Ольга Фреймут: «З поваги до глядача взяла для ефіру дівоче прізвище мами»
Телеведуча Ольга Фреймут - одне із найяскравіших облич українського телебачення. Кореспондент "Високого Замку" розмовляла з Олею про специфіку ранкових програм, закулісся ТБ та маленькі жіночі хитрощі...
- Олю, глядачі Нового уже звикли прокидатися із тобою і твоїми колегами по програмі "Підйом". А як виглядають твої ранки буднього дня?
- Будильник дзвонить о 4.50. Він у мене досить тихий - щоб не розбудив дочку Злату. Прокидаюся з радістю, бо люблю свою роботу. Збираюся швидко - хвилин за десять. Душ, одягаюся... Одяг готую собі звечора - усе до останнього аксесуара. Вдома не снідаю, бо надто вже рано. Унизу біля під''їзду на мене чекає машина Нового каналу. Так виглядає мій буденний ранок. А справжній, цивілізований, ранок розпочинається після ефіру. Коли з колегами їдемо на сніданок в одну із улюблених кав''ярень. Опісля всі розбігаються у справах.
- Зуміла перебудувати свій організм на графік "ранньої пташки"?
- Скажу чесно - не висипаюся... Протягом дня можу заснути при найменшій паузі. Недавно задрімала у кав''ярні - мало не опинилася головою біля тарілки... Збоку хтось міг подумати, що якась п''яниця... Коли приходять вихідні, можу проспати цілу суботу і неділю. Мої рідні знають, що такий сон мені необхідний. Щоб знову виглядати свіжою, здоровою, веселою. І знову майже не спати по дві доби...
- До ранкового ефіру хоча б кавою "рятуєшся"?
- Ранішню каву п''ю під час ефіру. За час нашого реаліті-шоу випиваємо з хлопцями по дві-три філіжанки цього запашного напою.
- Ефір триває кілька годин. Не повірю, що за цей час тобі не хочеться їсти...
- Хочеться... (сміється. - Г. Г.). Терпляче чекаємо, поки ефір закінчиться і буде час спокійно поснідати. Хоча Сашу Педана підгодовують його шанувальниці - студентки, які у нас у студії проходять практику. Приносять йому бутерброди. Я такого не їм - з дитинства не беру чужих бутербродів: не гидую, просто мені важливо знати, як що готувалося. У нас - великий колектив. З нагоди днів народження хтось торт приносить, хтось - ще щось. Щоб розпочати свято, вечора не чекаємо - святкуємо із 6-ої ранку, у рекламних паузах (сміється. - Г. Г.).
- Прямий ефір - непередбачуваний. За таких правил гри ніхто не застрахований від помилок... Тобі подобається такий "екстрим"?
- Прямий ефір мене організує. Це така життєва практика. Тепер знаю життя похвилинно. З дому завжди виходжу вчасно. Мені навіть не потрібно дивитися на годинник. Щодо помилок у прямому ефірі, то на початках вони були. Та тепер усе відпрацьовано до автоматизму. Мені імпонує робота саме у прямому ефірі. Протягом дня часто готуємо сюжети - така робота для мене складніша: коли знаєш, що може бути другий-третій дубль, - розслабляєшся. І "коломийка" може затягнутися... У прямому ефірі маєш один шанс і розумієш, що він повинен бути бездоганним. Мені шкода тих ведучих, які працюють у ранкових програмах, що виходять у запису. Їм ніколи не передати справжнього хвилювання, щирих емоцій. Такі передачі - наче мертві. Було б ідеально, якби телебачення перейшло на прямі ефіри. Якби моя воля - заборонила б програми у запису (за винятком сюжетів).
- Ранкове шоу - розважальний формат. Чи про таку телевізійну кар''єру ти мріяла, коли ще вчилася у Львові, а згодом - у Лондоні? Зрештою, розпочинала ти із більш серйозної роботи на 5 каналі...
- В університеті ми слабо орієнтувалися, хто ким працюватиме. Пливли за течією. Від початку покладалася на Бога. Знала, що життя мене до чогось готує. Але до чого - не знала. Були кастинги - і відмови. Була практика - і знову відмови. Були тимчасові місця праці, з яких йшла, бо відчувала, що це - не моє. Спершу хвилювалася через такі начебто невдачі. Та потім зрозуміла, що усе це - життєві уроки. Роботою ведучої ранкової програми не марила - це сталося якось само собою. Людина повинна слухати свої серце та інтуїцію. А якщо до цього ще й зусиль докласти, а не розслаблятися, спочиваючи на лаврах, - успіх рано чи пізно знайде тебе. Якщо знати, чого хочеш, і працювати над собою, - це винагородиться. Бачу це по своїх друзях: люди, які постійно працювали над собою, - успішні. А ті, кого "по блату" забезпечили посадами, мовчки страждають...
