Депутаты о ТВ

Вижу, дорогие мои, вам понравилcя мой уличный опрос о телевидении. Это приятно, а значит, буду продолжать. В следующий свой разведывательный поход я отправилась в самое популярное в нашей стране увеселительное заведение - Верховную Раду. Дефилируя в кулуарах и очаровывая депутатов, я между делом расспрашивала их о нашем телевидении. Признаюсь, «люди с улицы» мне понравились больше - и высказывались по делу, и особо не разглагольствовали, и охотнее называли вещи своими именами.
Высказывания депутатов я не меняла, поэтому претензии типа «нет такой программы» или «это на другом канале выходит» прошу адресовать своим избранникам. Вопросы были такими:
1. Какие каналы, телепрограммы вы смотрите? Что вам нравится на украинском телевидении, а что - нет?
2. Чего не хватает нашему телевидению?
3. Какой телепродукт нужен для того, чтобы телевидение не только развлекало, но и развивало общество?

Олесь Доний, фракция НУНС:

На жаль, встигаю дивитися тільки новини, частково політичні ток-шоу або уривки з фільмів у нічному ефірі. Дивлюся п’ятничне ток-шоу Савіка Шустера, так чи інакше воно залишається центром тяжіння для значної частини політичної еліти. Намагаюся дивитися Андрія Куликова, мені здається, там є значний прогрес, він покращив попередній формат і не зациклюється на стабільній когорті експертів, намагається шукати нові обличчя, що також цікаво.

Що мені не подобається на телебаченні: я вважаю, що дискусію щодо російських каналів потрібно було починати ще раніше. Нацраді треба було попередити ці канали, я сам неодноразово звертав увагу на їх контент. Зокрема, бачив по ОРТ ток-шоу, здається, «К барьеру» з Максимом Шевченком, тема якого «Кому належить Севастополь: Росії чи Україні?», з голосуванням у студії. 90% голосів виявилися за те, що місто повинно належати Росії. Це не просто втручання в політику нашої держави, це заклик до порушення територіальної цілісності. Зрозуміло, що з боку Нацради мало бути попередження таким каналам. І не за рекламу, а за зміст програм, що містять у собі речі, які не сприятимуть добросусідським стосункам, закликають до порушення територіальної цілісності або зміни державного ладу.

Другий приклад: після Покрови один російський канал транслював сюжет про козацьке свято в Україні, з дослівною цитатою: «Президент Ющенко нагородив зрадників». Я сам часто критикую Президента, але те, як це роблять російські телеканали, створюючи в українського народу негативний образ її влади, – це неприпустимо.

Ще не подобається хвиля насильства, яка захлеснула українське ТБ. По «1+1» – щоправда, в нічному ефірі – я побачив фільм, від якого мені було моторошно кілька днів. Це був не просто фільм жахів. Показали сцену, як маніяк розрізає вагітній жінці живіт і виймає звідти дитину. Мені здається, такі фільми не можна показувати по загальнонаціональних каналах, тільки в кабелі, закодовано, щоб уберегти наших дітей. У нас і так дуже агресивна нація, дуже велика кількість актів вандалізму, убивств…

Тому я не прихильник трансляції на загальнонаціональних каналах і боксу. Це отримання насолоди від побиття однієї людини іншою, бажано з кров’ю. Я вважаю, що цього теж не повинно бути на загальнонаціональних каналах. Так само, як і реклами алкоголю.

Подобається на телебаченні розмаїття і можливість вибору. В Україні, можливо, немає якихось одних новин, які були би об’єктивними, але шляхом конкуренції ми досягли розширення спектру думок і поглядів. Це успіх українського телебачення.

Вважаю, що можна додати розважальних проектів. Бракує дитячих, культурницьких програм, у нас більше уваги до традиційної культури і дуже мало – до сучасної. Мені здається, у нас мало розваг, а політика стала частиною ток-шоу.

