше нічого. Моя тітка колись навіть вирішила порахувати кількість сюжетів з кримінальною хронікою в одному з випусків новин — рівно половина була. Щоб ніхто з глядачів не зміг відірватися.
Але ось вам відео Боксера. Подивіться його й інші ролики блогера. Можливо, у вас буде інше враження.
Переглянути цей допис в Instagram
Важливо також сказати, що до Андрія Петухова в частини херсонців є питання щодо його зборів, які не завжди закінчуються звітами. Судячи з усього, саме він возив Ліберових на своїй автівці з усім захистом. У відео він каже, що аудиторія фотографів задонатила йому 600 тисяч, за що він дуже вдячний.
Мій колега Олег Батурін, якого я вже згадувала, розповідає, що часто приходить по коментарі до людей, які пережили обстріли чи смерть близьких, через певний час, аби в них трохи вляглися емоції. Щодо зйомки, то він упевнений, що, звісно, все потрібно показувати і розповідати, але одну й ту саму подію можна зафільмувати з повагою і без неї. І ще нагадує, що документування воєнних злочинів — це часто не фоторепортаж. Це збір доказів, які потім будуть представлені в судах, і вони повинні фіксуватися за визначеними процедурами. Туди входять і письмові дозволи на зйомку. Тому далеко не все, що фотокори чи блогери так гучно називають, є таким насправді.
І наостанок. Я поговорила з координаторкою Громадського центру Українського Червоного Хреста в Херсоні Наталією Шатіловою. Представники організації, включно з психологом, приїхали до тієї самої квартири на прохання Ольги Чернишової. Ось що каже пані Наталія:
«Вже після події увечері в соціальних мережах побачила чергові ролики, в яких, без приховування обличчя загиблого, його мами, інших постраждалих, демонструвалися шокуючі подробиці вивезення тіл. Свідками цього були працівники КП, голова ОСББ, інші мешканці будинку. Особистих даних жінки мені не надавали, бо наш підрозділ не був задіяний в оперативному реагуванні. Далі вже колеги-журналісти знайшли фото з місця трагедії, виставлені на ресурсах з ціною за фото.
Навряд чи літня пані, яка пережила трагедію, думає про якісь дії щодо встановлення порушення її прав і готова це обговорювати, але, постійно працюючи з такими випадками, вразливістю людей, їхнім особистим життям, треба жорстко дотримуватися норм закону, етичних норм і поваги до постраждалих — живих і загиблих. Тому саме суспільний вплив може стати запобіжником такому зухвалому нехтуванню етичними нормами і [гарантом] збереження гідності людей, що вимушено стали публічним об’єктом для медіа».
І вже як підсумок. Практично рік тому була велика колотнеча з приводу світлин тих же Ліберових і Євгена Малолєтки після прильоту в Києві. Нині Євген отримав за одну з них престижну премію World Press Photo 2026. На ній зображена Валерія Синюк, яка сидить після обстрілу вся у крові:
Пояснення важливості цієї світлини від журі таке: «Це фото відображає шок і вразливість людини, яка вижила в Києві. Глибокі тіні, що контрастують з одним джерелом світла, привертають увагу до разючих деталей — втраченого погляду жінки та її чистого, вільного взуття, що підкреслюють раптовість і людські втрати від триваючих атак Росії. На пʼятому році конфлікту журі відзначило цю роботу як потужне свідчення особистого досвіду, вшановуючи майстерність і відданість українських фотографів».
Після цієї новини почали з’являтися коментарі: мовляв, скільки ж це фото зібрало обурення, але ось вам — світ побачив та оцінив! Але є важливий момент: саме це фото не збирало обурень. Навпаки — його ставили у приклад: загальний план, фотограф не лізе в очі людині, а з повагою знімає на відстані. Робота водночас емоційна, приголомшлива, але й етична. Тому вона й отримала відзнаку. І вчергове стає прикладом того, що повага до людей і «бажання показати світу» — це зовсім не взаємовиключні прагнення.
А критикували тоді всього дві світлини: із зображенням повністю оголеного непритомного чоловіка близьким планом і закривавленої жінки топлес. Останню зафільмували Ліберови, а потім видалили та перепросили. Тоді здавалося, що вони дещо зрозуміли.
Титульне фото: Костянтин Ліберов
