Як Дуся з'їздила в гості до Ганни Герман

Приходить чоловік додому і каже жінці:
«Запам'ятай, якщо в мене картуз надітий отак, то я в хорошому настрої;
а якщо так, то в поганому, тоді зі мною краще не сперечатися».
На що жінка йому відповідає, погрозливо уперши руки в боки:«А ти запам'ятай, якщо в мене руки в боки, отак, як зараз, то мені все одно, де в тебе кепка!»

Тиждень тому на чат у редакцію ТК прийшла Ганна Герман. Вона з гідністю зняла пальто, привіталась і одразу взялася до справи. «Ну, - думаю, - попалася. Зараз дочекаюся кінця того всього і розпитаю її про будинок». Подумала і зробила, а у відповідь отримала запрошення до того самого будинку, навколо якого останнім часом точилося багато розмов.

І от ми з фотографом Яною їдемо за місто. Все напоготові - диктофон, фотокамера. На годиннику ще тільки сьома, а надворі вже зовсім темно, як уночі. До того ж злива. В селі перші ж зустрічні хлопці показали нам дорогу до будинку Ганни Герман. Я, до речі, очікувала чогось глобальнішого. До початку розмови Ганна познайомила нас зі своїм чоловіком Сергієм, а потім показала будинок.

Нарешті ми розсілися в зимовому саду - невеликій кімнаті з дерева, яку, за словами Ганни, вона найбільше любить, тому що ця кімната нагадує її сільську хату і дитинство. Пан Сергій запропонував нам каву, чай, фрукти, тістечка і вино.

Сергій Герман готує каву

А Ганна накриває стіл

Тістечка, фрукти і вино - дуже дівочий набір

Непосидюча Яна (фотограф), з'ївши найсимпатичніше тістечко, пішла вештатися будинком і відволікати від нашої розмови чоловіка пані Ганни. А я тим часом почала свій допит.

Дуся: Ганно, скажіть, а чим ви так вразили Віктора Януковича, що він одразу запропонував вам стати його прес-секретаркою? І як це сталося?

Ганна Герман: Знаєте, не можу сказати, що це було щось унікальне. Я запитала Віктора Федоровича, що він може зробити для того, щоби в Україні була свобода слова. Пам'ятаєте, яка ситуація тоді була? Віктор Федорович сказав: «Я звик будувати заводи, шахти, і я ніколи не займався проблемами, про які ви говорите. Хочете цим займатися - приходьте». Для мене це було настільки несподівано, що я навіть розгубилася. Але у житті я дуже швидко приймаю рішення.

- Хто ви за знаком зодіаку?

- Тілець. Тоді я погодилась. А вже через мить подумала: що я роблю? Підійшла до вікна... Старий парк, старі дерева і нікого... Я зробила цей крок, і треба було думати, що ж буде далі.

- Це було настільки спонтанно? Невже ніколи до того ви навіть не прокручували подібну ідею в голові?

- Ніколи. Я себе ніколи не уявляла чиєюсь прес-секретаркою. Але мені було цікаво, що таке влада; що таке українська влада і яка вона. Все, що я довідувалася про Україну, довідувалася з «Української правди» - я тривалий час працювала у Варшаві. Я не любила торішню українську владу. Але коли я приїхала восени 2003-го сюди, до Києва, до мене почали приходити на прямі ефіри і від влади, і від опозиції, і я ніяк не могла зрозуміти, чим же вони відрізняються.

- А от ви думали над тим, як це рішення буде сприйнято у вашому колі?

- Спочатку це, знаєте, був такий спонтанний потяг. Якщо б я не відповіла відразу, може, я пізніше не наважилася б. Мені самій було непросто пояснити навіть для себе це моє рішення - в мене ж була дуже цікава робота, я мала добре ім'я, мене любили, я була відомою журналісткою, мала добру посаду, як на ті часи - дуже непогану зарплату, легальну зарплату. Я була в дуже добрій ситуації. Як правило, люди від добра добра не шукають. У моєму житті все навпаки. Коли в моєму житті все комфортно, то я... починаю шукати проблему на свою голову. Я розуміла, що це викличе бурхливу реакцію, але що аж таку - не очікувала. Це ж сталося перед революцією. Був такий спротив, така хвиля ненависті. Ті, хто мене любили, раптом зненавиділи.

