Як актори порівнюють себе із секс-працівниками і до чого тут відсутність кінозірок
Зізнаюся, ми такого анекдоту досі не чули — вперше ось дізналися з нового випуску інтерв'ю на каналі Аліни Доротюк. Влад Никитюк відповідав на питання, яку роль обере: цікаву, але за невеликий гонорар чи прохідну, але за великий. Актор відповів, що все залежатиме від його матеріального стану — коли потрібні будуть гроші, то вибір очевидний.
І одразу згадав таке: «Зустрічаються дві проститутки і одна в іншої питає: "Скільки у тебе було знімальних днів у цьому місяці?"».
Що ж, дуже самокритично. Нечасто від акторів таке почуєш. Цей анекдот, каже Никитюк, йому розповідав Станіслав Боклан. Охоче віримо. Боклана ми в «Антоніні» дуже любимо і вважаємо одним із наших найкрутіших акторів. Але й одним із найбільш неперебірливих. Не знаю, чи дивитеся ви шоу «Кварталу 95» у таких самих убивчих дозах, як і ми в наші редакції, але Боклан там зазвичай грає такі ідіотські ролі, що майже щоразу стає дуже невдобно за цього поважного чоловіка.
Взагалі ж нашим акторам та акторкам часто закидають, скажімо так, нечітку позицію. Тих, хто з початку війни (ба хтось і раніше) розумів історичний контекст, стежив за політичними процесами, брав у них участь і відмовлявся від сумнівної роботи, була меншість. Зазвичай на думку спадають три імені: Римма Зюбіна, Ірма Вітовська та Ада Роговцева. Акторки не лише відмовилися грати в українсько-російських серіалах (чи знятих для російського ринку), а й проговорювали свою позицію в різних інтерв’ю.
Проте для більшості їхніх колег війна та політика були глибоко по барабану. На різноманітну критику частою була доволі роздратована відповідь: «Ви задолбалі с етой войной, політікой і мовой!». Звісно, після 2022 року довелося якось приходити до тями, але часто така запізніла реакція дається взнаки дотепер. Люди трактують початок війни як 24 лютого, а до цього, як казав наш сивочолий гетьман, цього не було.
Ось, приміром, той же Никитюк розповідає, що доволі обережно ставиться до того, коли цивільні актори грають військових. У середовищі така дискусія існує і до консенсусу, чи це взагалі етично, поки панство не прийшло. Влад не виключає, що може взятися за таку роль, але тільки якщо керівники проєкту підійдуть до створення цього образу максимально серйозно і «пророблять дуже великий шмат роботи, перед тим, як туди зайти».
Недавно, каже актор, йому запропонували зробити проби на роль військового з ампутацією, але він відмовився через «занадто велику відповідальність».
Класно, що для Влада це питання важить і він про це говорить. Але річ у тім, що Никитюк уже грав військового. Недавно на ICTV2 вийшов серіал «Подвійні ставки», який знімали до повномасштабного вторгнення.
Там актор втілив головну роль — хлопця, який повернувся з фронту і вступає в боротьбу з бандитами. І я в цьому образі взагалі не помітила якогось проробленого шмату роботи. Не кажучи вже, що формат серіалу купили росіяни і зняли свій варіант, у якому головний герой повертається із Сирії.
Але то було, вочевидь, другоє.
Ще показовіша ситуація з Анною Кошмал. Там нам узагалі подобається все. Нагадаємо, що акторка знімалася в шедеврі українського телебачення «Свати».
Не будемо про нього багато писати, бо вже робили огляд того, чому він надзвичайно стрьомний. Приміром, останній сезон був навіть не нейтральним, як це водилося в нашому серіаловиробництві. Коли не ясно, що це за країна, що за місто і хто всі ці люди. «Свати-7» знімали в Білорусі, але враження таке, що події відбуваються в Росії. Через, наприклад, показ культурних елементів (матрьошки) чи згадок про специфічний контекст (закон про «пропаганду гомосексуалізму серед підлітків»).
Виконавець однієї з головних ролей Фьодор Добронравов одразу ж після окупації Криму відверто та однозначно схвалив цей процес. Але ні для знімальної групи, ані для глядачів це не стало чимось значущим. Добронравова і його персонажа продовжували любити, а серіал полум'яно захищали від нападок на рівні самого міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка.