Ярослав Кендзьор, фракция НУНС:
80% програм, які я намагаюся дивитися на кожному каналі, інформаційні. Мені цікаво, як вони подають інформацію. Час від часу дивлюся політичні шоу, хоч вони вже втрачають сенс. Із останніх було цікаво подивитися «Свободу на «Інтері» за участю найвищих посадових осіб держави, де простий телеглядач міг побачити позицію, ерудицію, фаховість Президента, прем'єр-міністра, голови парламенту. І можна було чітко зрозуміти, хто як зорієнтований, хто як розуміє, хто які плани має щодо виходу з економічної кризи.
Не подобаються ці геть безглузді російськомовні шоу, які домінують майже на всіх українських каналах.
Нашій Нацраді треба знаходити законні шляхи, наприклад, виходити із законодавчими ініціативами в парламент, щоб і приватні, і державні телеканали мали український дух і обличчя. Ось це дуже важливо.

Юрий Ключковский, фракция НУНС:
Я взагалі не дивлюся телебачення, а особливо новини. Мені не подобається не тільки телебачення, а й уявлення українських журналістів про те, що вони є єдиними носіями свободи слова в Україні. Така монополізація свободи слова означає заперечення свободи слова.
Мені не подобається те, що новини не розмежовані з коментарями й оціночними судженнями. Це нівелює новини і перетворює їх на засіб формування певного психологічного образу тих чи інших явищ, подій, людей. Вважаю, що це не відповідає принципу свободи слова, свободи поширення інформації, принципам об'єктивності і правдивості подання інформації. Мене в такий спосіб позбавляють можливості просто отримати інформацію про подію. Ось це я вважаю дуже негативним явищем. Як і більшість людей, я здатен сам оцінити факти.
Щодо змін, то я не фахівець, і не знаю, як це змінити.

Валерий Писаренко, фракция БЮТ:

Залишаюся прихильником полемічних програм. Цікавість викликають тільки окремі програми на 5-му і на інших каналах, де можна побачити справжню полеміку. Не дивлюся політичних шоу, новини дивлюся на всіх каналах. Але в цілому дуже мало часу приділяю перегляду телевізора. Достовірність подачі інформації на телебаченні дуже низька, а в мене більш достовірні джерела інформації, тому мені й менш цікаво.

Не хочу ображати українське телебачення, але мало що в ньому подобається. Думаю, що ви зараз не знайдете особи, якій би подобалася реклама на телебаченні. Не подобається те, що багато каналів граються з рекламою алкоголю і пива під час денного ефіру. Не подобається одноформатна подача інформації, що новини на різних каналах дуже подібні. Спілкуючись із журналістами, я знаю, що ідей та можливостей для подачі цікавої інформації багато, але потім, коли бачу кінцевий продукт, розумію, що в середині телеканалів існує достатньо жорстка цензура. Мені здається, телебачення повинно бути більш вільним ізсередини і менш залежним від власників

Я вважаю, що у нас брак інтелектуального продукту. Взагалі немає програм, де можна було б почути дискусію, яка би завершилася конкретним результатом, щоб говорили люди, від яких конкретно щось залежить. Я досить довго є антиприхильником програм а-ля Шустер. На мою думку, вони дискредитують владу в Україні і повністю знищують повагу до політиків як класу. Не всі політики однакові, і не все, що робиться в парламенті, доносять до людей. А шоу показують не найяскравіші сторони політиків.