- Коли тріо Фреймут-Притула-Педан тільки починало працювати, ти в ефірі була менш помітною, ніж зараз. Складалося враження, що ці двоє дотепників тебе переговорювали... Тепер жартуєш із ними нарівні. Наскільки тобі комфортно у товаристві гумористів?
- Коли прийшла у "Підйом", думала, що це якесь непорозуміння: два хлопці із "Камеді Клабу" і я - людина, яка навіть анекдоти не дуже любить - ані слухати, ні розповідати. На початках намагалася смішити людей - придумувала жарти "в тему". Але це було штучно, награно, некрасиво... Вчасно схаменулася. Згадала слова Оскара Вайльда: "Потрібно залишатися собою, бо усі інші ролі уже зайняті". Зрозуміла, що я й так достатньо харизматична, мені є що розказати і показати глядачам. З радістю взяла на себе обов''язок бути балансом між двома чоловіками-жартівниками. Як тільки припинила зважати, який вигляд маю у кадрі і що про мене подумають, - заспокоїлася стосовно своєї ролі у "Підйомі", мені усе почало вдаватися. Навіть люди змінили своє ставлення до мене. На початках глядачі придивлялися до мене. З відгуків, які читала на інтернет-форумах, розуміла, що це масова нелюбов... Усі думали, що я - з іншої планети, зарозуміла, і лише дратую людей претензіями на високе життя... Коли ж почала бути в ефірі такою, якою є насправді, успіх мій уже не підлягав сумніву. Мені стало комфортно просто слухати колег, картинно мовчати, ставити короткі запитання... Продемонструвала пріоритетність жінки у чоловічому суспільстві.
- Поза ефіром з ким більше дружиш - із Педаном чи Притулою?
- Ми стали однією сім''єю. Правда, з Сашею у нас склалися кращі стосунки. Ми - ближчі по духу, і часу більше проводимо разом. Педан мені - як друг. А Притула - наче строгий старший брат. Не раз прямо каже: "Фреймут, ось тут ти зробила те-то і те-то не так!".
- Ще одна особливість "Підйому" - у тому, що всі троє ведучих розмовляють українською. Для сучасного українського телепростору це вже із розряду екзотики... Чи почуваєшся у Києві через свою україномовність білою вороною?
- Навпаки - почуваюся чорною кішкою. Живу в Україні, тому повинна розмовляти українською. Це мій святий обов''язок - перед моєю дитиною, моєю нацією. Для мене і моїх колег наша україномовність - предмет гордості. І в наших руках - важлива місія. Навіщо щось запозичувати? Російська мова для мене - як мода у 1990-х на блискучі лосини і ангорові капори: пасувало чи не пасувало - усі їх носили. Так і розмовляти російською зараз модно - пасує чи не пасує... У мене спрацьовує інстинкт самозахисту від стадного рефлексу. Поки живу - розмовлятиму українською. З поваги до людей, які не розуміють української, та ввічливості перейду на російську чи англійську. Але якщо Оксана із Галичини називатиме себе "Ксюшей" і приховуватиме своє походження, скажу їй: "Дівчинко, забула, звідки ти родом?".
- Що тобі подобається у нашому телепросторі, а що - ні?
- Подобається те, що є свобода слова. В ефірі можна казати про політиків усе, що про них думаєш, рахувати їхні статки і тому подібне. На телебаченні практично не залишилося табу. Подобається мені й те, що наші телеканали вийшли на якісний європейський рівень. Новини створюють професійно, для думаючого глядача - факти подають збалансовано, без перекосу в один чи інший бік. Такої збалансованості мене вчили на Бі-бі-сі: якщо факт висвітлений однобоко - нема права пускати його в ефір. До вподоби мені й те, як виглядають люди у кадрі. Телеведучі почали стежити за собою, вони - солідні, стильні. Працюють над своїм образом у комплексі. Це не просто мудрі дядьки та тітоньки, а демократичні постаті, які не демонструють своєї надмірної ерудованості - щоб не дратувати глядача.
- Якої телекар''єри хочеш?