І ось що маємо після 24 лютого. Шок! Добронравов підтримав «воєнную спецоперацию» і навіть попхався в лікарню провідувати поранених російських солдатів. Не може цього буть!
Тому страшенно іронічним виявився випуск програми «Байрактар-news». Це, якщо ви забули, таке було типу гумористичне шоу на телемарафоні від кварталівців Олександра Пікалова та Євгена Кошового. Ці принципові люди різко засудили Добронравова за відмову засудити російську агресію:
«Добронравов не наважився публічно засудити агресію Росії та вбивства українців. Людей, які тебе любили і дивилися, Федю. І ти тиснеш руку вбивцям та запитуєш, як вони почуваються».
Геніально!
Ось як Анна Кошмал пояснювала свою участь у серіалі тій-таки Аліні Доротюк у вересні 2022 року.
«Для мене "Свати" — це Андрій Яковлєв (режисер. — «Антоніна».). Це людина, яку я безмежно поважаю і працювати з якою — це величезне задоволення. Усі знають, що це чи не єдиний майданчик якісного крутого кіно, про яке мріє кожен актор, саме під його керівництвом. Він для мене як батько. Це людина, до якої я прислухаюся в першу чергу. Я йому дуже довіряю, я йшла за ним».
От вам і майстерклас з перекидання відповідальності. І ще один — з того, що не варто сліпо довіряти людям, бо потім може бути невдобно.
Далі — більше. Акторка говорить про те, що нічогісінько не розуміла раніше. І її слова, як на мене, дуже добре характеризують загальний вайб серіальної тусовки всі вісім років війни.
«Не було такої свідомої позиції. У кого вона була? У моєму оточенні не було таких людей, які могли б, наприклад, донести мені таку думку. Я насправді багато думала: де момент цієї свідомості? Де він загубився і з’явився? По-перше, я була дитиною. У 2014 році мені було 19 років. Я не була політично свідомою. У моєму оточенні не обговорювалася політика.
І на офіційному, державному рівні дозволяли показувати російські серіали, знімати російські фільми. Не було розуміння, чому це небезпечно. Коли я дізналася, що Федір Добронравов підтримав анексію Криму, я не хотіла вірити в це. Відверто кажучи, я навіть не дивилася те відео, де він це сказав. Я думала, якщо це подивлюся, це розіб'є моє серце».
Особисто ми в редакції навіть не можемо остаточно взяти втямки, як усе це характеризувати. Наївністю, неосвіченістю, дурістю, життям у рожевій бульбашці з єдинорогами чи все ж отим анекдотом від Боклана?
Хай там як, такі цитати є однією з причин, чому в нас досі немає інституту кінозірок, про який не припиняються розмови. Бо кінозірка — це не просто людина, яка з'являється в кадрі і глядачі її впізнають на вулиці. Зазвичай із думкою: «О, цей во! Отой. З тєліка. Як його?». «Як його?» — це не зірка. Для такого статусу потрібно бути особистістю. Вочевидь, із суперечностями та неоднозначностями — людина тим і цікава. Але точно не з іміджем миготливої картинки на екрані та позицією «ой, а що сталося?».
Справедливості заради, варто нагадати, що актори вигрібають найпершими, бо саме вони є обличчями проєктів. Так само як, до речі, і медійники. Значна частина тих людей, яких нині тягають у різні списки медведчуківських та мураєвських пропагандистів, були не більше, ніж балакучими головами. Що, безумовно, не знімає відповідальності. Але що редактори написали — те вони з суфлера і читали. А тих редакторів глядачі не бачили, тому хто його знає, що то за одні. Часто це були типові «маленькі люди», які так само робили, що їм наказували згори.
Те саме з акторами. Над серіалами та фільмами працюють величезні команди. Хоча, з іншого боку, на статус зірок претендують переважно саме актори.
Але нехай, буду закінчувати цю пафосну лекцію і знімати біле пальто. Тим паче, на ютубі Держкіно виклали перше засідання нового складу Ради. Не сумніваюся, що там для нас знайдеться щось веселе та прекрасне.
