Мотивація і мобілізація по-нормальному: приклад вдалої комунікації в ютубі від Третьої штурмової бригади
2022 рік запам’ятався тим, що багато окупованих українських земель було звільнено з-під російського чобота. Ці воєнні операції (разом з анонсами розпивання коктейлів на пляжах Ялти вже ось-ось) дали надію людям, далеким від військової справи, що ще трішки — й будемо відпочивати в українському Криму. Але з часом ця ейфорія зникла, як і черги добровольців під територіальними центрами комплектування.
Проте футболок із написами про «русскій воєнний корабль» і молитов у соцмережах недостатньо, щоб виграти війну. Потрібно брати зброю в руки й міняти людей на фронті. Та не кожен може чи хоче це зробити, будьмо відвертими. А численні відео, на яких нібито представники ТЦК «пакують» у бусик чергового чоловіка, теж не надто додають мотивації. Хоча, здавалося б, яка ще потрібна мотивація — на нас лізе абсолютне зло, яке лишає після себе смерті, розтрощені міста і горе.
До того ж, додало емоцій обговорення можливих законопроєктів про мобілізацію — можливість отримати електронну повістку, обмеження на користування грошима та цінностями, призупинення пільг, заборона на проведення операцій з майном для «ухилянтів» тощо. Той документ було відкликано. А згодом міністр оборони Рустем Умєров повідомив, що в його відомстві вже підготували нову редакцію законопроєкту з урахуванням пропозицій нардепів. Тож говорити, які санкції впровадять проти умовних «ухилянтів», поки рано.
Військові, які мають аудиторії в соцмережах, також вдаються до пояснень, чому служити доведеться всім. Хтось це робить у досить різкій і саркастичній формі, як-от Олександр Морозов.
Віктор Трегубов, щоби переконати середньостатистичного жителя України взяти на себе відповідальність, вдається до аналогій.
Павло Казарін у своєму дописі у фейсбуку теж по поличках розклав думки про мобілізацію. «Зрештою, доля вже окупованих територій досить недвозначно дає зрозуміти, що єдиний вибір, перед яким стоять українці, — це в якій саме армії їм доведеться служити. Можна у своїй. А можна в окупаційній», — це може бути висновком, який чітко читається в дописі Казаріна.
Ярина Чорногуз нагадує, що фраза «служити доведеться всім» означає, що і жінкам — також. І описує, що саме їм часом заважає на шляху до цієї справи.
Якщо є бажання самостійно долучитися до війська, то часто немає чіткого розуміння, куди ж іти. Наприклад, Андрій Садовий, міський голова Львова, мотивує львів’ян таким чином. Ось його допис, який він опублікував 12 січня у фейсбуку: «50 тисяч гривень від громади Львова кожному, хто вирішив підписати контракт із військовими частинами Десантно-штурмових військ та морською піхотою. Таке рішення прийняли сьогодні на Виконкомі. Нехай це буде додатковою мотивацією та підтримкою для наших хлопців та дівчат, які вирішили стати на захист України».
А от 3-тя штурмова бригада має інший канал зв’язку зі своїми потенційними бійцями — це ютуб.
Ця бригада виросла з добровольчого загону ТрО, який сформували ветерани «Азова» та представники Азовського руху. До лав третьої штурмової, попередньо пройшовши відбір, можуть потрапити мотивовані та фізично витривалі бійці.
Та як, власне, шукати добровольців? Потрібно їх шукати там, де тусується багато людей, — у ютубі. Але одних відео з передової недостатньо. Варто робити різноманітний контент. І ютуб-канал 3-ї ОШБр має що запропонувати своїм глядачам.
Цей канал існує вже півтора року. На початках завантажували відео зі штурмів, курсів молодого бійця. До слова, після початку повномасштабного вторгнення комік Віктор Розовий приєднався до полку ССО «Азов», який згодом виріс до 3 ОШБр. Він був учасником команди «Загорецька Людмила Степанівна» у «Лізі сміху», потім брав участь у випусках трешових вигаданих новин на каналі «Горобина» — серії з коміком у середньому набирали по 200 тисяч переглядів. Розовий брав активну участь у зніманнях відео: особисто проходив КМБ, марш-кидок, писав невелике інтерв’ю з Василем Вірастюком, який привіз військовим різноманітні «підгони». І його впізнаваність пішла каналу бригади на користь.
Трапляються на каналі 3-ї ОШБр відео з полоненими росіянами. Найбільше здивував «вагнерівець», який приїхав на фронт прямо з російської в’язниці. Він і біографію Степана Бандери непогано знає, розповідав, що про Нестора Махна вірші писав і публікував на одному з російських поетичних сайтів. Ба більше, полонений, із його слів, надихнувся подіями на Майдані та написав сатиричне оповідання про Путіна. Ну просто-таки не найманець, а Салтиков-Щедрін перед нами сидить.
