«Комусь треба було розмовляти українською»: Катя Осадча — про повернення «Світського життя», сталеві яйця українців та світову гуманітарну кризу
У березні 2022 року Катерина започаткувала проєкт «Пошук зниклих», у якому разом із командою волонтерів у режимі 24/7 шукає зниклих безвісти українців. Про неспроможність світу допомогти Україні, про пасивність Червоного Хреста в питаннях цивільного полону, про те, чим Джонсон відрізняється від Макрона, і чи повернеться «Світське життя» в ефір, — Катерина розповіла в інтерв'ю, яке опублікували на ютуб-каналі «BBC News Україна».
На початку розмови Катерина поділилася, як війна змінила її життя:
«Те, до чого ми звикли, вже або більше не існує, або існує в іншому форматі. Ми стали більш змістовно ставитися до того, що ми робимо. Ми стали більше приділяти увагу тому, що ми робимо, для кого ми робимо. Масштаб людського горя та трагедії в країні не дозволяє всім нам зараз поверхово ставитися до власного життя. Моє життя точно змінилося тим, що навіть якби мені запропонували сьогодні повернути "Світське життя", я б сказала, що ні. Це точно зараз не те, про що ми маємо в першу чергу думати та займатися».
Програма «Світське життя» почала виходити в ефір з 2005 року суто українською мовою, за що ми їм особисто респектуємо. До речі, на той час Катя була однією з небагатьох телеведучих, хто вільно володів мовою та мав принципову позицію щодо цього, адже більшості нав’язувався тренд на все проросійське, навіть попри події Помаранчевої революції.
«Якщо ми українська програма, то ми маємо виходити українською. Це навіть не так сильно обговорювалося. Я ніколи не переходила на російську, якщо людина була російськомовною. Я всім ставила питання українською — навіть тим, хто приїжджав з Росії. По-перше, комусь треба було розмовляти українською в країні — як мінімум. На момент 2005 року ця принциповість в українській вирізняла з-поміж всіх. Всі мої улюблені ведучі телеканалу "1+1", на програмах яких я виросла, розмовляли українською. І не стояло питання, чому Алла Мазур, Людмила Добровольська чи Микола Вересень ведуть українською».
Також Катя зізналася, що було багато помилок на різних етапах формування українського телебачення. Зокрема, декілька сезонів «Голосу країни» вели двома мовами, а в суддівських кріслах сиділи теперішні путіністи Валєрія та Сергій Лазарєв, який уміє швидше за всіх перевзуватись: медальку за це він, звісно, не отримав, а відразу — стовідсотково.
«Ми не можемо це викреслити з нашої історії. Це багато різних помилок. Як українці, які проголосували за Януковича. Всі ці помилки визнавали, виправляли і йшли далі. Ми така нація, яка вміє зробити помилку і її виправити, на відміну від наших сусідів, які помилки роблять, роблять і роблять».
Звичайно, згадала Осадча і про Товариство Червоного Хреста, яке робить для України трішки більше, ніж нічого. Можна шукати причини, щоб не робити, а можна шукати можливості, щоб робити (передаємо привіт меру Києва). Прикриваючись Женевськими конвенціями, Червоний Хрест уже й забув, що вони абсолютно не працюють, але визнавати та змінювати цього ніхто не хоче. Сорочку рвати — дороге задоволення. Абсурдно ж, правда? А все через те, що війна в Україні для них — лише одна з маленьких проблем, каже ведуча. Червоний Хрест цілком можна порівняти з Почекуном, який усе ще сподівається, що ситуація стабілізується сама собою.
«Дуже багато залежить від керівника. Велика Британія могла зайняти таку ж позицію, як Франція, Німеччина, а змогли робити те, що роблять зараз. Це так конкретно залежить від людини. Відчуйте різницю між Емманюелем Макроном та Борисом Джонсоном. Ось така сама різниця між Червоним Хрестом та Україною».
Ще Катерина заявила, що в умовах війни, коли ми маємо такого ворога, ми не можемо бути нейтральними, компліментарними, добрими й пухнастими. Тому що маємо ворога, який не добрий і не пухнастий, який розстрілює цивільних, поводиться як абсолютний чорт.
«Насправді гуманітарний світ має реагувати на таке порушення справедливості, але нічого не відбувається. Напевно, ми зараз і знаходимось на порозі гуманітарної кризи в світі. Мають змінитися канони, світ має переписати для себе певні закони відношення до жорстокої агресії».
Ведуча зазначила, що під час російської агресії Україна виявила себе як країна, яка «не розмовляла зі світом мовою дипломатії».
«Тому що, якщо б до сьогодні ми ходили навколо й говорили: "Можливо, ви усе ж таки нам допоможете?" — ми досі чекали б [танки] Leopard. Те, як українське керівництво й українці в цілому чітко називають речі своїми іменами, допомагає тримати весь світ у тонусі. Тому що у світі не прийнято в очі говорити правду. А коли в нас за три кілометри від будинку стоять росіяни, у нас немає часу на реверанси».
Після війни Катерина мріє повернутися до професії та роботи на телебаченні, але в жодному разі не припинить громадську діяльність, адже нас чекає ще багато років відбудови та відновлення.