- Як ви реагували на цей спротив?

- Я не люблю показувати слабкість. Коли я прийшла в Кабмін, то зрозуміла, що таке українська влада на той момент. Кабмін - сіра і нецікава споруда. Всередині ще гірше. І коли я прийшла - з іншого світу, з іншим стилем думання, туди, на оті «красниє дорожкі» - ось тоді тільки я зрозуміла, що зробила.

- А як вас сприйняли в Кабміні?

- Дуже тяжко. Майже ніхто мене не сприйняв. Може, лише кілька осіб, серед яких - Сергій Льовочкін. Він хоча і працював в Адміністрації Президента, але часто приходив і дуже близько контактував із Януковичем. Ось він був таким моїм «убєжищєм», тому що з ним я могла нормально говорити - так, як з тими, від яких пішла. Пам'ятаю, як казала йому, що я більше цього не витримаю, що це не моє, це дуже тяжко... Він мене тоді морально підтримував.

- І для чого ж це все було?

- Я прийшла відкрити ту людину (Віктора Януковича. - Дуся) для суспільства. Під час нашої першої розмови Янукович вразив мене своєю відвертістю, щирістю, він нічого не приховував. В ті часи про Януковича мало хто знав щось докладно. Ходили якісь легенди, хтось щось розказував і тільки. Під час інтерв'ю він розказав, як жив, як померла мама, як лишився сам, як тато відселив його з бабцею у флігель, бо одружився з іншою, і як вони з бабцею жили на пенсію в 12 карбованців. Як потрапив до в'язниці. Як був виправданий судом. Просто і абсолютно щиро все розказав. І я побачила в ньому сильну людину, яка в житті мала різні ситуації, і навіть дуже складні, але зуміла піднятися над тим усім і над самим собою і стати Прем'єр-міністром України. І я вирішила, що повинна показати його людям таким, яким він є. Розуміла, що це буде непросто, бо працювала пропагандистська машина на дискредитацію Януковича як ймовірного Президента України. Але я завжди вірила, що прийде час, коли Україна пізнає цю людину і полюбить її. Мені здається, цей час прийшов.

- Як вам вдається так добре володіти собою? Ви займаєтеся якимись психологічними практиками?

- Знаєте, є така дуже проста річ: це віра. Є засади християнські, молитва. У мені змалку це - не відповідати злом на зло. І це рятує в неприємних ситуаціях. Мене виховувала бабуся, бо батько рано помер, мама багато працювала, їздила. Так ось, коли я питала, що мені робити з тими, хто мене скривдив, бабуся казала: молитися за них. Коли ти доброзичливістю відповідаєш на зло, це завжди діє, за виключенням, скажімо так, дуже «хворих» людей. А якщо людина просто має завдання очорнити мене, якщо журналіст у такій ситуації, що він повинен заробити гроші, я зрозумію його, тому що йому, мабуть, дуже потрібні ті гроші. Можливо, він має сім'ю, може, в нього хвора дитина, може, він не має чим платити кредит, може, це останнє, на чому він може заробити. І якщо я прислужилася йому для вирішення його проблем, то можу це легко перенести. Коли ти маєш тверді внутрішні засади, тебе нічим не переб'єш: ненавистю тебе не зіб'єш, коли ти на ненависть відповідаєш добром.

- Існує така думка, що ви були пов'язані з КДБ, у вас є коментар із цього приводу?

- Є. Це брудна пропаганда. У 80-х роках, коли я працювала з В'ячеславом Чорноволом, була така газета - «Правда України», де з'явилася стаття «Львівська Мата Харі...». Там писали про мої начебто зв'язки з ЦРУ.