Звісно, ці відео є контрпропагандою. Адже з українських військових, зокрема «азовців», російська пропагандистська машина роками ліпила нацистів, які розпинають бідних і незлостивих росіян у трусіках, а потім ідуть отримувати свій клаптик землі й двох рабів. А тут виявляється, українці не тільки не зробили з російського військового «чучелко», а й надали медичну допомогу, напоїли й погодували. Бо ця незрозуміла пляма у формі людини — це обмінний фонд. І російських військовополонених Україна потім обміняє на своїх.
Варто сказати, що власний канал на ютубі — не новинка для українського війська. До прикладу, 93 ОМБр «Холодний Яр» створила свій канал ще у 2015 році. Там майже 600 відео, а кількість переглядів коливається від кількох тисяч до 1,7 мільйона. Більше півтора мільйона, наприклад, зібрало відео про трофейний гранатомет.
По мільйону — репортаж Hromadske зі стабілізаційного пункту в Бахмуті та відео під назвою «Ukraine medics treat wounded soldiers near Bakhmut». Останнє супроводжується англійськими субтитрами. І це добре, адже так збільшується охоплення аудиторії — іноземці теж можуть дізнатися, що коїться на лінії фронту.
Ютуб-канал 24 ОМБр імені Короля Данила існує рік. Судячи з кількості переглядів, можна зробити висновок, що глядачам «заходять» інтерв’ю з бійцями — це в середньому 100–200 тисяч. Найбільше має відео зі снайперами «королівської» бригади — понад 630 тисяч переглядів.
Тобто свої канали й доволі успішно розвивають багато бригад. Однак канал 3-ї штурмової має в рукаві козир — це шоу «Двіж». Коротенько опишу, якщо хтось не бачив: бійці бригади розповідають історії з передової та відповідають на запитання глядачів у студії та ютубі. Кожен випуск має певну тему, як-от графік штурмовика, фізична підготовка тощо. Ведучим є Данило Білий — стендап-комік і колишній радіоведучий на «Хіт-FM». Крім того, він запустив сайт RussiaGoodBuy, на якому ви зможете придбати собі частинку Росії, гроші з такої «покупки» перерахують на потреби Сил оборони. Такий-от креативний спосіб збирати донати.
Головною перевагою «Двіжу» є те, що глядач може напряму спитати у військових будь-що. «Поганих питань немає, погано не намагатися дізнатися», — закликає ведучий. І це круто, адже це пряма комунікація — людина ділиться своїм досвідом та історіями. Питають про різне. Наприклад, чи відчувають бійці Третьої штурмової певну елітарність. Військовий із позивним «Оладушек», який прийшов на один із випусків, відповів:
«Ну, немає такого. Але все ситуативно. Ми ж там стоїмо з іншими підрозділами пліч-о-пліч. Коли вони себе достойно показують, ідуть так само, як ми, штурмують, б’ються за кожен метр, як скажеш, що вони нам не рівня? Але коли ти штурмуєш, а в тебе на фланзі вони відмовились іти в бій — то трошки негативних емоцій є. Й деколи не стримуєшся і кажеш їм це прямо в обличчя. Те, що ми штурманем, — це класно, але якщо нам не вийдуть у фланги, нас просто розвалять. Були такі ситуації».
А бувають і веселі запитання. До прикладу, глядач поцікавився, чи є борода обов’язковим атрибутом у бригаді. Військовий із позивним «Процент» пожартував: «У бороді залишається частина їжі. І коли ти на бойових і “промахав” забрати з собою сухпай, то просто жуєш бороду».
Крім того, у випусках глядачам раз по раз нагадують про можливість пройти тестовий тиждень штурмовика. Так би мовити, відчути на власному досвіді, як це. Й наголошують, якщо людині не сподобається або забракне фізичної підготовки, силоміць її у військо не відправлятимуть — все на добровільній основі. Крім того, за цей тиждень ти не тільки отримаєш такий собі «пробник штурмовика», а й поспілкуєшся з реальними бійцями, які мають бойовий досвід.
Узагалі «Двіж» тримається на гуморі, причому доволі чорному. Віктор Розовий, який був гостем кількох випусків, пригадав історію: «Я раз заходив у KFC у Києві. І мені там випав номер замовлення 200».
А військовий із позивним «Хмурий», відповідаючи на запитання, чи є у бригаді неповнолітні, сказав: «Ми набираємо дітей із дитбудинків, робимо з них убійц, агентів, кілерів, диверсантів». Звісно, все це сказано зі сарказмом, тож восьмирічок, озброєних до зубів, у бригаді немає.
Гумор цих військових доволі жорсткий — що зрозуміло: лише вони можуть жартувати на певні теми, як-от смерть чи тупих росіян, бо стикалися з цим. На початку повномасштабного вторгнення українці, бачачи на відео російських військових у недолугому вбранні, почали називати їх «чмонями». Люди стібалися з ворога, сміялися йому в обличчя — це було своєрідним психологічним розвантаженням, щоб не зійти з розуму від новин.
Інша річ, що ми стали заручниками міфу про дурного русского Івана, який тільки те й робить, що краде блендери та жіночу білизну. Проте кадри з Бучі та Ізюма досить чітко показують, на що здатний той умовний Іван із російської глибинки.
