Лист Адріанові Сирбу
Сьогодні вранці, вийшовши з ванни вся в бігудях, ваша Дуся почула тихе шкрябання у вхідні двері. Визирнувши у вічко, не побачила нікого. А коли відчинила двері, на порозі лежав конверт, на якому ледве розбірливим почерком було надряпано «Румунія, Бухарест, Адріану Сирбу».
Прочитавши лист, я спершу запідозрила старого знайомого – розумного пса Фафіка, із яким нас знайомив Юрій Винничук. Проте, як виявилось, винничуківський пес – не єдиний у своєму роді чотириногий телеглядач, який має свій погляд на ситуацію у вітчизняному телепросторі. Треба буде при нагоді запитати Фафіка, чи не губив він у дитинстві брата-близнюка, бо надто вже цей автор на нього схожий. Хіба що політикою менше цікавиться, але це – специфіка сільського менталітету.
Оскільки адреси пана Сирбу ваша Дуся не знає, доводиться публікувати лист тут. Якщо хтось найближчим часом бачитиме Адріана, попросіть його, щоб зайшов і почитав, будь ласка.
Дорогий Адріане! В Україні стало холодно, й мене пустили зимувати в хату. Коли не сплю і не їм, я лежу під столом у вітальні й дивлюсь телевізор, по якому показують твій канал.
Раніше хазяйка іноді вмикала «Інтер», але після того, як «Караоке на майдані» переїхало до вас, каже, що дивитись там більше нічого. Старий хазяїн, поки був живий, ще іноді дивився УТ-1, а більше в нас ніяких каналів нема. Кажуть, можна купити якусь тарілку і мати їх на вибір сто чи більше, але навіщо так багато, якщо і один ледве встигаєш дивитись?
У телевізорі мені все подобається: фільми, передачі, новини. Трохи не подобається реклама – здається, останнім часом її побільшало. Але я розумію, друже Адріане, що тобі треба заробляти на життя, платити зарплати всім тим чудовим людям, які працюють у тебе на каналі, відсилати щось в Америку дядькові Рональду, платити податки. Тому, коли починається реклама, я виходжу на кухню попити води й почухатись, і зовсім на тебе не злюсь.
Фільми кращі наші – старі радянські і російські, вони душевні, і люди в них зовсім такі, як у нашому селищі. І говорять майже так само, тільки матюкаються трохи менше. В американських фільмах багато шуму, пострілів, які мене дратують, зате люди там дуже доглянуті, будинки і машини красиві.
Але, Адріане, якщо ти збираєшся сам знімати фільми, то нехай вони краще будуть душевні і про життя, як російські, ніж такі, як американські. І ось що: якщо надумаєш – приїжджай до нас. Я тут тобі такого розповім і покажу, що вистачить на цілих десять фільмів.
Найбільше в телевізорі я люблю новини. Вони – про нас, про наше життя, яке воно є. Раніше я не дуже їх любив, бо в них було багато про політику, економіку, про те, що відбувається за кордоном. Тепер вони справді цікаві. Коли Михайло з сусідньої вулиці напився і зарубав сокирою свою тещу, до нього теж приїжджали з новин, і я бачив фургончик із вашим логотипом. Здається, я навіть потрапив у кадр! Дуже хотів подивитись, що буде в ефірі, але вечір був теплий, і мене вигнали надвір сторожити обійстя.
Передачу «Танцюю для тебе» мої всією сім’єю дивились і плакали. Але мені не дуже сподобалось, бо танцювали не так красиво, як минулої зими. Передача з Анною Безулик, де вгадували відсотки, теж була не дуже цікава – хазяйка рідко вгадувала, через те дратувалася і навіть раз дала мені копняка ногою. Моя улюблена передача – «Криве дзеркало», вона йде, коли мої вечеряють, і вони інколи так сміються, що на підлогу падають шматки їжі. Адріане, ти не міг би показувати її частіше? Бажано вранці і вдень.
Дочка хазяйки, коли приїжджає з міста, завжди дивиться передачу Каті Осадчої і розповідає, що це все правда. Я, скільки на світі живу, ніколи не бачив, щоб люди так дивно вдягались і поводились, навіть коли у клубі дискотека. Хазяйка сварить дочку і каже, що до міста на навчання її більше не пустить, бо ж отак ходити з голим пупом – неподобство. Дочка їй каже, що вона «село» і «зовсім відстала від моди», вони трохи кричать одна на одну, але потім все одно миряться.
Пам’ятаю, коли я був ще зовсім цуциком – тоді теж було холодно – по вашому каналу показували якихось людей, які вибачалися за те, що говорили неправду в ефірі, і обіцяли, що більше так ніколи не будуть. Ти правильно зробив, Адріане, що не повірив їхнім обіцянкам і все одно вирішив їх вигнати. Якщо вони брехали раніше, не можна бути впевненим, що не збрехали і цього разу. На телебаченні часто брешуть, особливо цей ваш лисий хлопець, який розповідає про погоду – те, що він обіцяє, здійснюється через раз.
Тепер те, про що ти мене запитував. Галю, яка в сільраді працює, якісь приїжджі з району попалили на хабарах, але дільничний каже, що все вдасться вирішити мирно, бо в неї знайомий в обласному управлінні. Галя-друга повезла в Польщу продавати ковбасу з м’ясокомбінату і, кажуть, розпихала по автобусу цілих півтонни, а прикордонники були чесні і зловили її. Семенова дочка хвора на якусь дивну хворобу, що від неї все волосся повипадало, фельдшер каже везти в районну лікарню, а Семен не хоче – говорить, що то пороблено і все мине. Степанівни діти всі похворіли на живіт, казала сусідка, як заходила до моєї хазяйки, що це все через погане молоко, бо годують корову травою з вигону, а там пестициди. Василь жінку покинув і пішов до якоїсь молодиці в сусіднє село, так голова їздив на мотоциклі його повертати, не повернув. Кукса в Миколи, якому руку в комбайн затягнуло, вже гоїться. Чорнобаїха на тому тижні померла, але нічого цікавого, просто була вже дуже стара.
На цьому завершую. Чекаю від тебе звістки, любий Адріане!
Завжди твій,
Барбос
Фото - worldpress.com