Николай Шершун, фракция «Блок Литвина»:
Щоби бути в курсі подій, доводиться дивитися новини на всіх каналах. Найчастіше дивлюся «Інтер» і, звичайно, Перший національний. Ще подобається «95 квартал», люблю дивитися проект «Наше кіно» (телеканал «Україна»).
Мене насторожує, що майже всі канали стали якісь агресивні. Захоплюють глядача тим, що транслюють побоїща, кров, насильство. Я би хотів, щоби це зникло хоч би на 70%. Адже телебачення повинно піднімати моральність суспільства, виховувати в людині щось людяне, щоб було більше доброти. Але сьогодні телебачення робить усе, щоби того не було.
Треба робити більше пізнавальних проектів, які б виховували людей у дусі патріотизму. Зараз будь-який канал хоче бути популярним за рахунок скандалів і крові, але мені здається, що вже час зупинитися. У нас є багато доброго, що можна показати, і на цьому доброму виховувати нашу молодь. Бо коли молоді люди подивляться той чи інший фільм про насильство, у них може виникнути бажання взяти пістолет і теж когось підстрелити. З цим треба бути дуже обережними.

Нестор Шуфрич, фракция Партии регионов:
На жаль, я змушений дивитися новини на всіх каналах, щоби розуміти, яка політична сила має вплив на той чи інший канал, хто які акценти розставляє. Мені стає більш зрозумілою не стільки їхня позиція, скільки стосунки між суб'єктами влади, які мають вплив на ті чи інші канали. Я намагаюся дивитися всі головні новини, починаючи з СТБ і завершуючи Першим національним. Дивлюся ще розважальні програми або ті, які несуть певне інтелектуальне навантаження і сприяють розвитку, дають знання та додаткову інформацію для дітей. Приміром, дуже подобається програма «Найрозумніший» на «Плюсах».
Не подобається реклама в тому обсязі, в якому вона є. Я розумію, що передбачено певний її обсяг на годину, але, на жаль, її не розподіляють в середньому на кожну годину, а нагромаджують у прайм-таймі. Якось я помітив, що один блок тривав 27 хвилин, після чого зателефонував власнику каналу і сказав, що це неподобство. Я сподіваюся, що ми знайдемо можливість працювати в цій Верховній Раді і приймемо відповідний закон.
Подобається, що сьогодні змінюється формат телебачення, поліпшується якість картинки, телебачення стає більш вільним, з точки зору подання і сприйняття інформації.

Виктор Тихонов, заместитель главы фракции Партии регионов:
Если честно, стараюсь ничего не смотреть, потому что сейчас все телеканалы сплошь забиты политикой, а мне ее хватает и в стенах парламента. Но заставляю себя смотреть новости на всех каналах (на «Интере», «Эре», Первом), в том числе и на канале, который считаю оппозиционным - на 5-м. Передачи и концерты, естественно, смотрю на российских каналах, потому что, к сожалению, мы пытаемся дублировать то, что делают они, и не всегда умело. Я вообще-то русскоязычный, 60 лет прожил на территории, где все говорят на русском языке, и мне он ближе и понятней. Хотя одинаково владею и русским, и украинским.
Мне не нравится, что у нас все передачи очень заполитизированы - и наши, и российские, но наши особенно. Сейчас выровнялся 5-й канал. Если раньше он отражал точку зрения только одной «оранжевой» силы, то сегодня стал более объективным, тем самым привлекая к себе зрителей.
Нужно больше показывать положительную жизнь страны. Сейчас почти все каналы заболели двумя болезнями: секс и ужастики. На каждом из них постоянно льется кровь, показывают насилие. А вот показать то, что происходит в стране, не могут. У нас ведь много всего положительного. Неплохо этим занимается канал «Эра». Василий Климчук пытается показать всю нашу страну именно с положительной стороны. Он едет в регионы, снимает изнутри украинскую культуру и достижения. Другим каналам тоже надо этим заняться: рассказывать, как работают наши селяне, рабочие, находить ярких людей. К сожалению, наши каналы часто подстраиваются под настроение Президента. Вот сегодня модно говорить про Голодомор. На Луганщине поставили уже более 200 памятников жертвам Голодомора. Зачем это? По-моему, это уже перегиб. Зачастую каналы явно находятся под пятой, пытаются угодить сегодняшней власти. Завтра будет другая власть - они будут угождать другим. Это неправильно. Журналисты, особенно на телевидении, должны первыми разъяснять людям ситуацию в стране.