Коли ж люди в тилу жартують на дражливі для українського суспільства теми, не завжди виходить щось путнє. Наприклад, про окупацію. Яскравий приклад — номер про українські родини на окупованих територіях від «Дизель шоу», де ми бачимо ледь не курорт. Коректні жарти? Ні, не чули.
Проте й військові жарти не завжди доречні. У другому «Двіжі» Віктор Розовий, відповідаючи на запитання, чи всі повинні йти на війну, сказав: «На війну мають іти всі: жінки, діти, собаки. Це сказано з певною вербальною іронією, але це правда». Як на мене, це був приклад невдалого жарту, в якому є все ж частка правди. Проте не всім сподобалася така зрівняйлівка жінок і псів.
«Гендер в деталях» став на захист військовослужбовиць: «Бійці Третьої штурмової, які порівнюють жінок із дітьми та собаками, взагалі здогадуються, що це ображає тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях? Тих, хто рятує життя?»
Жіночий ветеранський рух теж не лишився осторонь. У пості на своїй фейсбук-сторінці вони опублікували допис, у якому засудили жарт Віктора Розового, вказавши, що таким висловлюванням він знецінив роль жінок у війську. Пост доволі великий, наведу з нього цитату: «Наш досвід служби та захисту прав жінок в армії "дарував" такі приклади мізогінії, що цей жарт у порівнянні — дитячий прикол. Але це все лишається прихованим від суспільства. Не жарт чіпляє, чіпляє реальність, в якій сержантка в ЗСУ з бойовим досвідом 8 років та авторитетом в групі не може стати офіцеркою, "бо баба". Та реальність, де кожен випадок домагання лишається безкарним. Та реальність, де одиниці жінок були на навчаннях на новій техніці від партнерів. Та, де жінку-майора полковники просять зробити чайок. Та, де маршрутчик сміється над посвідченням УБД захисниці».
До речі, про жінок на фронті. Глядачі в залі запитали про бойових медиків: кого більше — хлопців чи дівчат. Військовий із позивним «Гном» відповів: «Бойовий медик працює на полі бою. Це універсальний солдат, який одночасно одною рукою стріляє, а іншою намагається кров зупинити. Так, дівчатам важко бути бойовими медиками. Хоча на стабілізаційних пунктах, де повинна бути ювелірна робота, знання — ласкаво просимо. В госпіталях — ласкаво просимо. І на кейс-евак. На полі бою я їх не особо бачу».
З цим категорично не погодилася бойова медикиня 72 ОМБр, яка була в залі і взяла слово: «Я просто чотири роки на війні бойовим медиком, саме в окопі. Тому це брехня, у нас дівчат багато».
Я за обома руками за те, щоб роботу жінок на передовій висвітлювали якомога частіше. Вони, як і чоловіки, виконують важку роботу на фронті. Одна артилеристка Тетяна чого варта. Колись вона працювала кондитеркою. А тепер, замість випікати бісквіти, смажить ворогів на полі бою.
Тобто ми можемо зробити висновок, що на каналі Третьої штурмової досить гарно вміють мотивувати саме чоловіків. А ось жінок, схоже, навпаки.
Перший випуск «Двіжу» набрав 1,2 мільйона переглядів, інші — в середньому по 300 тисяч. Воно й не дивно: перші випуски завжди «залітають», бо це щось нове, потім кількість переглядів може зменшуватися.
Але це далеко не рекордсмени. Два півгодинних відео про бої під Бахмутом мають понад чотири мільйони кожне. Ця тема протягом літа й весни цього року була першою серед новин, тож про те, що насправді коїться під Бахмутом, люди воліли дізнаватися саме від військових. Така правда без прикрас. Також на камери зняли, як бійці Третьої штурмової розбили ворожу 72-гу бригаду — під цим відео «набігло» більш ніж 6 мільйонів переглядів.
Підсумовуючи: у Третьої штурмової справді ефективна комунікація. Їхній ютуб-канал — приклад того, як треба залучати до себе людей. Тут є абсолютно різний контент: веселі розповіді на черговому «Двіжі», які знімають у мирних містах, чергуються зі страшними кадрами з фронту. Глядачам не підсовують солодку пігулку, мовляв, що війна — це весело. Це зовсім не так. Але дивлячись їхні відео, бачиш, що це круті хлопці. Складається враження, ніби ви вже знайомі купу років. І підсвідомо хочеться влитись у їхній колектив. Та що казати, я зі своїм рівнем фізичної підготовки «дощовий черв’як безпорадно лежить на землі» вже хочу воювати пліч-о-пліч із цими чуваками. Вони мотивовані, їх не притягнули за вухо у військо. І це підкуповує. Залишилося тільки скорегувати жарти про жінок.
Фото: скриншоти з ютуб-каналу «3-тя окрема штурмова бригада», фейсбук-сторінок Олександра Морозова, Віктора Трегубова, Павла Казаріна, Ярини Чорногуз, Андрія Садового, сайту RussiaGoodBuy