Так от яка вона...

Львівська Мата Харі

Коли я прийшла у 2004 році до Януковича, то першим ділом з'явилися листівки, що Ганна Герман прив'язана до Януковича так, як і Катерина до Ющенка - через ЦРУ. Ці листівки роздавали навіть у Кабміні. І коли з'явилися звинувачення, що я працюю на КДБ, я подумала: Боже, як це добре, що вже не ЦРУ. (сміється)

А якщо серйозно, я бачила ті фальшивки, віддала на експертизу. Маю документальне підтвердження, що це таки фальшивки. І якщо колись в Україні буде закон про люстрацію, то в мене є всі докази. Розумієш, коли ти знаєш, що в будь-який момент зможеш розставити всі крапки над «і», то тобі байдуже. Неприємно, але бруд лили і будуть лити, що тут скажеш.

Якось мені погрожували: «От ви будете їхати, вас зупинять, і в вашій машині знайдуть наркотики». Я кажу: та хто ж повірить, що я наркоманка. Він: повірити, може, й не повірять, але ви багато часу витратите на те, щоб довести зворотнє, а ми будемо робити те, що потрібно нам. Отака цинічна розмова. Або мені дзвонять і кажуть: оцей ваш законопроект «Про розкіш», зніміть його, це безглуздо. Кажу: не вважаю це безглуздям. Через два дні виходить матеріал про мою розкіш. Бачите її, так? (показує поглядом на свій інтер'єр).

Передпокій

Вітальня

Столик із улюбленими предметами

Єдиний, за словами Ганни, подарунок від Віктора Януковича

Розумієш, звертати на це все увагу, доводити щось - марне витрачання часу. Волію його використовувати тільки ефективно. Ми всі люди, ми всі робили у житті якісь помилки, і часом згадуєш тих людей, яких би вже не образив, а повів би себе по-іншому... Але головне - це 10 заповідей.

- А як ви сприйняли публікацію фотографій і подробиць купівлі цього вашого будинку?

- Як черговий бруд.

- Але ж публікування декларації одразу би вирішило всі питання. Чого ж ви це не зробите?

- От ми з вами й опублікуємо її.

Таким чином я отримала ексклюзивне право на публікування декларації Ганни Герман. Декларації в будинку не було. І ми домовилися, що отримаємо її зранку. От вона:

А тим часом я вирішила перевести розмову у більш світське русло.

- Ганно, розкажіть Дусі, як ви починаєте свій ранок. Газета? Інтернет? Кава?

- Я зізнаюся, мій ранок починається з «Газети виборчої», це моя стара звичка. Потім - Financial Times, потім - Rzeczpospolita. Потім я читаю російські видання, потім - «Українську правду». Тобто, свій робочий ранок з 8-ї до 9-ї я моніторю західну пресу по ключовому слову «Україна», бо займаюся комунікаціями. І коли приходять колеги, о 9-й, маю вже запропонувати своє бачення. Ми спілкуємося, обговорюємо.

- У вас кожного ранку засідання о 9-й?

- Дуже рідко таке буває, що в нас нема цих засідань.

- А як ви збираєтеся на роботу, скільки часу забирає у вас «наведення краси»?

- Зазвичай я встаю о 6.30, це дуже важко дається. Але я знаю: якщо я не виїду о 7.15, то я вже нікуди не встигну! 10 хвилин у мене на ванну, я там досипаю (посміхається), 5 хвилин - на те щоби вдягнутися. А ще звечора мені потрібно приготувати щось вдягнути, бо зранку це дуже важко. У машині вже підфарбовую вії. Що я роблю, це заскакую в салон на Липській за 15 хвилин до 8-ї, і мій перукар вирівнює мені волосся. І там уже я п'ю чай.

- Ви ж львів'янка, який чай? А кава?

- Дуже люблю каву, але мені не можна.