Александр Ткаченко, фракция КПУ:
Я люблю всі українські програми. Єдине, що мене турбує - це великі рекламні паузи. Мене як політика і людину цікавлять телепрограми й інших держав. Я люблю дивитися російські канали, щоби можна було порівнювати і робити правильні висновки. Російські політики йдуть на два кроки попереду нас. Економіка також на два-три кроки попереду. Бо вони чітко визначили пріоритети. В російських телепрограмах є багато проблемних питань, які обговорюються людьми різних політичних спрямувань. Ми навіть у чисто психологічному плані співпадаємо з російським телебаченням. Наприклад, якщо хочеш відпочити, то включаєш якесь російське шоу, а українське телебачення тільки повторює їх.
Головне, що потрібно нашому телебаченню - щоби воно не було заангажоване політиками. Я розумію, що хтось від когось залежний, зараз немає навіть такої держави, яка би ні від кого не залежала. Ще побажав би українському телебаченню, щоби воно не повторювало ті програми, які завів Савік. Я думаю, Савіка взагалі треба вивести з телеканалів України. Не тому що він не наш співвітчизник, а тому що він з якимось цинізмом ставиться до українських політиків. Скільки би мене до нього не запрошували, я ніколи не піду.
Телебачення має спрямовувати основну увагу на зближення людей. Щоб на програми запрошували простих людей, політиків, які ще не засвітилися. Нам набридли вже одні і ті самі обличчя, які вважають себе елітою нації. Нам потрібні обличчя, які справді годують Україну.

Геннадий Васильев, фракция Партии регионов:
Мені подобаються всі програми. Я беру пульт і клацаю з одного телеканалу на інший.

Роман Забзалюк, фракция БЮТ:

Дивлюся новини на каналі «24», безперечно, на 5-му. Дивився чудову програму, започатковану Миколою Томенком «Сім чудес України», яка набагато ефективніша і корисніша, ніж реклама чіпсів.

Треба додати якомога більше культурно-освітніх програм, які повинні спрямовуватися на нівелювання негативних явищ: лавини пропаганди паління, насильства та інших речей. Освітні проекти мають виштовхувати з ефіру продукти, що підривають мораль у суспільстві.

Юрий Мирошниченко, фракция Партии регионов:
Я досить специфічний глядач. Я дивлюся 5 канал - у першу чергу треба дивитися канали, на яких нас критикують. Бо якщо політик адекватний, він повинен слухати критику на свою адресу, а не тільки похвалу. Звичайно, дивлюся «Інтер», раніше частіше дивився «Плюси», а зараз вони змінюють формат, там залишилося менше суспільно-політичних проектів, тому менше вмикаю цей канал. Дивлюся фільми, більше люблю документальні історичні фільмі. Здається, по Новому каналу серед ночі йдуть документальні фільми з історії України. Вони певною мірою упереджені, але водночас там висвітлюються історичні факти, які мені цікаві. Якщо у мене є час, я дивлюся в кабелі всі «Дискавері», які є: «Цивілізація», «Наука», «Подорожі».
Я оптиміст щодо українського телебачення. Воно динамічне і досить цікаве. Але поки що немає проектів, які би формували громадянина, загальнолюдські цінності. Мають бути програми, що об'єднують і спрямовують, дають надію, формують національні міфи (в науковому значенні цих слів) - про те, що ми переможці, що ми є певною мірою обраними, тому що маємо шанс жити на цій землі. Тобто, потрібні проекти, які формують позитивне ставлення, бо ми завжди тільки жаліємо себе. Взагалі, у нас комплекс молодшого брата, ми мільйон разів повторили це і таким чином самі створили цей міф. І телебачення певною мірою відтворює такі меседжі. А я вважаю, що ми старші відносно Росії, бо вони пішли від Київської Русі. Росія про це, звісно, не скаже.
Я не критикую телебачення, бо воно зорієнтовано на попит, на чотири «ес»: страх, секс, сміх і сенсації. А мене цікавить, щоб ми були громадянами. Мені подобається, коли в ефірі суди, хоч і змодельовані. В цих програмах вчать людей захищати свої права, тож люди перестають боятися суду. Бо для українця, як для будь-якої колишньої радянської людини, суд - це небезпека. Це стрес для людини, навіть якщо вона позивається, захищаючи свої права.
Позитиви в Україні є, і про це треба говорити. Ми прогресуємо, ми боремося за демократію і не переносимо це на особистості. Зверніть увагу, формується нова культура. Змінюється лексика, з неї зникають слова «бандити», «бандерівці», які часто можна було почути ще два роки тому. Сьогодні політики нової генерації ведуть в ефірі вже зовсім іншу дискусію. Вони є адвокатами своїх політичних сил і своїх виборців. Вони переконують своїх опонентів, що саме ці інтереси мають бути враховані. А це вже Європа.