- "Підйом" ще себе не вичерпав. Ця програма - як безмежний світ. Є три образи: Педан, Притула, Фреймут. Глядач має можливість обрати той, що йому найближчий, знайти в ньому щось своє, рідне. Свій жіночний образ прагну розкрити до кінця. Редактори дають мені повну свободу. А в майбутньому хочу мати авторський проект, пов''язаний із модою. Цю царину люблю, знаюся на ній і можу багато корисного повідати людям.
- Звідки у людини береться відчуття стилю, смаку?
- Ці відчуття закладаються від народження, з перших днів виховання. Коли народилася моя Злата і ми забрали її з пологового будинку, одразу одягла її у брендові джинси, футболочку, кросівки... Настільки я на цьому помішана (сміється. - Г. Г. ). Якщо купувати брендовий одяг за знижками - він не такий вже й дорогий. Розумію, не в кожного є така змога. Але не можна пеленати дитину у пеленки, які належали ще дідам-прадідам. Дитина народжується особистістю. Просто, будучи маленькою, не може сказати, що б вона хотіла носити. Але гідного до себе ставлення вимагає. Одягнув дитину і сказав їй: "На тобі - дуже дорога сукеночка, тому не заляпай її". І дитина послухається. Так і виховується відчуття стилю і звичка бути охайним. А якщо хтось думає, що доживе до певного віку і тоді почне гарно одягатися, - нічого у нього не вийде.
Для мене стиль не є показником багатства. Стильною може бути бабина нічна сорочка, перешита у літнє плаття і подана із гідністю та правильно підібраними босоніжками. Що повинно бути дорогим - то це взуття. Одяг же не обов''язково має бути захмарних цін. Для жінки відчуття стилю - одна із важливих життєвих позицій. Одразу бачу, чи є у людини смак, чи його немає. А ще стиль для мене - це охайність людини. Жінка, яка себе поважає, не може перед спілкуванням з людьми наїстися цибулі, наприклад. Я собі у цьому відмовляю.
- Твій чоловік - також телевізійник: Олександр працює режисером на 5 каналі. У чому специфіка "телесім''ї"?
- Особливість, мабуть, одна - на відміну від інших сімей, можемо спілкуватися і телевізійними термінами (сміється. - Г. Г.). А ще у нас є спільні друзі саме з телевізійного світу. До того ж людина, яка працює на телебаченні, розуміє специфіку телепрофесії. І ніколи не скаже так, як недавно моїй мамі сказав один вчитель: "Ваша Оля говорить в ефірі про що-небудь, а їй за це ще й непогані гроші, мабуть, платять"... Те, що говорю в ефірі, між іншим, контролюється десятками людей. Є тема ефіру, ми до неї готуємося. На людині, яка працює на телебаченні, - велика відповідальність - за кожне сказане слово.
- Хто з вас - ти чи чоловік - більше пропадає на роботі?
- Я. Як починаю свій ранок близько 5-ої, так часто закінчується мій день після опівночі... Після ефіру - зйомки, презентації, вечірні заходи... У мене ненормований робочий графік. Можуть несподівано посеред вихідного дня викликати на ексклюзивне інтерв''ю з якоюсь зіркою. Але це - класно, цікаво. Гірше - коли сидиш удома і не знаєш, чим зайнятися. В Олександра - більш внормований день.
- Твоє прізвище - Коник, у твого чоловіка - Ракоїд. Чому в ефіри виходиш як Фреймут?
- Бути на телебаченні Коником не пасує. Тому з поваги до глядача взяла для роботи в ефірі дівоче прізвище мами - Фреймут. Щодо прізвища мого чоловіка Ракоїд, то і воно для телебачення не надто милозвучне. До того ж ми з Олександром офіційно не одружені - лише вінчані у церкві.
Довідка «ВЗ»
Ольга Фреймут (справжнє прізвище - Коник) народилася 25 лютого у місті Новому Роздолі Львівської області. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка (із червоним дипломом). Випускниця відділення міжнародної журналістики Сіті-університету (Лондон, Велика Британія). Працювала журналістом на Бі-бі-сі. Як модель знімалася у рекламі. Телекар''єру в Україні розпочинала із роботи на 5 каналі. Зараз телеведуча ранкового шоу «Підйом» на Новому каналі. Чоловік - Олександр Ракоїд - головний режисер 5 каналу. Доньці Златі - чотири роки.
Матеріал люб''язно передрукований з газети "Високий Замок", автор - Галина Гузьо
Фото Дусі