- І невже вами опікується тільки перукар? Ви ж модний політик, а як же стилісти-модисти?

- Жодних стилістів. Мені цікаво бути такою, як я є. Ну ось вам цікаво було би, щоби хтось сторонній вам диктував, якою ви повинна бути?

- Я десь прочитала про ваші здібності до ясновидіння, що ви скажете - це серйозно?

- Це просто досвід. А ще - загострена інтуїція. Я нюхом завжди чую успіх. Я знаю, як пахне успіх!

- Це якесь спеціальне ясновидіння, про успіх?

- Мені нецікаві неуспішні, нефактурні люди. Цікаво працювати поряд із людиною до тих пір, доки відчуваю, що вона - переможець сьогодні або через 10 років. Драйв від успіху - це дуже важливе відчуття.

- Зараз виник якийсь новий тренд - молоді жінки у політиці. Та й молоді чоловіки. Що цінного може зробити недосвідчена людина, і хто взагалі їй повірить?

- Це ті люди, які не мають досвіду, не мають пережитого - вони ще порожні. Їх надувають, як кульки, а потім вони лопаються. Їх готують технологи. Скажу по Платону: справжній державний муж починається після 60 років. Я би зробила в політиці віковий ценз.

- А як ви себе бачите у великій політиці?

- Були моменти, коли мені подобався цей процес, були моменти, коли я думала, що потрібно собі шукати якесь інше місце. Справжня політика - це коли ти впливаєш на процеси. Стараюся цей вплив набувати.

- Розкажіть про вашу ініціативу з приводу дітей Ґонґадзе.

- Як голова Комітету з питань свободи слова я зроблю все, щоби діти Георгія отримували гроші. Я бачила, як там живе Мирося - вона отримує копійки.

Буду просити пані Лесю Ґонґадзе стати розпорядником фонду. Ми зберемо гроші, і нехай використовують їх, як вважають за потрібне. Бо якщо є сигнал, що діти нічого від України і від проекту їхнього батька не отримали, то я як голова парламентського комітету перша повинна зреагувати.

- Яку пораду ви можете дати медійникам щодо виживання під час кризи?

- Я непрактична людина, але я оптиміст. Я завжди впевнена, що все буде добре.

- Днями ви були у Соколової. А кого з ведучих соціальних чи політичних шоу ви найбільше любите чи поважаєте?

Г.: Я люблю Куликова. Він має стандарти. Відчувається дуже добра школа, яку він пройшов. Андрій має гідність, має знання, він робить те, що має робити модератор. Він дає можливість виступити. Він забуває про себе. Бо якщо Савік може забути про гостя студії, але завжди пам'ятає про себе, то в Куликова видно, що гості на першому місті, і тема розмови, і сама розмова, а його самого майже не видно.

- Десь я прочитала, що ви самі вважаєте себе ледачою.

- Народилася я в селі, а в селі діти працюють на городах, допомагають. Моя бабця була освічена жінка. Вона закінчила гімназію і писала листи для всіх в окрузі. І вона ж привчила мене читати. Я навчилася читати трохи пізніше, ніж ходити. Вже в 6 років я читала досить серйозні книжки. І ось у мене внизу є такий бамбетель, така дерев'яна

Легендарний бамбетель

канапка, я спеціально її відтворила для спогадів. Я в дитинстві лежала на такому бамбетлі, читала книжку, поряд сиділа бабця, гладила мене однією рукою і читала свою книжку. Я вам змальовую літній ранок, коли всі працюють на городах. І от прибігає до нас сусідка (а в селі не прийнято стукати, просто люди заходять без стуку, відкривають двері: Слава Ісусу Христу!) і каже: ой-ой-ой, тої вашої дівчини ніхто заміж не візьме. Всі діти людські по городах, допомагають, а вона тільки читає і читає. На що моя бабця, відірвавши очі від книжки, знявши окуляри, абсолютно спокійно відповіла: «Не журіться. Знайдеться таке глупе, що і то купить» (сміється). Я цю фразу завжди нагадую своєму чоловікові...