Валерий Сушкевич, фракция БЮТ:
Дивлюся, на жаль, в основному новини, починаючи з Першого національного, закінчуючи «Інтером», 5-м каналом, ICTV, «Плюсами».
Не подобається політизація подачі інформації, також є проблеми з об'єктивністю. Необ'єктивність може бути у декількох варіантах: невисвітлення тієї чи іншої події або подання інформації для галочки. Люди, переглядаючи такий сюжет, навіть не розуміють, про що йшлося. Така практика спочатку була на деяких каналах, а потім це взяли на озброєння всі інші канали. Я сам як соціальник зіткнувся з цією проблемою. Як виявилося, моя належність до політичної сили стала критерієм того, чи буде в мене можливість висловитися на соціальну тематику, чи ні.
Зараз телебачення або розважає, або займається політикою. Майже всі політичні програми перетворилися на шоу, які так само розважають людей. Для кожного каналу політика дає певний фінансовий ресурс, тому вона й домінує на каналах. Ну і розважалка, яка залучає рекламу. А серйозні речі, пов'язані з соціальними та гуманітарними проблемами, розвитком особистості, пізнаванням світу - відсутні. Приміром, дитячо-юнацький світ або тема інвалідів майже не відображені на телебаченні.
Мої сподівання були пов'язані зі створенням громадського телебачення, про яке вже так багато говорили, готували концепції. На жаль, нічого з того не вийшло. Хоч я є оптимістом, однак мушу констатувати, що сьогодні мені сумно від українського телебачення. Але крупинки добра все ж прориваються на багатьох каналах: і на Першому, і на «Плюсах», і на «Інтері». Приміром, нещодавно я дивився проект «Танцюю для тебе». Ця програма зачепила гуманізм і моральність. Ви знаєте, взяти таку страшну соціалку, біду і пронести її крізь свідомість до сердець людей - це треба було мати талант. Коли одна з учасниць проекту, Мар'яна Гординська, звернулася до мене, щоб я відпустив її з центру реабілітації, в якому вона працює, спочатку я був проти. Але мене переконала редакторка проекту, за що я їй дуже вдячний. Через цю програму ми показали глядачам не тільки проблеми інших людей, а і шляхи до їх подолання. Сформували позитив на підтримку інвалідів, для їх інтеграції у наше середовище, наблизили їх до загалу здорових людей.
Спочатку я не дивився цю програму, а потім став сприймати її із захопленням. Голосував не завжди, віддавав свої голоси за різні пари. Безумовно, і за Мар'яну Гординську, і за онкохворих дітей, і за дівчаток, яким потрібні були операції. У цій ситуації я керувався голосом душі і серця. І мені приємно, що моя сім'я голосувала так само.
Знаю, що у цієї програми були критики, які казали, що біду людей не потрібно було виносити на телебачення. Я вважаю, що можна і потрібно. Бо з виступів у Верховній Раді можна побачити, як далеко від таких проблем народні депутати.

Фото: Яна Новоселова, Сергей Старостенко, Валерий Милосердов, Укринформ