І знайшовся, і "купив", і, здається, задоволений

Я читала запоєм і перечитала усі книжки, що були у сільській бібліотеці, десь вже у сьомому класі. Тоді у сільських бібліотеках були дуже добрі книжки, і мені давали стільки, скільки знесу. Бібліотекарка вже навіть втомилася від мене, я брала абсолютно все, незважаючи на те, що вона казала, що такі книжки дітям не можна. Я у 6 класі, наприклад, читала Дідро. Розказую це, щоб вам було зрозуміло, яка страшна каша була в мене у голові. Тоді я стала їздити до районної бібліотеки. Моя мама на той час була директором районного будинку культури, і я мала доступ і до тих бібліотек. Словом, усе, що було в окрузі, я до кінця школи перечитала. Тому дуже легко вступила до університету. І ось тому в селі я мала таку погану опінію, що я ледача, бо я не працюю на городі, не заганяю курей... Я, правда, любила пасти корів, бо там можна було читати. Словом, я ніколи не вміла і не хотіла себе змушувати до чогось - робила тільки те, що мені подобалося. Мушу любити те, що я роблю. Або не роблю нічого. Я - дитя природи.

- А батьки як ставилися до такої вашої несхожості на інших дітей?

- Мене ніхто не ламав, тому що зі мною абсолютно нічого не можна було зробити. Єдині люди, що мене розуміли, то моя бабця та мій батько. Він навчив мене водити мотоцикл, коли мені було 12 років. У 60-х роках - дівчинка у селі і мотоцикл. Уявляєш?

Я водила мотоцикл, їздила на конях. Завжди брала з собою дівчинку, вона на 2 роки від мене старша, зараз працює сільською вчителькою, так от вона мені нагадує про ті часи, коли я намагалася витягнути її у зовсім інший світ. Коли ми мчали на конях, мама її дуже лаяла за те, що вона замість того, щоб працювати, волочилася за мною. У селі якщо живеш не як усі, тебе вважають диваком. Єдине, що мене рятувало, - що в мене родина інша була... Я була авторитетом серед місцевих хлопців, бо їздила на мотоциклі. Знаєте, я завжди все забувала вдома: щоденника, ручку, зошит... І хлопці по черзі бігали до мене додому і приносили те, що я забула. І був такий хлопчик, Олексій, він все бігав-бігав... Одного разу моя бабця йому каже: «Хлопчику, ну що ти її так слухаєш. Не слухай, бо вона тебе замучить» (сміється). А він каже: «Бабцю, я завжди її буду слухати, бо вона така гарна, як Матка Божа». Хоча я красунею ніколи не була... (сміється).

Чи розказала я щось нове про Ганну Герман, не знаю. Вона дійсно дуже впевнена у собі і тримається з неабиякою гідністю. Відчувається, що любить і поважає себе. Що ж стосується будинку, то в ньому на момент візиту вашої Дусі панував абсолютний порядок. Інтер'єр вишуканий, помітно дешевих речей я в ньому не зустріла, але й приголомшливо розкішних - також. І ще - у кожній кімнаті відчувається рука саме західноукраїнської жінки. Такої, що якщо в неї руки в боки, то їй вже все одно, де у кого кепка.

Любіть одне одного. Ваша Дуся.

Улюблена кімната, в якій Ганна відтворила свої дитячі спогади

«Коли у мене все добре, я починаю шукати проблеми собі на голову»

«Мушу любити те, що я роблю. Або не роблю нічого. Я - дитя природи»

Портрет Ганни в кабінеті Сергія Германа. Цей портрет він всюди бере з собою

Ще одна замальовка з кабінету Сергія Германа

Перше причастя сина - фотографія в кабінеті пана Сергія

Колиска в кабінеті Ганни

Ще одне дитя природи

Сергій Герман екскурсоводить по будинку

В хазяйстві все пригодиться

Фото Яни Новоселової